АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7974/14 Справа № 206/3614/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Поштаренко О.В. Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 року м. Дніпропетровськ

30 вересня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Рудь В.В., Повєткіна В.В.

при секретарі - Шаботинець С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

15 листопада 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів. В позовній заяві (з урахуванням уточнень від 24.07.2014 року) позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що 26.01.2010 року між ним та відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу домоволодіння, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язалася укласти з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 в строк до 31.03.2010 року. В свою чергу ОСОБА_2 зобов'язався сплатити ОСОБА_3 130 000 гривень за придбання домоволодіння. Позивач ОСОБА_2 попередньо сплатив відповідачці частку вартості домоволодіння у сумі 85244 грн. Однак, в строк визначений у попередньому договорі, договір купівлі-продажу домоволодіння укладено не було. На думку позивача це сталося з вини відповідачки, яка дозволила йому проживати в домоволодіння до часу укладання договору. На початку квітня 2013 року позивач повернувся з відрядження та дізнався, що відповідачка продала домоволодіння іншій особі. На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 94407,73 грн., які складаються з основного боргу та суми заборгованості за відсотками з розрахунку 3% річних. (а.с.2-4, 90-92)

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2014 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено - ОСОБА_4 (а.с.53), ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2014 року виключено з кола осіб відповідачів ОСОБА_4 та залучено його в якості тертої особи, яка не заявляє самостійних вимог. (а.с.71)

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпровська від 05 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення грошових котів - задоволенні частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 86629 грн. 22 коп., з яких сума основного боргу - 85244 гривні та сума заборгованості за відсотками з розрахунку 3% річних у розмірі 1385 грн. 22коп.

Також вирішено питання щодо судового збору, в решті позову відмовлено (а.с.109-110).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та не обґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с. 114-116).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати в частині стягнення суми заборгованості за відсотками.

Судом 1 інстанції встановлено, що 26.01.2010 року між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу домоволодіння, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язалася укласти з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу домоволодіння, яке їй належить на підставі свідоцтва про право власності та розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в строк до 31.03.2010 року. В свою чергу ОСОБА_2 зобов'язався сплатити ОСОБА_3 130 000 гривень за придбання домоволодіння. Згідно з п. п. 3.2 вказаного попереднього договору ОСОБА_2 попередньо сплатив частку вартості продавцю в сумі 85244 грн., а ОСОБА_3 прийняла вказану суму грошей в рахунок загальної суми продажу будинку (а.с.26).

Однак, в строк визначений у попередньому договорі, договір купівлі-продажу домоволодіння укладено не було з вини відповідачки, яка дозволила позивачу проживати в домоволодінні до часу належного оформлення необхідних для укладання договору документів та в подальшому укладання з ним договору.

13.04.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу спірного житлового будинку (а.с.75). Після цього позивач був вимушений звільнити будинок, однак гроші у розмірі 85244 грн. відповідачка йому не повернула.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив з того, що відповідач не виконала умови договору та не уклала з позивачем договір купівлі-продажу домоволодіння, отримані гроші у розмірі 85244 грн. не повернула, а тому зазначена сума підлягає стягненню. Враховуючи, що відповідачка з дня порушення права позивача, а саме з 30.04.2013 року, тобто з дня укладення договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, отриману за попереднім договором купівлі-продажу суму не повернула, то з неї також підлягають стягненню 3% річних, виходячи з наступного розрахунку:

85 244 : 100 =852,44 х 3% = 2557,32

2557,32:12 = 213,11

213,11 = 3% на місяць

213,11х6,5 = 1385 грн.

Однак із вказаними висновками суду 1 інстанції щодо стягнення 3% річних не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Судом встановлено і з цим погоджується колегія суддів, що 26.01.2010 року між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу домоволодіння, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язалася укласти з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу домоволодіння, яке належить відповідачці на підставі свідоцтва про право власності та розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в строк до 31.03.2010 року. Згідно з п. п. 3.2 вказаного попереднього договору ОСОБА_2 попередньо сплатив частку вартості продавцю в сумі 85244 грн., а ОСОБА_3 прийняла вказану суму грошей в рахунок загальної суми продажу будинку (а.с.26). В строк визначений у попередньому договорі, договір купівлі-продажу домоволодіння укладено не було з вини відповідачки, яка в свою чергу дозволила позивачу проживати в домоволодінні до часу належного оформлення необхідних для укладання договору документів та в подальшому укладання з ним договору. Однак, 13.04.2013 року відповідачка продала домоволодіння іншій особі, а позивачу отриману від нього суму не повернула.

Відповідно до ч.1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку, земельної ділянки або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному засвідченню й державній реєстрації. Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному засвідченню й державній реєстрації вважається укладеним з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частиною 1 статті 570 ЦК України визначено, що завдатком визнається грошова сума або рухоме майно, які видаються кредиторові боржником в рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання й на забезпечення його виконання. Частиною 2 статті 570 ЦК України передбачено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи, що сторони домовилися укласти договір купівлі-продажу, але належним чином його не оформили, тому сплачені в рахунок виконання договору грошові кошти є авансом і підлягають поверненню у тому розмірі, в якому вони передавалися, без застосуванню наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України.

Таким чином, судом 1 інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а відповідно рішення суду в частині стягнення 3%, згідно ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Що стосується стягнення з відповідача суми 85244 грн., отриманої при укладанні попереднього договору купівлі-продажу, то в цій частині рішення суду є законним та обґрунтованим й відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом 1 інстанції строку позовної давності, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки після спливу строку в який повинен був бути укладений договір купівлі продажу - до 31.03.2010 року, позивач зі згоди відповідача продовжував проживати в спірному домоволодінні, користуватися ним, вважаючи його своїм, та був впевнений, що договір купівлі-продажу між ними буде укладений, і лише після укладання договору купівлі-продажу домоволодіння з іншою особою 13.04.2013 року, позивач дізнався про своє порушене право та звернувся 15.11.2013 року з відповідним позовом до суду.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідачки суми 85244 грн., отриманої при укладанні попереднього договору купівлі-продажу, є законним та обґрунтованим й відповідає вимогам закону, а доводи приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в зазначеній частині відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 309 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми заборгованості за відсотками - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за відсотками - відмовити.

В іншій частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2014 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: