Справа № 344/15209/14-ц

Провадження № 344/15209/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2014 м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Гупан Х.М.

позивачки ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

До Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та виселення.

В позові вказано, що на позивачку оформлено свідоцтво про право власності на квартиру, а тому позивачка вважає себе одноосібним власником спірної квартири. В квартирі також проживає відповідач, з яким позивачка розірвала шлюб. За умов припинення шлюбу позивачка вважає відповідача таким, що втратив право на житло та просить виселити його із займаного житла.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов та просили його задовольнити з підстав, що вказані в заяві. Також представник позивачки надав суду пояснення про те, що на позивачку оформлено свідоцтво про право власності на квартиру, а тому позивачка вважає себе одноосібним власником спірної квартири; вказав, що грошові кошти на купівлю квартири позивачці надала її матір, а тому вважає, що відповідач не є співвласником спірної квартири.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила позов та надала суду пояснення про те, що спірну квартиру було придбано сторонами під час перебування у шлюбі, за спільні грошові кошти для використання в інтересах сім`ї, для спільного проживання, на даний час відповідач проживає в спірній квартирі.

Судом встановлено, що відповідно до витягу № 12520718 про реєстрацію права власності квартиру позивачку зазначено власником квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 4.9 договору купівлі-продажу від 15/11/2006 р. позивачка придбала спірну квартиру та перебуває в шлюбі з відповідачем, який в своїй заяві від 15/11/2006 р. надав згоду на придбання квартири, що є предметом договору.

Відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду від 07/08/2014 р. позивачка та відповідач розірвали шлюб, який було ними укладено 10/01/2002 року.

Таким чином судом встановлено, що на момент придбання спірної квартири позивачка та відповідач перебували в шлюбі; позивачка придбала спірну квартиру за надання відповідачем згоди про це, що зазначено в договорі купівлі-продажу зазначеної квартири.

В п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказано, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Відповідно до п. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до п. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п 1 ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином цивільне та сімейне законодавство України проголошують презумпцію набуття подружжям майна у спільну сумісну власність.

Відповідно до п. 1. ст. 64 ЦК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже у разі набуття спірного майна у особисту власність позивачки сторони могли визначити в договорі про набуття майна про те, що воно набувається в особисту власність позивачки. Однак в договорі купівлі-продажу спірного майна вказано, що його придбано позивакою в шлюбі, за умов надання згоди іншим із подружжя - відповідачем.

Тому позивачка та її представник, всупереч ст.ст. 10, 60, 131 ЦПК України не надали суду жодного доказу на спростування презумпції спільної власності сторін на предмет спору.

Відповідно до п. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 1 ст. 317 ЦК України, ст. 319 ЦК України та п. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

В п. 1 ст. 65 СК України вказано, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до п. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд .

Таким чином користування спірною квартирою можу бути здійснено співвласниками тільки спільно.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідн до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.

Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Неприпустимість порушення права особи на житло була констатована Європейським судом з прав людини від 16 травня 2013 року в справі «Максименко та Герасименко проти України» за заявою № 49317/07.

Відповідно до п. 3 ст. 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Отже позбавлення відповідача його права на спірну квартиру і виселення, про що просить позивачка є незаконним та неприпустимим.

Відповідно до зазначеного та на підставі ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ст. ст. 10, 60 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 368 ЦК України, 60, 63, 64, 65 СК України, 150 ЖК України суд, -

УХВАЛИВ:

в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням та виселення, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий: С.О. Бородовський