АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 529/641/14-к
Номер провадження 11-кп/786/814/14
Категорія ст. 128 КК України СТ
Головуючий у 1-й інстанції Щабельська І. В.
Доповідач ап. інст. Тараненко Ю. П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2014 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого - судді Тараненка Ю.П.
суддів Харлан Н.М. Захожай О.І.
при секретарі Погорілій Ю.І.
з участю прокурора Пархоменко А.О.
обвинуваченого ОСОБА_2
захисника ОСОБА_3
потерпілого ОСОБА_4 представників ОСОБА_5 ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_3 на вирок Диканського районного суду Полтавської області від 15 серпня 2014 р. ,-
В С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком-
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1, працює лікарем - інтерном Полтавського обласного клінічного онкологічного диспансера, неодружений, раніше не судимий,
- засуджений за ст. 128 КК України на 1 рік обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.
Згідно ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_2 не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти її про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися в інспекцію для реєстрації.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь :
- Управління охорони здоров'я виконавчого комітету Полтавської міської ради витрати на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_4 в сумі 10 520 грн. 88 коп.
- ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неповнолітньому ОСОБА_4 30 000 грн.
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні злочину за наступних обставин.
22 січня 2014 року близько 17 год. на гірськолижному комплексі «Сорочин Яр» поблизу с. Стасі Диканського району Полтавської області під час спуску на лижах зі схилу гірськолижної траси при відсутності достатніх навичок такої їзди, внаслідок високої швидкості руху, не бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, які повинен був і міг передбачити, допустив зіткнення з неповнолітнім ОСОБА_4, який попереду нього виконував спуск на цій же лижній трасі, внаслідок чого потерпілий отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді косо-гвинтоподібного перелому великогомілкової кістки зі зміщенням та набряку м'яких тканин правої нижньої кінцівки.
В апеляційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку суду та закриття кримінального провадження на підставі ст. 284 ч.1 п.2) КПК України .
В обґрунтування апеляційних вимог вказує про відсутність в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, стверджуючи про відсутність вини підзахисного у вчиненні злочину, вважаючи факт травмування потерпілого ОСОБА_4 випадком (казусом) - заподіяння шкоди без вини, що виключає кримінальну відповідальність .
Водночас зазначає, що на гірськолижній базі не дотримані безпечні умови тренування, правила безпеки улаштування, експлуатації та утримання лижних трас, зокрема при визначенні вимог щодо нахилу навчальних ділянок.
Не досліджені питання щодо відповідальності тренера, який згідно посадової інструкції несе персональну відповідальність за життя та здоров'я вихованців під час навчально-тренувальних занять.
Вважає, що обвинувачений не передбачав і не міг передбачити за обставин, встановлених по справі, що потерпілий буде перетинати напрямок його руху, а тому вважає ОСОБА_2 невинуватим в заподіянні ОСОБА_4 тілесних ушкоджень.
Вказує про безпідставним задоволення позову про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення скаржника та його захисника на підтримання апеляційної скарги, міркування прокурора, представників ОСОБА_5, ОСОБА_6 про обґрунтованість судового рішення, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав .
Висновок суду про винуватість ОСОБА_2 в необережному заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості колегія суддів вважає правильним, оскільки він підтверджується перевіреними в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами, зокрема показаннями потерпілого ОСОБА_4 про обставини правопорушення, які наведені у вироку суду, показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про відомі їм обставини травмування неповнолітнього, даними слідчого експерименту від 12.04.2014 р. з участю обвинуваченого та потерпілого, висновком судово-медичної експертизи про характер і ступінь тяжкості спричинених останньому тілесних ушкоджень .
Фактичні обставини вчиненого правопорушення визнав в суді першої інстанції сам обвинувачений, не спростовуючи, що наїхав лижами на ОСОБА_4 при спуску з гори, збивши потерпілого з ніг - він, внаслідок чого той і був травмований .
Пояснив суду про відсутність досвіду катання на лижах, «ставши» на них вперше зимою 2014 р., лише декілька разів до 22.01.2014 р. відвідуючи гірськолижну базу, де самостійно опановував лижі .
Не заперечив, що в місці спуску бачив дітей, які виконували відповідні вправи на лижній трасі .
На думку колегії суддів про винуватість ОСОБА_2 у вчиненому кримінального правопорушення вказує те, що він, не маючи досвіду катання на лижах та відповідних навиків цьому, без попереднього навчання по користуванню таким спортивним знаряддям, обравши спуск з його ж слів з вершини крутого схилу в людному місці, де проводилися тренування вихованців спортивної дитячої школи, які виконували вправи по спуску зигзагами, що він особисто спостерігав, однак не проявив при цьому підвищену увагу та спускаючись з гори не зміг своєчасно і безпечно об»їхати перешкоду, що виникла на його шляху, в результаті чого, внаслідок невправного володіння лижами чого допустив наїзд на учня спортивної школи, травмувавши його .
Правилами поведінки для лижників та сноубордистів, затвердженими Федерацією лижного спорту України 2002 року (п.3) регламентовано, що лижник, що їде заднім повинен обрати маршрут спуску таким чином, щоб не заважати і не створювати загрози тим, хто спускається перед ним . Лижник спереду має перевагу. Той, хто рухається за ним у тому ж самому напрямку, повинен дотримувати достатню необхідну дистанцію між собою та переднім лижником так, щоб залишити йому простір для вільного виконання маневрів .
ОСОБА_2 діяв всупереч цим правилам, оскільки виконуючи спуск позаду ОСОБА_4, що виконував перед ним маневр, зобов»язаний був проявити максим уваги з тим, щоб своїми діями не тільки не заважати потерпілому в спуску, а й не допустити наїзд на нього, що ним виконано не було, у зв»язку з чим твердження обвинуваченого, що потерпілий почав виконувати перед маневр попереду не очікувано для нього, а тому він не зміг уникнути зіткнення, заслуговувати на увагу не може .
Таким чином, висновок суду про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення з необережності у формі злочинної недбалості, при якій він не передбачав можливості наслідків суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча за обставин вчиненого правопорушення повинен був і міг їх передбачати, колегія суддів вважає обгрунтованим, а кваліфікацію дій ОСОБА_2 за ст. 128 КК України - правильною.
З твердженням захисту в апеляційній скарзі, що ОСОБА_4 стався нещасний випадок, а вина ОСОБА_2 в травмування неповнолітнього відсутня колегія суддів не погоджується, вважаючи його безпідставним .
Питання причетності службових осіб і тренерів дитячої спортивної школи до порушення безпечних умов тренувань та утримання лижних трас досліджувалося в процесі досудового розслідування по результатам якого кримінальне провадження в цій частині закрито, а тому доводи захисту про те, що неналежне виконання цими особами своїх професійних обов»язків стало причиною травмування неповнолітнього ОСОБА_4 слід вважати необгрунтованими.
Призначене винному покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України .
Цивільний позов про відшкодування моральної школи вирішений судом у відповідності до вимог закону, а її розмір визначений з урахуванням характеру і обсягу моральних страждань, у зв»язку з понесеними неповнолітнім фізичних страждань з приводу заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, тривалості лікування, відновлення здоров»я та понесених психологічних переживань, суттєвого порушення усталених норм життя, навчання, заняття спортом та відпочинку.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.405, 407 КПК України колегія суддів апеляційного суду, -
У Х В А Л И Л А :
апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Диканського районного суду від 15 серпня 2014 р. відносно ОСОБА_2 - без зміни .
С У Д Д І :
Тараненко Ю.П. Захожай О.І. Харлан Н.М.
--------------------- ------------------- ---------------------