Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 листопада 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді : Оніпко О.В., суддів : Собіни І.М., Рожина Ю.М.
секретар -Пиляй І.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 24 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення межі суміжних земельних ділянок.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів , -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Березнівського районного суду від 24 липня 2014 р. ОСОБА_1 в позові відмовлено.
В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає його незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що єдиним доказом на обґрунтування позиції відповідача є технічний паспорт на належний відповідачу за договором дарування житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який не містить жодних даних щодо дати побудови відповідних будівель і споруд, які частково знаходяться на позивача земельній ділянці. Однак суд взяв його до уваги та в порушення вимог ст.ст. 10,11,59-64,179ЦПК України, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Оскільки на день пред'явлення позову, відповідач по справі є власником суміжної земельної ділянки, на якій розташовані протиправно побудовані тимчасові споруди, то відповідно до положень ч.ч. 4,5 ст. 319 ЦК України, саме на відповідача покладається обов'язок забезпечити належне використання свого майна і усунення заподіяних суміжному землекористувачу протиправними діями попереднього власника обмежень у володінні та використанні свого майна. Просить рішення скасувати ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про її часткове задоволення, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Березнівського районного суду від 22.05.2012р. за ОСОБА_1 визнано право власності на незавершене будівництво житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 6).
Вказане нерухоме майно розташовано на земельній ділянці, власником якої згідно з державними актами про право власності на землю від 23.06.2009 р. був батько позивачки ОСОБА_3 ( а.с. 10, 11).
Власником суміжної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2, площею 0,65 га та розташованого на ній житлового будинку є відповідач, що підтверджується договорами дарування від 28.12.2010р. за №3269 від 28.12.2010р. №3271, а також державним актом на право приватної власності на землю серія РВ №00875 від 14.11.1996 р., виданим батьку відповідача, ОСОБА_4, згідно з яким 0,25 га передано для будівництва та обслуговування житлового будинку, а 0,40 га для ведення особистого підсобного господарства (а.с.12, 41-42, 46).
11.03.2014 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і відновлення межі земельних ділянок. Просила суд зобов»язати відповідача звільнити належну їй земельну ділянку площею 0,0027 га, яку останній привласнив шляхом самозахвату, звівши на ній тимчасові господарські споруди та відновити межу суміжних земельних ділянок відповідно до даних земельно-кадастрової документації та державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, належних сторонам.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на акт державного інспектора сільського господарства Фінчука В.А. від 22.10.2012 р. №36, у якому зазначено про самовільне зайняття відповідачем належної їй земельної ділянки, площею 0,0027 га, та часткове розташування на ній тимчасових споруд (дровітні, гаража, погріба, дровітні); на припис державного інспектора Фінчука В.А. № 000043 від 22.10.2012р., яким зобов»язано ОСОБА_2 у 30-денний термін усунути вказані порушення та постанову про накладення на відповідача адмінстративного стягнення від 05.11.2012 р. ( а.с.17,18, 31).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність останньої своїх позовних вимог та ненадання доказів на їх підтвердження, однак з такими висновками не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Як зазначено вище, відповідач є власником земельної ділянки, площею 0,65 га, що стверджується державним актом на право приватної власності на землю, який був виданий його батьку ОСОБА_4 14.11.1996 р. ( а.с. 12 ).
На час його видачі, користувачем суміжної земельної ділянки був батько позивачки ОСОБА_3, який отримав державні акти на право приватної власності на землю 23.06.2009р.
21.02.2012 р. ОСОБА_1 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яка складається з земельних ділянок, площею 3512 кв.м та 2500 кв.м, розташованих за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 8,9).
Як встановлено колегією суддів та стверджується поясненнями сторін у судовому засіданні апеляційної інстанції, межа, яка є в наявності на даний час, існувала між суміжними земельними ділянками сторін постійно та не змінювалась. Проте, ще за життя батька позивачки ОСОБА_3, між ним та батьком відповідача ОСОБА_4 існував спір щодо користування суміжними земельними ділянками .
Саме з цих причин батьком позивачки при виготовленні ОСОБА_4 у 1996 р. державного акта на землю, не було погоджено межі їхніх земельних ділянок, однак державний акт батькові відповідача було видано у відповідності до фактичної наявної межі, яка частково проходить під зазначеними господарськими будівлями.
З тих самих підстав, батьком відповідача ОСОБА_4 не було погоджено межі суміжних земельних ділянок при виготовленні документації на одержання державного акту на землю у 2009 р. ОСОБА_3
ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні також ствердили, що площі земельних ділянок, зазначені у державних актах обох сторін, відповідають дійсності, а спір між останніми виник лише з приводу господарських споруд : гаража, 2-х навісів та погріба, які на 30-50 см. поза суміжною межею (згідно з актом від 22.10.2012р.) частково розташовані на земельній ділянці позивачки.
Однак, згідно з наданими відповідачем апеляційному суду поясненнями, спірні будівлі були збудовані не ним, а його батьком та вже існували станом на 1986 рік. Наявність господарських будівель, у т.ч. гаража, 2 навісів (дровітні) та погріба станом на січень 2008 р., які вже на той час мали відсоток зносу від 30 до 50%, стверджується також матеріалами інвентаризаційної справи № 5210 на будинок АДРЕСА_2, технічним паспортом на нього, виданим на ім'я ОСОБА_4, а згодом - на ім"я ОСОБА_2 від 23.01.2010р., у якому в графі "Характеристика будинку, господарських будівель та споруд" у перелік усіх господарських споруд входять також 2 навіси, погріб і гараж.
На спростування вказаних обставин позивачкою та її представником жодних доказів не надано.
У зв"язку з наведеним, доводи ОСОБА_1 про порушення саме відповідачем її прав як власника земельної ділянки, які вона набула у 2012 р., та про зведення останнім на належній їй земельній ділянці вказаних господарських будівель, є безпідставними та не заслуговують на увагу.
Оскільки, як встановлено колегією суддів, спірні будівлі були збудовані батьком відповідача ОСОБА_4 ще на початку 1980-х років, і відповідно, тоді ж між батьками сторін виникли спірні правовідносини, у даному випадку застосуванню підлягають норми ЦК УРСР 1963 р.
Зокрема, за положеннями ст.ст. 71, 76 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Позивачкою стверджено, що її батько за життя (помер 20.04.2011р.) будь-яких вимог з приводу самовільного зайняття ОСОБА_4 належної йому частини земельної ділянки не пред»являв, тому виходячи з наведеного та вимог ст.75 ЦК УРСР, згідно з якою позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення - про відмову у позові ОСОБА_1 у зв"язку з пропуском строку звернення до суду.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 24 липня 2014 року - скасувати.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення межі суміжних земельних ділянок відмовити за пропуском строку позовної давності.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий
Судді :