ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2006 р. | № 10/573/05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 р. |
у справі | № 10/573/05 |
господарського суду | Миколаївської області |
за позовом | Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова |
до | 1) Березанської районної державної адміністрації, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Тетяна” |
про | визнання договору оренди недійсним та зобов’язання повернути земельну ділянку |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | Лушников В.П., дов. № 1 від 15.01.2005 р.; |
відповідача: | Веровський О.В., дов. № 3-с/06 від 12.11.2006 р.; |
За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 20.12.2006 р. справа розглядається колегією суддів Вищого господарського суду України у складі Кравчука Г.А. –головуючого, суддів Мачульського Г.М. та Шаргала В.І.
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2006 р. Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова (далі –Університет) звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, у якій просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 21.12.2004 р. між Березанською районною державною адміністрацією (далі –Адміністрація) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Тетяна” (далі –Товариство), припинити дію вказаного договору на майбутнє та зобов’язати Товариство повернути земельну ділянку, яка є об’єктом зазначеного договору, Коблевській сільській раді Березанського району.
Позовні вимоги Університет обґрунтовував тим, що:
– у нього в постійному користуванні знаходиться земельна ділянка, на якій розташовано спортивно-оздоровчий табір “Корабел”;
– до межі вказаної земельної ділянки прилягає охоронна санітарна зона –пляж, яким користуються відпочиваючі спортивно-оздоровчого табору;
– об’єктом договору оренди земельної ділянки від 21.12.2004 р. є земельна ділянка, яка відокремлює його спортивно-оздоровчий табір від моря, закриває вихід до нього та на якій розташовано йог майно –огорожа та рятувальна станція;
– договір оренди земельної ділянки від 21.12.2004 р. не відповідає вимогам ВК України та Закону України “Про курорти”, оскільки передбачає розміщення на відповідній земельній ділянці, яка починається на відстані 25 метрів від урізу води, ресторану, торгового комплексу, будівлі для ігрових автоматів, адміністративно-господарського комплексу, котеджів та інших будівель, і, крім того, порушує його право на використання пляжу та прилеглої території за цільовим призначенням.
Заявою № 48 від 07.02.2006 р. (т. 1, а. с. 108 - 114)
Університет уточнив обґрунтування позовних вимог, зазначивши при цьому, що договір оренди земельної ділянки від 21.12.2004 р. не відповідає також вимогам ЗК України, Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закону України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 –2015 роки” та порушує його охоронюваний законом інтерес, тобто право на користування земельною ділянкою за її цільовим призначенням –в оздоровчо-лікувальних та рекреаційних цілях.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 27.04.2006 р. (суддя Василяка К.Л.) позовні вимоги Підприємця задоволено. Рішення мотивовано тим, що договір оренди земельної ділянки від 21.12.2004 р. не відповідає вимогам норм ВК України, ЗК України, Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закону України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 –2015 роки”, Закону України “Про курорти”, порушує охоронюваний законом інтерес Університету та його об’єктивне право (простий легітимний дозвіл), а також інтереси держави.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 р. (колегія суддів: Михайлов М.В., Тофан В.М. Журавльов О.О.) рішення господарського суду Миколаївської області від 27.04.2006 р. скасовано, а у задоволенні позовних вимог Університету відмовлено. Постанова обґрунтована тим, що договір оренди земельної ділянки від 21.12.2004 р. не порушує охоронюваних законом інтересів Університету, і, крім того, розпорядження Адміністрації, на підставі якого укладено вказаний договір, не скасовано.
Університет звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 р., у якій просить вказану постанову скасувати, а рішення господарського суду Миколаївської області від 27.04.2006 р. залишити в силі. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Університет обґрунтовує тим, що апеляційний господарський суд, вирішуючи спір, порушив ст. 35 ГПК України, ст. 2 Закону України “Про судоустрій України”, не застосував ст. ст. 59, 60 та 61 ЗК України, ст. ст. 88 та 89 ВК України., а висновки, які ним зроблені, є помилковими.
Товариство скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслало відзив на касаційну скаргу Університету, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 р. –без змін. Вимоги, викладені у відзиві, обґрунтовані тим, що доводи, наведені у касаційній скарзі Університету, є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству України.
Адміністрація не скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Університету не надіслала, що не перешкоджає касаційному перегляду постанови апеляційного господарського суду, яка оскаржується.
У зв’язку з тим, що справу було передано на розгляд колегії суддів Вищого господарського суду України в іншому складі, розгляд касаційної скарги 20.12.2006 р. було розпочато з початку.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників Університету та Товариства матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Університету не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Апеляційним господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Університет має вільний доступ до території пляжної зони, ширина якої складає більш ніж 20 м, а довжина –155,7 м.
Враховуючи вказане, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що Університет має можливість користуватись пляжною зоною площею більше ніж 3 000 кв. м. Відповідно, обґрунтованим є і висновок господарського суду другої інстанції про те, що договір оренди земельної ділянки від 21.12.2004 р. не порушує охоронюваних законом інтересів Університету.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини першої ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно з частиною першою ст. 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов’язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.
З наведених норм законодавства України вбачається, що договір оренди земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності, може бути визнано недійсним за умови його укладання за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування та/або за умови його невідповідності такому акту, або ж у випадку скасування (визнання недійсним) відповідного акту.
Проте, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що договір оренди земельної ділянки від 21.12.2004 р. укладено відповідно до розпорядження Адміністрації від 20.12.2004 р. № 1183, тобто з додержанням вимог частини першої ст. 124 ЗК України та частини першої ст. 648 ЦК України.
Вказане розпорядження, як встановлено апеляційним господарським судом, є чинним.
У зв’язку з зазначеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що за даних обставин підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.12.2004 р. відсутні.
Посилання Університету у касаційній скарзі на порушення апеляційним господарським судом частини другої ст. 35 ГПК України є необґрунтованим, оскільки згідно з вказаною нормою факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. У даному ж випадку відсутні факти, на які посилається Університет, які були б встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляді іншої справи, у якій би брали участь Університет та Товариство.
Твердження Університету, наведене у касаційній скарзі, про порушення господарським судом другої інстанції п. 1 частини першої ст. 83 ГПК України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, є безпідставним, оскільки зі змісту вказаної норми вбачається, що господарський суд має право визнати відповідний договір недійсним повністю або частково лише за умови, що такий договір порушує права та/або охоронювані законом інтереси сторони по справі. Однак, як зазначено вище, договір, який є предметом спору, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів Університету.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 р. у справі № 10/573/05 господарського суду Миколаївської області залишити без задоволення, а вказану постанову –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало