АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/9488/14-ц

Номер провадження 22-ц/786/3161/14

Головуючий у 1-й інстанції Троцька А. І.

Доповідач Чічіль В. А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Чічіля В.А.,

Суддів: Кузнєцової О.Ю., Мартєва С.Ю.,

за участю секретаря: Самойлової М.Д.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, у якому зазначало, що відповідно до укладеного договору №б/н від 28 серпня 2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 22 600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту за платіжною карткою зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних на залишок заборгованості за кредитом.

У зв'язку з порушенням відповідачкою своїх зобов'язань за кредитним договором, станом на 30 травня 2014 року виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 22 542,63 грн., заборгованість по відсоткам - 6 112,56 грн., по комісії - 600,00 грн., крім того, банком нараховано неустойку у вигляді штрафу (фіксована частина) у сумі 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) у сумі 1 462,76 грн.

З цих підстав, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вищевказаним кредитним договором на загальну суму 31 217,95 грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2014 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору №б/н від 28 серпня 2012 року у розмірі 31 217,95 грн. та судові витрати у розмірі 312,18 грн.

В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід задовольнити частково.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі анкети-заяви від 28 серпня 2012 року ОСОБА_1 оформила у ПАТ КБ «ПриватБанк» платіжну картку «Універсальна» НОМЕР_1, строк дії картки - до червня 2016 року.

Пред'являючи позов, банк просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитною карткою, що виникла станом на 30 травня 2014 року та складається з простроченої заборгованості по кредиту у сумі 22 542,63 грн., по відсоткам - 6 112,56 грн., по комісії - 600,00 грн., крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути штраф (фіксована частина) у розмірі 500,00 грн. та штраф (процентна складова) у розмірі 1 462,76 грн.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з наявності непогашеної заборгованості за кредитною карткою, що підлягає стягненню на користь банку разом з неустойкою.

Проте з таким висновком місцевого суду погодитися неможна, оскільки він не в повній мірі відповідає обставинам справи й нормам матеріального та процесуального права.

Як убачається з анкети-заяви від 28 серпня 2012 року, по кредитній картці, що видавалась ОСОБА_1, встановлювався кредитний ліміт за карткою в розмірі 0 грн.

На запит суду банк підтвердив, що з моменту видачі картки розмір кредитного ліміту за кредитною карткою НОМЕР_1 не змінювався, проте користування карткою допускало виникнення овердрафту (а.с. 78).

У період з 19.09.2013 року по 23.09.2013 року внаслідок перевищення суми операції по платіжній картці НОМЕР_1 над сумою залишку грошових засобів в розмірі ліміту кредитування (0 грн.), за карткою почав рахуватися несанкціонований овердрафт у розмірі 22 941,30 грн. (а.с. 85), у свою чергу, у позовній заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути на свою користь 22 542,63 грн.

Місцевим судом обставина виникнення несанкціонованого овердрафту не досліджувалась, при ухваленні рішення у справі суд виходив з прострочення заборгованості за кредитними коштами, що не відповідає фактичним обставинам виникнення заборгованості за платіжною карткою.

Відповідно до положень ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Колегією суддів встановлено, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року, зміненим ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 липня 2014 року у частині кваліфікації діянь засуджених, встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, використовуючи платіжну карту НОМЕР_1 та заздалегідь заготовлений металевий засіб, який вставлявся до пристрою видачі готівки та блокував шатер банкомату з метою подальшого таємного викрадення з нього грошових коштів, які, будучи знятими через банкомат з платіжної картки відповідачки, розпізнавались системою банкомату, як невдалу операцію, та зняті у такий спосіб грошові кошти повертались на банківський рахунок ОСОБА_1

Відповідно до Постанови Національного банку України № 223 від 20 квітня 2004 року «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів» та п.п. 6.7., 6.8., 7.11., 10.1. Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» емітент у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Підписуючи анкету-заяву від 28 серпня 2012 року, відповідачка погоджувалась, що дана заява разом з пам'яткою клієнта та Умовами і правилами надання банківських послуг (а.с. 9-32), а також тарифами становлять договір про надання банківських послуг.

Згідно з положеннями пп. 1.1.2.11.1. Умов і правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 6.03.2010 року №СП-2010-256, у випадку, якщо держателю картки відомо щодо незаконного використання картки, останній зобов'язаний у триденний термін після усної заяви про втрату картки, стикера PayPass, PIN-кода, надати до банку детальний виклад обставин втрати картки, стикера PayPass, PIN-кода та відомості щодо їх незаконного використання.

Виходячи зі ст. ст. 10, 60 ч. 1 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачка пояснила, що заява про вибуття з володіння картки нею не подавалася та про теперішнє місцезнаходження картки їй невідомо.

Разом з тим, ОСОБА_1 не заперечує, що користування платіжною карткою НОМЕР_1 могло бути здійснено іншими особами, з якими вона знайома (ОСОБА_2, ОСОБА_3).

Дані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла тому, що протягом трьох діб її карткою користувались інші особи, вчиняючи при цьому злочинні дії, які підпадають під дію КК України.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачка своїми діями (бездіяльністю) сприяла виникненню несанкціонованого овердрафту за кредитною карткою зі встановленим кредитним лімітом в 0 грн.

Між тим, вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позову, колегія суддів виходить з наступного.

Підпунктом 1.1.1.52 витягу з Умов і правил надання банківських послуг, овердрафт - це короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у випадку перевищення суми операції за платіжною карткою на суму залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування. Використання клієнтом грошових коштів понад суми залишку по рахунку чи встановленого банком ліміту овердрафту, є несанкціонованим овердрафтом.

Слід зазначити, що у анкеті-заяві від 28 серпня 2012 року взагалі не згадується можливість використання держателем картки коштів банку за рахунок овердрафту, у свою чергу, позивачем не надано до суду вичерпної інформації щодо встановлення його ліміту та взагалі, чи такий ліміт овердрафту по картці встановлювався.

У відповідності до пп. 1.1.3.7. Умов і правил надання банківських послуг у випадку виникнення овердрафту, чи отримання усного чи письмового повідомлення держателя чи довіреної особи, переданого в порядку, передбаченому правилами, про утрату картки чи можливості несанкціонованого використання третіми особами, банк зобов'язаний забезпечити призупинення розрахунків з використання картки.

З матеріалів справи вбачається, що 21.09.2013 року у результаті зняття готівкових коштів у розмірі 2 000,00 грн. у банкоматі по просп. Палладіна, 7 у м. Києві, за кредитною карткою НОМЕР_1 виник овердрафт у розмірі 894,35 грн.

Проте, у порушення вимог пп. 1.1.3.7. Умов і правил надання банківських послуг, при виникненні 21.09.2013 року овердрафту по кредитній картці, банк будь-яких заходів щодо забезпечення зупинення розрахунків із використанням карти не вжив.

Як встановлено вироком Святошинського районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року, впродовж трьох днів (з 21.09.2013 року по 23.09.2013 року) ОСОБА_2 та ОСОБА_3, використовуючи картку НОМЕР_1, неодноразово знімали з банкоматів готівкою грошові кошти, які ПАТ КБ «ПриватБанк» зараховувались у овердрафт.

Таким чином, унаслідок бездіяльності службових осіб позивача та злочинних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які до участі в справі не залучалися та позовних вимог до яких не заявлялося, за кредитною карткою почала рахуватись заборгованість по овердрафту у загальній сумі 22 542,63 грн.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню лише в межах заборгованості, що виникла після виникнення овердрафту по платіжній картці у розмірі 894,35 грн., яка виникла з вини відповідачки, та є наслідком невиконання нею свого зобов'язання щодо погашення несанкціонованого овердрафту по платіжній картці.

Ураховуючи, що розрахунок відсотків та комісії є непрозорим, та банк не надав доказів того, що нарахування відсотків за користування овердрафтом та відсотків за користування кредитними коштами здійснюється за однією ставкою - 30% річних, підстав для задоволення цих вимог банку не вбачається.

Заявляючи позовні вимоги щодо стягнення неустойки у вигляді штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова), банк посилався на пп. 2.1.1.7.6 Умов і правил надання банківських послуг, які передбачають нарахування неустойки у вигляді штрафу у розмірі 500 грн. та 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахування прострочених відсотків та комісій при порушенні клієнтом строку платежів за грошовими зобов'язаннями, передбаченими цим договором.

Разом з тим, овердрафт, що виник за кредитною карткою НОМЕР_1, неможна ототожнювати зі строковими платежами, які носять періодичний характер.

Крім того, згідно з пп. 2.1.1.12.6.4. Умов і правил надання банківських послуг у випадку непогашення суми простроченого кредиту, овердрафту, чи його в часі вище 210 днів, весь кредит вважається простроченим і нарахування з дати переводу кредиту (овердрафт) в статусі прострочення боргових зобов'язань проводиться згідно пп. 2.1.1.12.6.1. На залишок простроченої заборгованості позичальник сплачує пеню в розмірі, вказаному пп. 2.1.1.12.6.1. цих Умов. При цьому, винагорода, проценти за використання кредиту не сплачуються.

У свою чергу, позовних вимог щодо стягнення пені на суму несанкціонованого овердрафту, простроченого понад 210 днів, у справі не заявлялося.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню в межах суми зняття готівки за платіжною карткою, що потягнуло за собою виникнення овердрафту.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 4, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитною картою НОМЕР_1 по виникненню овердрафту на суму 894,35 грн.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 9,36 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: В.А. Чічіль

Судді: О.Ю. Кузнєцова

С.Ю. Мартєв

З оригіналом згідно:

суддя В.А. Чічіль