Номер провадження: 22-ц/785/7753/14

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді - Варикаші О.Д.

суддів - Ступакова О.А.

- Станкевича В.А.

при секретарі - Стадніченко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2014 року по справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ТОВ «НІКО» про стягнення заборгованості,-

встановила:

Позивач звернувся з вказаним позовом до суду (а. с. 1-6), в якому просив стягнути з відповідачів на його користь в солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором № СМ SМЕ-503/003/2007 від 21.12.2007 року в розмірі 2 172 926,06 (два мільйона сто сімдесят дві тисячі дев'ятсот двадцять шість гривень 68 копійок) гривень, що складає еквівалент 271 853,63 (двісті сімдесят одну тисячу вісімсот п'ятдесят три доларів США 63 цент), дол. США по курсу 7,993 на 25.03.2013 року, та стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 441 грн.

Свої позовні вимоги позивач, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовував тим, що 21 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та банком був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику надано в кредит грошові кошти в розмірі 217 200 дол. США. Договір був забезпечений порукою ТОВ «НІКО». Прийняті на себе зобов'язання щодо щомісячного погашення основного боргу за кредитом та проценти позичальник не виконав. В зв'язку з чим, позивач звернувся з позовом до суду до відповідачів про стягнення кредитної заборгованості.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, представник позивача надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви, позовні вимоги просив задовольнити повністю, оскільки відповідачами не виконані зобов'язання щодо повернення кредиту та інших платежів, про що свідчить надана суду довідка заборгованості станом на 02.06.2014 року. Представник ОСОБА_4 позов не визнав та пояснив, що позичальником в повному обсязі сплачений розмір заборгованості. В зв'язку з чим, відсутні підстави для задоволення позову. Представник ТОВ «НІКО» в судове засідання не з'явився, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2014 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ТОВ «Ніко» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за Кредитним договором № CM SME-503/003/2007 від 21.12.2007 року в розмірі 2 172 926,06 (два мільйон сто сімдесят дві тисячі дев'ятсот двадцять шість) гривень 68 копійок, що складає еквівалент 271 853,63 (двісті сімдесят одно тисяча вісімсот п'ятдесят три) доларів США 63 цент ( дол. США по курсу 7,993 на 25.03.2013 р.). Стягнуто з ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) гривень 50 копійок. Стягнуто з ТОВ «Ніко» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) гривень 50 копійок.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2014 року, в якій просить скасувати рішення суду від 27.06.2014 року, ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ТОВ «НІКО» про стягнення заборгованості в повному обсязі, посилаючись на те, що вважає оскаржуване рішення таким, що постановлене з неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.

Іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, наданих доказів і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції виходив з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 21 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 (Позичальник) укладений кредитний договір № СМ SME-503/003/2007.

Відповідно п. 2 частини № 1 кредитного договору банк надає позичальнику 217 200 доларів США на придбання нерухомого майна.

Відповідно п. 1.1. частини № 2 кредитного договору, позичальник зобов'язаний своєчасно повернути суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у кредитному договорі.

Дата остаточного повернення кредиту 21 грудня 2022 року.

Сторони наступним домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка. Фіксований відсоток 5,0 % річних. (п. 3 частини 1 договору).

П. 1.1. частини 2 договору в порядку передбаченому цим договором банк надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у частині № 1 цього договору, а позичальник приймає кредит, зобов'язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у цьому договорі.

Порядок виконання боргових зобов'язань за кредитним договором встановлений пунктом 1.5. частини 2 кредитного договору. Зокрема, відповідно до підпункту 1.5.1. частини 2 кредитного договору, погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок 26207001835884. Нараховані в порядку, передбаченому кредитним договором, проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений в графіку повернення кредиту та сплати процентів.

Згідно з положеннями статей 530, 612, 625 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом.

Проте, в порушення умов кредитного договору позичальник не здійснює повернення отриманого кредиту і сплату нарахованих процентів та інших платежів у встановлені договором терміни, в результаті чого станом на 25.03.2013 р. заборгованість складає 2 172 926,06 грн. (два мільйон сто сімдесят дві тисячі дев'ятсот двадцять шість) гривень 68 копійок, що складає еквівалент 271 853,63 (двісті сімдесят одна тисяча вісімсот п'ятдесят три дол. США 63 цент) доларів США, (дол. США по курсу 7,993 на 25.03.2013 р.) з урахуванням:

залишок заборгованості за кредитом - 175 131,75 дол. США (1 399,828,08 грн. по курсу 7,993);

сума відсотків за користування кредитом - 17 547,44 дол. США (140 256,69 грн. по курсу 7,993);

сума пені за прострочення виконання зобов'язань, за період з 22.03.2012 року по 22.03.2013 рік - 79 174,44 дол. США (632 841,30 грн. по курсу 7,993).

Загальна сума простроченої заборгованості - 271 853,63 дол. США (2 172 926,06 грн. по курсу 7,993).

В забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 21 грудня 2007 року між банком та ТОВ «Ніко» (надалі - «Поручитель» ) було укладено договір поруки № SR-SME 503/003/2007.

Згідно п. 1.2. договору поруки, поручитель та позичальник відповідають перед банком за кредитним договором як солідарні боржники.

29 червня 2010 року був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю № /н від 18.03.2011 року, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло права на кредитний портфель за кредитними договорами, в тому числі договору № ML-500/117/2008.

Таким чином, ОСОБА_3 (Позичальник) істотно порушив норми Закону та умови кредитного договору від 21.12.2007 року, не виконавши взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту разом з нарахованими відсотками та іншими платежами, передбаченими договором та за наявністю права банку на дострокове стягнення коштів, встановлене п. 1.9.1. частини № 2 кредитного договору, суд першої інстанції вважав, що ці грошові кошти підлягають стягненню в солідарному порядку з позичальника та поручителя.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_3 про сплату кредитних коштів та відсутність заборгованості, оскільки суду не надані належні та допустимі докази щодо погашення позичальником заборгованості. Проте, наданий банком розрахунок підтверджує наявну заборгованість за кредитним договором від 21 грудня 2007 року.

За таких обставиин, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 526, 527, 549-552, 625, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 88, 208 - 215 ЦПК України, задовольнив позовні вимоги позивача та стягнув з відповідачів на користь позивача судові витрати в рівних частках.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку на підставі наданих та досліджених доказів, задовольнивши позовні вимоги позивача.

Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, наданим доказам та відповідним нормам матеріального і процесуального права, а суд першої інстанції правомірно на підставі вимог закону та на підставі встановлених обставин справи, наданих доказів, дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ЗАТ «ОТП Банк», яке в подальшому змінило назву на ПАТ «ОТП Банк» (а. с. 47-51) та ОСОБА_3 21.12.2007 року укладено кредитний договір № CM-SME503/003/2007 (а. с. 13-22), відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 217 200 дол. США на придбання нерухомого майна, терміном по 21.12.2022 року, зі сплатою за користування кредитними коштами плаваючої процентної ставки, яка визначається як фіксований відсоток + FIDR, де фіксований відсоток дорівнює 5% річних.

Зобов'язання ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором були забезпечені порукою, шляхом укладення між банком та ТОВ «Ніко» договору поруки № SR-SМЕ503/003/2007 від 21.12.2007 року (а. с. 24-26).

Згідно з умовами зазначеного договору поруки, ТОВ «Ніко» зобов'язалося відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 зобов'язань по кредитному договору № CM-SME503/003/2007 від 21.12.2007 року та несе солідарну відповідальність з ОСОБА_3 перед кредитором за невиконання зобов'язань по кредитному договору.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, видавши ОСОБА_3 обумовлену зазначеним кредитним договорам суму кредиту, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 8) та не заперечується ОСОБА_3, відповідно до апеляційної скарги.

Станом на 25.03.2013 року (а. с. 39-40), у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем ОСОБА_3, кредитна заборгованість складає 2 172 926,06 грн., що складає еквівалент 271 853,63 дол. (дол. США по курсу 7,993 на 25.03.2013 року) з яких: залишок заборгованості за кредитом - 175 131,75 дол. США (1 399,828,08 грн.); сума відсотків за користування кредитом - 17 547,44 дол. США (140 256,69 грн.); сума пені за прострочення виконання зобов'язань - 79 174,44 дол. США (632 841,30 грн.). Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

27.06.2012 року між позивачем та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого позивач набув права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори перелік яких міститься у додатку 1 до цього договору, в тому числі кредитний договір № СМ-SМЕ503/003/2007 від 21.12.2007 року (а. с. 33-38). Відповідачами відповідно до матеріалів справи в суді першої інстанції вказані обставини не оспорювалися.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України, передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (п. п. 1.1.-1.2., 2.1. договору поруки).

Відповідно до п. 1.9. кредитного договору, позивач має право вимагати дострокового повернення кредиту та стягувати заборгованість за кредитом.

Також судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат, які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача відповідно до ст. 88 ЦПК України в рівних частках.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що в матеріалах справи відсутні належні докази позовних вимог банку та, що відповідачем ОСОБА_3 виплачено всю суму боргу по кредитному договору судова колегія не приймає до уваги.

