АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого-судді Кулянди М. І.

суддів: Перепелюк Л.М., Одинака О.О.

секретар: Кусяк М.Д.

за участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_4, представника відповідача - ОСОБА_5

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_8 про визнання договорів купівлі-продажу неукладеними та скасування реєстрації, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_8 про визнання договорів купівлі-продажу неукладеними та скасування реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що у зв'язку із хворобою ОСОБА_1 і подальшим її лікуванням, а також потребою в поверненні боргу, вони звернулись до агентства нерухомості «Брокер» з питанням оформлення позики коштів. Представник даної фірми запропонувала їм допомогу, при цьому попросила їх надати документи на будинковолодіння по АДРЕСА_1, власниками якого вони є. На запропоновану працівником агентства нерухомості пропозицію, в частині

______________________________________________________________________________________________

№ 22ц-1596/14 головуючий по 1 інстанції Піхало Н.В.

Категорія: 19/20 доповідач Кулянда М.І.

отримання позики, в сумі 20 тис. доларів США під заставу належного їм на праві власності майна.

Вказували на те, що з метою укладення договору позики, 30 жовтня 2013 року, в офісі приватного нотаріуса ОСОБА_8 зустрілись з представником агентства нерухомості Гарковенко А. та особою, яка мала їм надати у позику кошти - ОСОБА_10

Нотаріусом їм було надано для ознайомлення текст договору позики текстового формату А-4 , а пізніше надано текст договору, роздрукований на нотаріальних бланках дрібним шрифтом, який вони не стали повторно читати, оскільки дуже втомились, підписали його та отримали від ОСОБА_10 у позику 7 тис. доларів США, решта від обіцяної суми, як їм пояснили, пішла на оформлення документів. Документи на будиковолодіння по АДРЕСА_1 та земельну ділянку вони залишили в нотаріальній конторі, оскільки нотаріус їх запевнив, що ці документи мають зберігатися у нотаріуса до повернення боргу.

На початку 2014 року їм стало відомо, що будинковолодіння по по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою вони продали ОСОБА_7, про яку вони ніколи не чули та не бачили, а при підписанні угоди вона не була присутня у нотаріуса та остання на даний момент вимагає від них звільнення належного їм на праві власності майна.

Вважають, що при посвідченні вказаних договорів нотаріусом грубо порушені вимоги ст.ст. 43, 44 Закону України «Про нотаріат», а саме договори були посвідчені у відсутності особи, одного із учасника правочину - ОСОБА_7, а також нотаріусом не було встановлено дійсного наміру учасників правочину на вчинення саме договору купівлі-продажу, а не договору позики, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину й відповідно не встановлено вільного волевиявлення сторін на вчинення саме договору купівлі-продажу будинковолоідння та земельної ділянки.

Крім того, вказують, що при укладенні спірних договорів не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, необхідних до даного виду договору, оскілки вони взагалі не розглядались й відповідно підписуючи спірні договори вони вважали, що укладають договір позики, а не купівлі-продажу, який вони ніколи не бачили та не бажали укласти, оскільки це суперечило їх бажанню.

Спірний договір купівлі-продажу будинковолодіння містить умови, на які вони не давали згоди, зокрема в частині визначення ціни, за яку було продано майно в розмірі 29 900 грн. 00 коп., оскільки вона не відповідає ринковій вартості належного їм будинковолодіння, яка становить 896 812 грн. 00 коп., згідно звіту про незалежну оцінку майна від 24 лютого 2014 року.

Зазначають, що не вчиняли жодної дії щодо передачі у власність ОСОБА_7 нерухомого майна, зокрема ключів від будинку, абонентських книжок, виселення тощо.

ОСОБА_1, як опікун непрацездатного ОСОБА_6, який є співвласником будинковолодіння, вказує на те, що не писала і не підписувала жодної заяви до опікунської ради щодо надання згоди на продаж частки будинковолодіння, яке належить непрацездатному ОСОБА_6 за умови відчуження йому рівноцінної частки будинковолодіння в с. Молодія, Глибоцького району Чернівецької області, яке є непридатним для проживання й відповідно такий договір без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним.

У зв'язку з наведеним, просили суд:

- визнати договір купівлі-продажу будинковолодіння по АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2013 року неукладним;

- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0456 га по АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2013 року неукладним;

- скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_7 на будинковолодіння по АДРЕСА_1;

- скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_7 на земельну ділянку, площею 0,0456 по АДРЕСА_1.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_8 про визнання договорів купівлі-продажу неукладеними та скасування реєстрації відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази безумовно свідчать про намір та бажання позивачів укласти договори відчуження житлового будинку та земельної ділянки, позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вони такий договір не підписували та підписи у оспорюваних ними договорах їм не належать, що могло б свідчити про відсутність їх волевиявлення, а також доказів щодо недотримання форми правочину й відповідно доказів про недійсність правочину через невідповідність його вимогам закону.

Позивачкою ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту незаконності прийняття виконавчим комітетом Чернівецької міської ради рішення щодо надання згоди на продаж належної ОСОБА_6 частки у нерухомому майні і відповідно вищевказане рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради у визначеному порядку не скасовано та не оскаржено.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи і ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 30 жовтня 2013 року між позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, в інтересах якого діяла ОСОБА_11, та ОСОБА_7 укладено договори купівлі-продажу будинковолодіння по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0456 га за цією ж адресою. Договори посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №№ 10942, 10945.

Також встановлено, що 30 жовтня 2013 року позивачем ОСОБА_1 було укладено в інтересах ОСОБА_6 договір купівлі-продажу житлового будинку (за реєстровим номером №10939), згідно з яким останньому було придбано опікуном ОСОБА_1 житловий будинок під номером НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Звертаючись до суду та обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що укладання спірних договір купівлі-продажу будинковолодіння та земельної ділянки протирічить їх бажанню та волевиявленню, оскільки вони були впевнені, що укладають саме договір позики, а не договори відчуження належного їм на праві власності нерухомого майна, а також на не досягнення згоди щодо усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину неукладеним, позивач у силу статті 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу пред'явлення позову.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, частинами першою, третьою, п'ятою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, згідно з ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин ч.3 ст. 215 ЦК України). Вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає можливим способом захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, тому суди повинні відмовляти в позові з такою вимогою.

Як встановлено судом, позивачами було надано нотаріусу всі необхідні документи для посвідчення саме договорів купівлі-продажу майна, документи, що посвідчують їх особу, правовстановлюючі документи на будинковолодіння та земельну ділянку, щодо визнання недієздатним ОСОБА_6 та призначення опікуном ОСОБА_1, згоду органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна та інші документи, які підтверджують бажання позивачів відчужити належне їм майно, і спростовують їх доводи про відсутність такого волевиявлення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачі відчужили майно, яке належало їм на праві власності, за власною волею, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, яким суд дав належну оцінку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно не прийняв до уваги відсутність у позивачів наміру продавати належне їм майно та наявність наміру на укладення договору позики, оформленого як договір купівлі-продажу є не обгрунтованими.

Так, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому, докази повинні бути належними та допустимими.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, відповідно до положень ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі не надали належних доказів, які б спростували наявність у сторін наміру укладати договір купівлі-продажу та підтверджували факт отримання ними у борг від ОСОБА_10, який не був стороною у справі 7 000 доларів США, в судовому засіданні вони не змогли пояснити умови та обставини укладення саме договору позики, та строк повернення боргу.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що при посвідченні договору нотаріусом порушено вимоги пункту 6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки ОСОБА_1 є хворою та має вади зору є безпідставними, оскільки суд в процесі розгляду справи неодноразово, в порядку ч.4 ст. 10 ЦПК України, сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи пропонував представникам позивача визначитись з підставою пред'явленого позову щодо наявності правових підстав для визнання договорів неукладеними чи недійсними, однак представник позивача наполягав на тому, що підстави визнання договору неукладеним ним заявлені в поданому позові і саме з цих підстав оспорювані договори мають бути визнані судом неукладеними.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів у справі, висновків суду не спростовують і не є підставою для скасування правильного по суті рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому правових підстав до задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: