Справа №478/1378/14-ц 12.11.2014 12.11.2014 12.11.2014
Провадження №22-ц/784/2842/14
Провадження №22-ц/784/2842/14 Суддя суду 1-ї інстанції - Сябренко І.П.
Категорія 39 Доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2014 року м.Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Колосовського С.Ю.,
суддів: Локтіонової О.В., Довжук Т.С.,
із секретарем судового засідання - Шпонарською О.Ю.,
за участю:
позивачки - ОСОБА_3,
відповідача - ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
представника відповідача ФГ «Попова дача» - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційними скаргами
ОСОБА_4
та
фермерського господарства "Попова дача"
на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області
від 10 вересня 2014 року
за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та фермерського господарства "Попова дача", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_6, державний реєстратор Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області Воробйова Раїса Олексіївна, про визнання права постійного користування земельною ділянкою та права власності на фермерське господарство в порядку спадкування за законом,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2014 року позивачка пред'явила зазначений позов, який обґрунтувала наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її чоловік ОСОБА_8, спадкоємцями якого є вона та два його сини.
За життя, 21 квітня 1992 року, її чоловіком було отримано у постійне користування 43 га землі для ведення селянського (фермерського) господарства, яке було зареєстроване 03 березня 1993 року і отримало назву «Попова дача».
У видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на право власності на 1/3 частку фермерського господарства та 1/3 частку права постійного користування земельною ділянкою нотаріусом їй було відмовлено.
У зв'язку з цим, позивачка просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право постійного користування на 1/3 частку земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 43 га, яка розташована на території КАСП ім.Петровського, НОМЕР_1, поле 4 в смт.Казанка Миколаївської області, та право власності на 1/3 частку ФГ "Попова Дача", розташованого в смт.Казанка Миколаївської області, а також зобов'язати державного реєстратора внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 вересня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. За позивачкою визнано право постійного користування 1/3 часткою вказаної земельної ділянки та право власності на 1/6 частку фермерського господарства "Попова Дача". У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спадкові права позивачки підлягали захисту у судовому порядку і вона має право на постійне користування 1/3 часткою спірної земельної ділянки та право власності на 1/6 частку фермерського господарства "Попова Дача".
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Згідно з ст.5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 р. №2009-ХІІ та ст.23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р., в редакції яка діяла на час надання ОСОБА_8 земельної ділянки, земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надавалися громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або оренду. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчувалося державним актом, який видавався та реєструвався місцевими радами.
Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. (ст.92) та Законом України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р. передбачено у разі бажання ведення фермерського господарства отримання земельної ділянки тільки у власність або оренду. Тих, хто мав у користуванні земельні ділянки, було зобов'язано до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них (п.6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України).
Проте, рішенням Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року (справа про постійне користування земельними ділянками) даний пункт було визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Серед іншого у даному рішенні було зазначено, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Конституція України (стаття 13) не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.
Стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року.
Крім того у рішенні наголошено, що згідно з ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Відповідно до ч.2 ст.407 ЦК України та ч.2 ст.102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Стаття 23 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р. передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
В роз'ясненнях, що містяться в п.9 постанови №20 від 22.12.1995 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що успадкування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.
Згідно роз'яснень, які містяться в п.10 постанови №7 від 30.05.2008 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (із збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Згідно з ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).
У разі відсутності заповіту спадкування здійснюється за законом.
Спадкоємцями першої черги за законом є діти померлого, дружина і батьки (ст.1261 ЦК України).
Згідно з ст.1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними.
Як вбачається з матеріалів справи та таке встановлено судом, рішенням Казанківської районної ради Миколаївської області №10/105 від 21 квітня 1992 року ОСОБА_8 було надано у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку загальною площею до 50 га з подальшим уточненням площі після складання проекту відводу (т.1 а.с.15).
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_8 отримав державний акт на право постійного користування 43,0 га землі для ведення селянського (фермерського господарства) (т.1 а.с.10-11).
Саме даний державний акт є правовстановлюючим документом на спірну земельну ділянку (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.02.2013 р., висновки і мотиви якої є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи) (т.1 а.с.202-203).
Розпорядженням представника Президента України у Казанківському районі Миколаївської області від 03 березня 1993 року було зареєстровано селянське (фермерське) господарство №12 "Попова дача", засновником якого був ОСОБА_8 (т.1 а.с.14).
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, Статуту ФГ «Попова дача» та протоколів зборів членів господарства, з 21 лютого 2011 року засновником господарства став також відповідач ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_1 року засновник господарства ОСОБА_8 помер.
Розпорядження на випадок своєї смерті щодо спадкування фермерського господарства та належної йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства він не залишив.
Спадкоємцями першої черги за законом є його діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_9, а також дружина ОСОБА_3.
ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті батька, звернувшись у встановлений законом шестимісячний строк до нотаріуса з заявою про її прийняття. ОСОБА_9 відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4, подавши про це відповідну заяву до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. ОСОБА_3 в силу ст.1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Проте, нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на право постійного користування земельною ділянкою та право власності на фермерське господарство, що вбачається з його постанов, наявних у матеріалах справи.
Встановивши зазначене, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку, що до складу спадщини входять як право постійного користування спірною земельною ділянкою, яка надавалася спадкодавцю ОСОБА_8 за життя у довічне успадковуване володіння, так і право власності на фермерське господарство (цілісний майновий комплекс).
Оскільки нотаріусом було відмовлено позивачці у видачі свідоцтв про право на спадщину, судом вірно було визначено, що її право підлягає захисту у судовому порядку.
З урахування норм законодавства судом правильно визначені частки сторін на спадкове майно.
Посилання апелянтів на те, що право постійного користування земельною ділянкою не підлягає спадкуванню, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки воно не відповідає встановленим обставинам справи та вимогам законодавства, які викладені вище.
Твердження апелянта ОСОБА_4 про те, що право позивачки не підлягало судовому захисту, а повинно було бути реалізовано у нотаріальному порядку, колегія суддів вважає необґрунтованим, так як матеріали справи містять достатньо доказів про те, що позивачка намагалася оформити свої спадкові права у нотаріуса, однак їй у цьому було неодноразово відмовлено.
Доводи відповідачів про те, що суд не дав належної правової оцінки поясненням сторін та матеріалам справи у частині площі земельної ділянки, яка знаходилася у постійному користуванні спадкодавця ОСОБА_4, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.02.2013 р., висновки і мотиви якої є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи, визначено що правовстановлюючим документом на спірну земельну ділянку є державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 43 га.
Зазначене судом першої інстанції було враховано.
За такого, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду, оскільки воно є законним та обґрунтованим.
Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_4 та фермерського господарства "Попова дача" відхилити, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді