Номер провадження: 22-ц/785/8391/14

Головуючий у першій інстанції Курочка В. М.

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Сватаненка В.І.

суддів - Артеменка І.А., Суворова В.О.,

за участю секретаря - Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, третя особа Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 - «Про визнання недійсним іпотечного договору, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, скасування заборони відчуження нерухомого майна, витребування нерухомого майна, усунення перешкод у здійсненні права власності житловим будинком шляхом виселення», -

ВСТАНОВИЛА:

04.08.2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, по якому просила скасувати та вилучити запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна - житлового будинку з належними до нього господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 реєстраційний номер 266008051237, номер запису про право власності 4236984 від 20.12.2013 року; скасувати та вилучити запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки АДРЕСА_1, реєстраційна номер 116952851237, номер запису про право власності 4320117 від 20.12.2013 року; визнати недійсним нотаріально посвідчений іпотечний договір від 09.07.2014 року, укладений між іпотекодержателем ОСОБА_4 та іпотекодавцем ОСОБА_2, та вилучити з державного реєстр прав на нерухоме майно номери запису про іпотеку 6281079 та 6281091 від 09.07.2014 року щодо житлового будинку з належними до нього господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельної ділянки АДРЕСА_1; скасувати та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження житлового будинку з належними до нього господарчими будівлями і спорудами за вказаною адресою, накладену приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_5, реєстраційний номер 6281066; скасувати та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження земельної ділянки № 11/4 за вказаною адресою, накладену приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_5, реєстраційний номер 6281084; витребувати житловий будинок з належними до нього господарчими будівлями та спорудами № 11/4 вказаною адресою із незаконного володіння та користування ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3; усунути перешкоди у здійсненні користування житловим будинком з належними д нього господарчими будівлями та спорудами № 11/4 за зазначеною адресою з боку ОСОБА_2 шляхом його виселення, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилалась на те, що на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05.11.2013 року за ОСОБА_2 визнано право власності на майно, у тому числі на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,104 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Овідіопольського p-ну, Одеської області. Право власності на земельну ділянку було набуто ОСОБА_3 в порядку приватизації на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 23.09.2001 року. 10.12.2013 року ОСОБА_3 в апеляційному порядку оскаржила рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05.11.2013 року про поділ майна подружжя, а 11.12.2013 року вона звернулась з письмовою заявою до начальника Реєстраційної служби Овідіопольського РУЮ з проханням не проводити ніяких реєстраційних дій направлених на реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05.11.2013 pоку, оскільки воно не набуло законної сили. Однак Реєстраційною службою Овідіопольського РУЮ 20.12.2013 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майн право власності за ОСОБА_2 на житловий будинок та земельну ділянку.

Також, позивач зазначила, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 09.07.2014 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05.11.2013 року було скасовано і ухвалено нове рішення, відповідно до якого за ОСОБА_3 визнано право власності на зазначений житловий будинок та земельну ділянку. 21.07.2014 року вона звернулась із заявою до Реєстраційної служб Овідіопольського РУЮ в Одеській області про державну реєстрацію права власності на жилий будинок, але 25.07.2014 року державним реєстратором їй було відмовлено у державній реєстрації права власності на житловий будинок, оскільки заяву від 21.07.2014 року нею було подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. Після цього позивачу стало відомо, що реєстрація обтяження на жилий будинок та земельну ділянку, була проведена на підставі неправомірних дій відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які після проголошення 09.07.2014 року апеляційним судом рішення у цей же день, з метою уникнення подальшого виконання рішення суду в частині реєстрації за позивачем права власності на житловий будинок та земельну ділянку, уклали між собою договір позики і забезпечення виконання зобов'язання за цим договором уклали нотаріально посвідчений іпотечний договір. За іпотечним договором предметами іпотеки стало нерухоме майно у вигляді житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, а також земельної площею 0,104 га., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Під час укладання вказаного договору приватним нотаріусом була накладена заборона відчуження зазначенного майна.

Представник позивача позов підтримав, просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представник Овідіопольського РУЮ позов не визнав, заперечував проти задоволення позову.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4, будучи сповіщеними належним чином, до суду не з*явились.

Третя особа приватний нотаріус ОМНО ОСОБА_5, будучи сповіщеною належним чином, до суду не з*явилась.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.08.2014 року позов ОСОБА_3 задоволений частково, скасована державна реєстрація державного реєстратора Овідіопольського РУЮ Одеської області від 20.12.2013 року, реєстраційний номер 266008051237, номер запису 4236984 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно у виді житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1; скасована державна реєстрація державного реєстратора Овідіопольського РУЮ Одеської області від 20.12.2013 року, реєстраційний номер 116952851237, номер запису 4320117 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно у виді земельної ділянки площею 0,1041 га, кадастровий номер 5123755800:02:005:1949, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнано не дійсним, укладений між ОСОБА_4 - іпотекодержателем ОСОБА_2 - іпотекодавцем, та посвідчений 09.07.2014 року реєстраційним № 1524 приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_5 іпотечний договір щодо предметів іпотеки у вигляді житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1041 га, кадастровий номер 5123755800:02:005:1949, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1; скасована, накладена 09.07.2014 року приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_5, заборона відчуження нерухомого майна у вигляді житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,1041 га, кадастровий номер 5123755800:02:005:1949, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, внесену 09.07.2014 року до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна за реєстраційними номерами 6281066 і 6281084; витребувана у ОСОБА_2 із незаконного володіння та користування на користь ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудам, який розташований за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а також виселено ОСОБА_2 з цього будинку; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3897,60 грн., в задоволені решти позовних вимог відмовлено.

01.09.2014 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду, по якій просить рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні частини позовних вимог, а також постановити ухвалу про закриття провадження в частині позовних вимог, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст. 212 ЦПК України з врахуванням положень ст. ст. 57-66 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих до суду самими учасниками процесу.

Згідно до п.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно до ст. 11 ЦПК Україн, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Судом у справі встановлені наступні фактичні обставини.

Рішенням Малиновського районного суду від 05.11.2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_2 було виділено в натурі та визнано за ним право власності нерухоме майно у виді жилого будинку та земельної ділянки площею 0,104 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Зазначене рішення районного суду набрало законної сили 15.11.2013 року, після чого ОСОБА_2 надав його до реєстраційної служби Овідіопольського РУЮ Одеської області.

20.12.2013 року за ОСОБА_2 державним реєстратором було зареєстровано право власності на вказаний жилий будинок та земельну ділянку.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: рішень судів що набрали законної сили.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 09.07.2014 року рішення Малиновського районного суду від 05.11.2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у власність ОСОБА_3 виділений зазначений житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та визнано, що земельна ділянка, на якій розташований цей будинок, є її особистою власністю.

Судом звертається увага на те, що з копій журналів судового засідання апеляційного суду Одеської області вбачається, що в якості представника ОСОБА_2 в судових засіданням, у тому числі і 09.07.2014 року (тобто в день проголошення рішення апеляційним судом), приймав участь ОСОБА_8

Згідно ст. 319 ЦПК України рішення чи ухвала апеляційного суду вступає в законну силу з моменту їх проголошення.

09.07.2014 року, після закінчення судового засідання апеляційного суду Одеської області з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 та ухвалення нового рішення у цивільній справі, достовірно знаючи про ухвалене апеляційним судом рішення, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 уклали нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким ОСОБА_2 в забезпечення виконання умов договору позики від 09.07.2014 року передав ОСОБА_4 в іпотеку нерухоме майно у виді вищезазначених житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами і земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Отже, колегія суддів зазначає, що на момент вчинення вказаних правочинів, право власності за рішенням суду вже було визнано за ОСОБА_3, тобто вона набула право власності на вказане нерухоме майно відповідно до положень ст. 328 ЦК України.

У зв'язку з посвідченням іпотечного договору приватний нотаріус ОМНО наклав заборону відчуження на вказане майно.

У подальшому, 25.07.2014 року державний реєстратор Реєстраційної служби Овідіопольського РУЮ Одеської області відмовив позивачу у державній реєстрації її права власності на зазначений житловий будинок та земельну ділянку, оскільки документи для реєстрації права власності подані після державної реєстрації обтяження щодо цього майна.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, що це майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, а згідно п. 4 ч. 1 ст. 17 цього Закону підставою припинення іпотеки є визнання іпотечного договору недійсним.

Районний суд правильно вважав, що відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Пленум Верховного Суду України в п. 5 постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена, як однією зі сторін правочину, так іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно до роз'яснень п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, внаслідок порушення відповідачем вимог, передбачених ст. 203 ЦК України, оспорюваний правочин є недійсним відповідно до вимог ст. 215 ЦК України.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що саме власникові належить право володіння користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може буту позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановлених законом.

На час укладення іпотечного договору та накладання заборони відчуження жилого будинку та земельної ділянки це майно належало позивачу, а не ОСОБА_2, тому навмисні дії останнього та ОСОБА_4 були спрямовані на порушення законних прав та інтересів позивача, як власника майна.

Також, районний суд вірно вважав, що внаслідок наведених обставин: а саме, що спірне майно знаходиться у володінні третьої особи - наступають наслідки, передбачені ст.. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивач на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 09.07.2014 року набула у власність жилий будинок, а тому вправі вимагати від відповідача ОСОБА_2 усунення перешкод у здійсненні користування даним житловим будинком з належними до нього господарчим будівлями та спорудами шляхом виселення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зазначеним вище рішенням суду проведено поділ спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у власність виділено інше житло.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що підлягають задоволенню вимоги позивача про скасування державної реєстрації, визнання недійсним іпотечного договору; скасування заборони відчуження нерухомого майна, накладені приватним нотаріусом; витребування у ОСОБА_2 із незаконного володіння та користування на користь ОСОБА_3 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, а також виселення ОСОБА_2 з цього будинку.

Колегія суддів вважає зазначені позовні вимоги законними та обґрунтованими, оскільки відповідно до ст. 328 ЦК України позивач набула право власності на вищезазначене нерухоме майно з підстав, передбачених законом - на підставі судового рішення.

Одночасно, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що позовні вимоги позивача в частині вилучення записів у Державному реєстрі речових прав нерухоме майно про реєстрацію права власності на житловий будинок та земельну ділянку, і іпотеку цього майна та заборону його відчуження, є безпідставними, таким, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 9, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень саме державним реєстратором. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації державним реєстратором.

Пунктом 1.4 2.6. Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно те обтяжень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 року визначено що внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрі прав та скасування записів Державного реєстру прав здійснюються в день прийняття за: органом державної реєстрації нотаріусом, а згідно з п. 2.6 цього Порядку - унесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Держави реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу.

З наведених норм закону та підзаконного акта слідує, що обов'язок внесення змін записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та обтяжень, покладено на державного реєстратора, а не на суд.

У випадку відмови державного реєстратора у вчиненні таких дій, заінтересована особа вправі оскаржити ці дії до суду.

Отже, колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача є доведеними та підтвердженими, у зв'язку з чим підлягаючими частковому задоволенню.

Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області В.І. Сватаненко

І.А.Артеменко

В.О. Суворов

19.11.2014 року м. Одеса