АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/7384/14 Головуючий 1 інст. - Павлюченко С.В.

Справа № 629/2798/14-ц Доповідач - Кругова С.С.

Категорія: сімейні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - КРУГОВОЇ С.С.

суддів колегії - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

- МІНЕНКОВОЇ Н.О.

за участю секретаря - Шпарага О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області як орган опіки та піклування, служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом у якому, просила позбавити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки міста Лозова Харківської області.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням 26 вересня 2014 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, позбавивши ОСОБА_4 батьківських прав.

Зокрема, в своїй апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим.

Стверджує, що звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у зв'язку з невиконанням відповідачем протягом 9 років своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, оскільки він з дитиною не спілкувався, її життям, розвитком та здоров`ям не цікавився, а матеріальний обов'язок щодо утримання дитини виконував лише завдяки наявності рішення суду про стягнення з нього аліментів, проте, жодних додаткових витрат на її утримання не ніс.

Вказує, що свої позовні вимоги підтверджувала рештою документів, отриманих державних органів, навчальних закладів, комунального закладу охорони здоров`я.

Зазначає, що відповідач у суді визнав про припинення спілкування з донькою, коли їй було 1 рік 11 місяців, пояснюючи це рекомендацією органу опіки та піклування, а збирався розпочати спілкуватися з нею, коли їй виповниться 12-14 років.

Проте, також вказала, що представник органу опіки та піклування виконкому підтвердила про таку рекомендацію припинення спілкування з дитиною, але тимчасову, лише на 6 місяців, у зв'язку зі сварками між сторонами, хоча чи бачила представник самі сварки та з приводу чого вони виникали і хто був їх ініціатором, вона не пам'ятає. Крім того, позивач зазначила, що жодних рішень з цих питань не приймалося, виконання рішення органу опіки та піклування виконкому з визначення порядку спілкування відповідача з дитиною не контролювалось.

Окрім цього, вказала, що відповідач двічі відмовляв у дозволі вивезти дитину за межі України на лікування та оздоровлення, першого разу відповідач вимагав 5000 дол. США, як він пояснив за автомобіль, який вони придбали під час шлюбу, проте, позивач вважає, що особисті відносини між сторонами не повинні впливати на здоров'я дитини та суперечити її інтересам. Вдруге, відмовою слугувала нестійка політична обстановка та загроза життю дитини, але, як зазначає позивач, це не відповідає дійсності, оскільки відповідач ніколи не піклувався про дитину.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, вказував, що цікавився життям дитини, коли та відвідувала дитячий садок через музикального робітника, проте, ця обставина не була доведена.

Зазначає, що показання свідків відповідача щодо його прагнення спілкуватися з донькою, приймати участь у її вихованні та перешкоди з боку позивача є сумнівними, оскільки свідки входять до кола рідних та друзів відповідача, тобто є зацікавленими, їх показання не відповідають іншим доказам по справі, а також, ніхто із свідків особисто не бачив які перешкоди чинила позивач щодо спілкування доньки з відповідачем.

Вважає, що рішення суду не відповідає ст. 213 ЦПК України через незаконність та необґрунтованість.

Вказує, що знайомство доньки та відповідача відбулось в приміщенні органу опіки та піклування після подачі позову, а до цього часу з боку відповідача жодних дій щодо налагодження стосунків з дитиною не відбувалось.

Виходячи з наведеного вважає, що існування перешкод про які вказує відповідач є вигаданими і не доведеними жодним допустимим доказом, бо він також не навідувався до дитини у дитячий садок чи школу, де йому ніхто не чинив перешкод.

Також вважає висновок виконавчого комітету Лозівської міської ради як органу опіки та піклування від 31.07.2014 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 не має рішучого значення для суду, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини (ч.6 ст.19 СК України), оскільки вона не бажає спілкуватися з батьком. Позивач у вказаному висновку вбачає, що його складено не в інтересах дитини, а в інтересах відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, обговоривши доводи апеляційної скарги та, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Постановлюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що дитина, проживаючи тривалий час окремо від батька, знаходячись під впливом матері та її рідні, могла, в силу свого віку та емоційного стану, викликаного, на її думку тим, що батько залишив її та не спілкувався з нею, неправильно прийняти ситуацію та дати їй оцінку, яка не відповідає дійсному стану речей та справжньому відношенню до нього батька. Суд вважав, що з віком, набуттям життєвого досвіду та отриманням більш позитивної інформації про батька, в тому числі і від своїх рідних, ОСОБА_5 може змінити свої погляди на стосунки з батьком. Крім того, суд зазначив, що достатніх доказів про винну поведінку відповідача, які б свідчили про його свідоме ухилення від виховання дитини матеріали справи не містять.

З таким висновком суду судова колегія погоджується з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст..164 СК мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він : не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров?я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обовя?зків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав ( тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини і інших осіб, які незаконно її утримують, та ін..), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов?язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного , всебічного, об?єктивного з?ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у шлюбі з грудня 1999 року до листопада 2005 року. Від шлюбу народилась дочка сторін ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Сторони проживають окремо.

Позивач звернулась до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки .

Згідно з висновком комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Лозівської міської ради від 30 липня 2014 року одноголосно прийнято рішення щодо недоцільності позбавлення батьківських прав батька.

Ухилення батьків від виконання своїх обов?язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов?язками.

Будь яких доказів, що відповідач свідомого нехтував своїми обов?язками, що привело до негативних наслідків фізичного і духовного виховання дитини, матеріали справи не містять.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач працює лікарем, добросовісно сплачує з 2005 року аліменти на утримання дочки. Після розлучення намагався спілкуватись з дитиною, але у зв'язку зі сварками з бувшою дружиною припинив спілкування з дитиною за рекомендацією служби у справах дітей, але має таке бажання. Компрометуючих відомостей про батька, які негативно можуть вплинути на дитину матеріали справи також не містять.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі і дав належну оцінку наданим сторонами доказам.

Метою законодавчого закріплення права одного з батьків, який проживає окремо від дитини на спілкування є насамперед захист інтересів самої дитини, тому судова колегія вважає, що рішення суду підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, п.1 ч.1 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя -

Судді -