КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" листопада 2014 р. Справа№ 911/1968/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів: Мартюк А.І.
Зубець Л.П.
за участю представників:
від позивача: Брайко М.В. - дов. №26 від 11.12.2013
від відповідача: не з'явились
розглядаючи
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Край-2"
на рішення господарського суду Київської області
від 05.08.2014 (суддя Конюх О.В.)
у справі №911/1968/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Арда-Трейдинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Край-2"
про стягнення 694226,28 грн.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд господарського суду Київської області були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Аквавит" (надалі - ТОВ „Аквавит") до Товариства з обмеженою відповідальністю „Край-2" (надалі - відповідач ТОВ „Край-2") про стягнення 694226,28 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/1968/14 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Край-2" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аквавит" 549846,76 грн. основного боргу, 28396,14 грн. пені, 3247,66 грн. 3% річних, 19952,26 грн. збитків, завданих інфляційними процесами, 12343,63 грн. судового збору. Провадження у справі №911/1968/14 в частині стягнення основного боргу в розмірі 15738,42 грн. припинено. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/1968/14 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Край-2" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аквавит" 24811,83 грн. основного боргу, та прийняти в цій частині нове рішення: припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з ТОВ „Край-2" основного боргу в розмірі 24811,83 грн. В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/1968/14 відповідач просить залишити без змін.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що приймаючи рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Так, скаржник зазначає, що під час розгляду справи місцевим господарським судом, а саме 28.07.2014, відповідачем було частково погашено заборгованість перед ТОВ „Аквавит". Однак, у зв'язку із необхідністю оформлення платіжного доручення у банківській установі, відповідач не зміг подати до суду першої інстанції документи, що підтверджували б сплату ним частини боргу у розмірі 24811,83 грн.
20.10.2014 від Товариства з обмеженою відповідальністю „Аквавит" надійшла заява про залучення до участі у справі нового позивача, у якій ТОВ „Аквавит" просило з посилання на ст. 25 ГПК України залучити до участі у справі у якості позивача Товариство з обмеженою відповідальністю „Арда-Трейдинг".
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 здійснено процесуальне правонаступництво та замінено позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю „Аквавит" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю „Арда-Трейдинг" (надалі - ТОВ „Арда-Трейдинг", позивач).
Відповідач у судове засідання 17.11.2014 не з'явився, поважних причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
01.05.2011 між ТОВ „Аквавит", як постачальником та ТОВ „Край-2", як покупецем, укладено договір поставки №339 (надалі - договір), відповідно до якого постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленнями покупця та товаросупровідною документацією, які складають невід'ємну частину цього договору, на умовах цього договору.
Відповідно до умов договору та протоколу від 13.08.2010 узгодження розбіжностей до договору:
- постачальник повинен поставляти товари вчасно, до відповідного філіалу представництва, магазину „Покупця", який вказаний у замовленні, у відповідній кількості та належної якості, а також у відповідності до усіх інших вимог згідно з замовленням, Договором та законодавством (пункт 2.1. договору);
- право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від постачальника до покупця з моменту, коли товари поставлено покупцеві вивантаженим на платформу магазину, і сторони підписали накладну, що засвідчує те, що товари були отримані покупцем (пункт 2.7. договору);
- товари приймаються за кількістю та якістю у відповідному Магазині, куди товари поставляються, на підставі товаросупровідних документів, які підтверджують якість та повноту товарів. Якщо постачальник зазначив вагу та/чи кількість штук у цих документах, під час прийняття товарів покупець має право перевірити вагу товарів та/чи кількість штук. Якщо не можливо зважити товари без упаковки, вага нетто визначається шляхом перевірки ваги брутто під час отримання товарів і ваги упаковки після того, як з товарів знято упаковку. Відсутність, неповнота та неналежне оформлення вантажних та товаросупровідних документів є достатньою підставою для відмови в отриманні товарів. Покупець має право приймати товари без додаткової перевірки їх кількості і якості, за умови, що вони належним чином упаковані, і немає видимих пошкоджень. Перевірки кількості і якості товарів виконується під час отримання товарів, і у випадку виявлення будь-яких недоліків покупець складає акт у порядку, обумовленому в пункті 2.14. цього Договору (пункт 2.13. договору);
- право повернути товар постачальникові надається покупцеві у таких випадках: угода між сторонами; відсутність закінчення терміну дії документів про сертифікацію товару (якщо він підлягає обов'язковій сертифікації. Повернення товару здійснюється в повному обсязі за останньою ціною, за якою прийнято товар, протягом 7 денного строку за рахунок постачальника, його силами і транспортом (пункт 2.18. договору);
- покупець здійснює оплату за поставлений товар не пізніше 50 днів з дати поставки. Покупець зобов'язаний попередити постачальника про недоліки у одержаних накладних, а постачальник повинен виправити такі недоліки в 5-тиденний термін. У випадку порушення або невиконання покупцем зобов'язань за цим Договором постачальник має право застосувати до покупця, наступні оперативно-господарські санкції: односторонню відмову від виконання своїх зобов'язань за цим договором, з звільненням постачальника від відповідальності; відстрочка або зупинення подальших поставок товару до повного та належного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором; встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань покупцем: зміна порядку оплати товару, переведення покупця на попередню оплату, скорочення відстрочки платежу і т.п. (пункт 3.3. договору);
- за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення (пункт 3.8. договору);
- цей договір укладений строком до 28.02.2012 (пункт 8.1. договору).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як встановлено судом першої інстанції, протягом дії договору ТОВ „Аквавит" здійснювалась поставка товару, а відповідачем здійснювалась оплата отриманого товару. На підтвердження факту поставки товару Товариством з обмеженою відповідальність „Аквавит" подано суду копії видаткових накладних на загальну суму 1405350,70 грн., оригінали яких були досліджені місцевим господарським судом.
Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що за період вересень 2011року - серпень 2013 року відповідачем було оплачено поставлений ТОВ „Аквавит" товар на суму 734400,00 грн., що підтверджується поданими позивачем та відповідачем копіями банківських виписок.
Таким чином, вартість поставленого ТОВ „Аквавит" але не оплаченого відповідачем станом на 31.10.2013 товару становила 670950,70 грн.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено повернення товару на загальну суму 105365,52 грн. за накладними на повернення №896 від 01.04.2014 на суму 11694,18 грн., №823 від 02.04.2014 на суму 5525,82 грн., №1877 від 03.04.2014 на суму 36540,54 грн. №955 від 08.04.2014 на суму 2477,58 грн., №1062 від 28.04.2014 на суму 4366,20 грн., №24719 від 06.05.2014 на суму 44761,20 грн.
За таких обставин, судом першої інстанції встановлено, що станом на день звернення ТОВ „Аквавит" з позовом до суду вартість поставленого та неоплаченого товару складає 1405350,70 грн. - 734400,00 грн. - 105365,52 грн. = 565585,18 грн.
Після порушення провадження у справі відповідачем здійснено повернення товару ще на суму 15738,42 грн., що підтверджується залученою до матеріалів справи накладною на повернення №25180 від 20.06.2014 року.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до пункту 1-1 частини першої ст. 80 ГПК України, провадження у справі №911/1968/14 в частині повернутого після порушення провадження у справі товару на суму 15738,42 грн. підлягає, у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Таким чином, встановивши факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати поставленого ТОВ „Аквавит" товару, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 549846,76 грн., що існував станом на день розгляду справи.
У зв'язку із наявністю вказаної простроченої заборгованості, позивач також просив суд стягнути з відповідача пеню, передбачену пунктом 3.8. договору, в сумі 33107,14 грн. за період з 27.04.2013 по 30.04.2014 року.
Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 3.8 договору (в редакції протоколу розбіжностей) сторони передбачили за прострочення оплати товару сплату пені в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.
Згідно частини 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що за порушення грошових зобов'язань за цим Договором покупець сплачує продавцю пеню (штрафну неустойку) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення грошових зобов'язань.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано.
Згідно положень частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до частини 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Представник відповідача в ході розгляду справи судом першої інстанції подав суду письмову заяву про застосування у справі позовної давності до вимог про стягнення пені.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до відносин сторін щодо вимог про стягнення пені спеціальну позовну давність, яка обчислюється відповідно до пункту 5 ст. 261 ЦК України від кожної накладної (до тих накладних, де цей строк підлягає застосуванню).
Крім того, у зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 9335,05 грн. та збитки, завдані інфляційними процесами, в розмірі 20516,29 грн. нараховані за період з 27.04.2013 по 30.04.2014 року.
Відповідно до положень частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 28396,14 грн., 3% річних в сумі 3247,66 грн. та інфляційних втрат у розмірі 19952,26 грн., згідно розрахунку місцевого господарського суду, який колегія суддів вважає обґрунтованим.
Звертаючись до апеляційного господарського суду відповідач оскаржував рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Край-2" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аквавит" 24811,83 грн. основного боргу, вказуючи при цьому на те, що під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем було частково погашено заборгованість перед ТОВ „Аквавит" на вказану суму. В іншій частині відповідач просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін.
На підтвердження своїх доводів скаржником до апеляційної скарги додано платіжне доручення №61363 від 28.07.2014 про сплату відповідачем на користь ТОВ „Аквавит" 24811,83 грн. за договором №339 від 01.06.2011 року.
Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що датою укладення між ТОВ „Аквавит" та ТОВ „Край-2" договору №339 є 01.05.2011, а не 01.06.2011 року. Однак у судових засіданнях представник ТОВ „Аквавит" та ТОВ „Арда-Трейдинг" не заперечував факту сплати відповідачем грошових коштів у сумі 24811,83 грн. за договором, однак стверджував, що ці кошти надійшли на рахунок ТОВ „Аквавит" після прийняття рішення у даній справі судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Однак, відповідачем не надано достатнього обґрунтування в порядку статті 101 ГПК України об'єктивних причин неможливості подання до суду першої інстанції документів про сплату на користь ТОВ „Аквавит" 24811,83 грн. з причин, що не залежали від нього.
Крім того, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 відповідача було зобов'язано надати письмові пояснення з посиланням на відповідні докази щодо того чи повідомляв він суд першої інстанції в ході розгляду справи про погашення ним частини заборгованості на суму 24811,83 грн., сплаченої платіжним дорученням №61363 від 28.07.2014 року.
Проте, відповідачем вимоги вищевказаної ухвали виконані не були, а тому матеріали справи не містять доказів наявності у місцевого господарського суду станом на час прийняття рішення інформації про сплату відповідачем на користь ТОВ „Аквавит" частини заборгованості у розмірі 24811,83 грн.
Якщо стороною у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що, виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, місцевий господарський суд за результатами розгляду справи прийняв обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Край-2" задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/1968/14 має бути залишене без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Край-2" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 05.08.2014 у справі №911/1968/14 залишити без змін.
Матеріали справи №911/1968/14 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя М.М. Новіков
Судді А.І. Мартюк
Л.П. Зубець