Оскільки, відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так позивачем на підтвердження своїх позовних вимог представлено розрахунок кредитної заборгованості відповідача ОСОБА_3 (а. с. 39-40, 159-160), однак відповідачем ОСОБА_3 не представлено доказів погашення кредитної заборгованості перед позивачем, що вбачається також і з його заперечень проти позову (а. с. 112) та апеляційної скарги (а. с. 197), в яких він зазначає, що частину квитанцій про оплату заборгованості він не може надати через втрату, обумовлену тривалим терміном з моменту оплати, а частина наданих ним квитанцій (а. с. 115-152), як встановлено в судовому засіданні, врахована позивачем при здійсненні розрахунку відповідно до виписку по руху коштів по рахунку (а. с. 161-184), інша частина наданих квитанцій не відноситься до погашення спірної кредитної заборгованості, що підтвердив в судовому засіданні і представник позивача.

Клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи відповідачем ОСОБА_3, для встановлення відсутності в нього спірної кредитної заборгованості перед позивачем, в ході розгляду справи в суді першої інстанції не заявлялося, що вбачається з його клопотання про призначення такої експертизи в суді апеляційної інстанції, в задоволенні якого відмовлено відповідно ч. 2 ст. 303 ЦПК України, відповідно до якої, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Проте, відповідачем не наведено поважних причин не заявлення такого клопотання в суді першої інстанції. Із письмового клопотання наданого в суді апеляційної інстанції не вбачається поважних причин, що відповідач чи його представник просили відкласти розгляд справи саме для підготовки клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи. В судове засідання в суд апеляційної інстанції ні відповідач ОСОБА_3, ні його представник для обґрунтування поважності причин не заявлення вказаного клопотання в суді першої інстанції не з'явилися.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем ОСОБА_3 не оспорюється сам факт отримання ним вказаного кредиту в розмірі згідно кредитного договору, що не вбачається з апеляційної скарги, та надані позивачем відповідно до матеріалів справи докази кредитної заборгованості і ненадання відповідачем ОСОБА_3 доказів, які б спростовували наявність у нього спірної кредитної заборгованості, враховуючи вищенаведене, то доводи відповідача ОСОБА_3 про відсутність у нього кредитної заборгованості, судова колегія вважає, ґрунтуються на припущеннях.

Також судова колегія не приймає доводи апеляційної скарги щодо незгоди з розрахунком заборгованості, наданим позивачем.

Оскільки, не погоджуючись з розрахунком позивача, відповідачем не представлено свого розрахунку, який би він вважав обґрунтованим, а лише надано розрахунок здійснених на його думку платежів (а. с. 113-114), з доданими відповідними копіями квитанцій, частина яких, як було встановлено вище, враховані позивачем при здійсненні розрахунку кредитної заборгованості, а інша частина не відноситься до погашення спірної кредитної заборгованості.

Судова колегія також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції проігноровані наслідки спливу скорочених строків позовної давності, щодо частини позовних вимог, а саме пені за порушення зобов'язань за кредитним договором.

Оскільки, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості (а. с. 39-40) та оскаржуваного рішення суду першої інстанції, заборгованість по пені нараховано та стягнуто в межах річного терміну.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги з приводу того, що до участі у справі не було залучено співзасновника ТОВ «Ніко» - ОСОБА_5, питання про права та обов'язки якого по суті були вирішені оскаржуваним рішенням. Оскільки, поручителем згідно договору поруки № SR-SМЕ503/003/2007 від 21.12.2007 року є юридична особа ТОВ «Ніко», а не його співзасновник, яке і несе солідарну відповідальність з боржником відповідно до ст. 554 ЦК України (а не його співзасновник) та залучено до участі у справі в якості відповідача. Тому суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов'язки співзасновника ТОВ «Ніко», яке самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Судова колегія не приймає до уваги також доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом першої інстанції належної оцінки наявним підставам для зменшення розміру пені згідно ст. 551 ЦК України.

Оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як роз'яснено в п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка.

Відповідно до матеріалів справи встановлено, що розмір нарахованої та стягнутої судом першої інстанції пені не перевищує розмір збитків, крім того відповідачем в ході розгляду справи судом першої інстанції не подавалася заява про зменшення розміру неустойки, відповідачем взагалі не визнавалися позовні вимоги (а. с. 112), що вбачається також з апеляційної скарги, а тому відсутні підстави для зменшення розміру пені та задоволення заяви апелянта про зменшення розміру неустойки в суді апеляційної інстанції.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги з приводу того, що судом першої інстанції не витребувано у позивача ані оригіналу, ані завіреної копії договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27.06.2012 року, оскільки в матеріалах справи знаходиться копія цього договору (а. с. 33-38) та ці обставини не оспорювалися відповідачами і, зокрема, апелянтом в суді першої інстанції, що вбачається також з його заперечень, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги стосовно порушення на думку апелянта, судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія також не приймає до уваги, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, не є підставою для скасування та зміни рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 309 ЦПК України та не спростовують висновки суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи викладене, надані докази, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не спростовують висновки суду та спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно відхилити, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2014 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2014 року по справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ТОВ «НІКО» про стягнення заборгованості - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

О.А. Ступаков

В.А. Станкевич