ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Справа № 5019/117/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Полякова Б.М.,

суддів:Коваленка В.М., Короткевича О.Є. (доповідач у справі),

розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2014 року

та ухвалуГосподарського суду Рівненської області від 24 липня 2014 року

у справі№ 5019/117/11

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

доПублічного акціонерного товариства "Рівнеазот"

про392 493 273,50 грн.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

від ПАТ "НАК Нафтогаз України" - Іванкіна Ю.Б.,

від ПАТ "Рівнеазот" - Вєдєрнікова О.С.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.06.2011 року у справі № 5019/117/11 (суддя Марченко Ю. А.) позовні вимоги Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення 392 493 273 грн. 50 коп. задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 315 865 678,78 грн. основного боргу за поставлений природній газ, 31 810 952,80 грн. пені, 16 672 418,26 грн. інфляційних втрат, 6 033 626,15 грн. 3% річних, 24 061,80 грн. витрат на оплату державного мита та 222,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2014 року, рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних, судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення змінено. Стягнено з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 27 026 494,52 грн. - пені, 5 747 035,60 грн. - 3% річних, 14 324 388,38 грн. - інфляційних, 23 582,40 грн. - судового збору, 218,25 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" звернулося до місцевого господарського суду із заявою про відстрочку виконання рішення від 08.06.2011 та постанови суду апеляційної інстанції від 07.05.2014 року строком на 10 років.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 24 липня 2014 року (суддя - Марач В.В.) у справі № 5019/117/11 зазначену заяву Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" задоволено частково та вирішено відстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 08.06.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.05.2014р. строком на 60 календарних місяців.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2014 року (судді: Грязнов В.В. - головуючий, Огороднік К.М., Демидюк О.О.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 24.07.2014р. задоволено частково, змінено п. 2 оскаржуваної ухвали, застосувавши відстрочку виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 08.06.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.05.2014р. строком на 24 календарних місяці; в решті ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі процесуальними документами, скаржник Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати ухвалу Господарського суду Рівненської області від 24.07.2014р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.08.2014р. у справі № 5019/117/11 та відмовити у задоволенні заяви про надання відстрочки у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема ст.ст. 32-34, 43, 121 ГПК України.

В свою чергу, відповідач проти вимог касаційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 24.07.2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.08.2014 року без змін.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Змінюючи ухвалу місцевого суду та задовольняючи частково заяву товариства про відстрочку виконання рішення у даній справі, надаючи відстрочку виконання рішення строком на 24 календарних місяці, суд апеляційної інстанції вказав, що ПАТ "Рівнеазот" є бюджетоутворюючим підприємством, яке на даний час перебуває в скрутному фінансовому становищі, наявна загроза банкрутства підприємства. В разі виконання рішення, прийнятого по даній справі та стягнення заборгованості ПАТ "Рівнеазот" може припинити свою діяльність повністю, що матиме негативні наслідки як для працівників підприємства - мешканців міста Рівного та Рівненської області, які залишаться без роботи так і для державного та місцевих бюджетів, до яких ПАТ "Рівнеазот" регулярно сплачує податки та збори встановлені чинним законодавством.

Заперечуючи такі висновки судів, скаржник зазначає, що суд створив умови для ухилення товариства від виконання своїх зобов'язань перед позивачем. Скаржник зазначає, що відсутність коштів для підприємства не є належним аргументом для невиконання своїх зобов'язань. Суд же однобічно підійшов до визначених товариством причин для відстрочки, оскільки позивач також знаходиться у тяжкому фінансовому стані та судами не дотримано балансу інтересів обох сторін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки склалася ситуація, що відповідач не розрахувався по своїх зобов'язаннях за договором 2009 року, при цьому судами також не враховано фінансовий стан іншої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Суд бере до уваги те, що п. 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

За змістом ст.121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою, господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Із зазначеного вбачається, що ГПК України не містить конкретних підстав та застережень відстрочки чи розстрочки, а лише встановлює критерії, що ускладнюють виконання рішення суду.

Пунктом 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012р. № 9 (зі змінами та доовненнями) встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, а також дотримуватися розумно встановленого строку відстрочки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди, задовольняючи заяву відповідача, не врахували міжнародно-правові норми захисту порушених прав та вимоги національного законодавства, що є підставою для скасування судових актів попередніх інстанцій та відмови у задоволенні заяви про відстрочення виконання судового рішення.

В той же час, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися з відповідним клопотанням до суду з урахуванням фінансового стану обох сторін.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113, 121 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 24 липня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2014 року у справі № 5019/117/11 скасувати.

Прийняти нове рішення (ухвалу), яким відмовити Публічному акціонерному товариству "Рівнеазот" у задоволенні заяви про надання відстрочки виконання рішення у даній справі.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич