Номер провадження 2/754/2942/14

Справа №754/3954/14-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06.10.2014 м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Петріщевої І.В., при секретарі судового засідання Сивенко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Товариство з обмеженою відповідальністю "Про Консалтинг" в особі Мухи Павла Валерійовича звернулось до Деснянського районного суду міста Києва з зазначеною позовною заявою, в якій просить в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 11297830000 від 13.02.2008 року у розмірі 1101769,15 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_1: квартиру, загальною площею 67,50 кв.м., житловою площею 37,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, в обґрунтування позовних вимог зазначивши, що 13.02.2008 року між АКІБ «УКРСИББАНК», який змінив назву на ПАТ "УКРСИББАНК" та ОСОБА_1, було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11297830000, згідно якого відповідачу було надано кредит у розмірі 704000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 13.02.2018 року та з оплатою 15,5 % річних за користування кредитом, однак, позичальник умови договору не виконав, суму заборгованості та проценти за користування кредитом на користь Банку не повернув, у забезпечення усіх грошових зобов'язань за Договором про надання споживчого кредиту № 11297830000 від 13.02.2008 року між Акціонерним інноваційним комерційним банком «УкрСиббанк», яке в свою чергу змінило своє найменування на ПАТ "УКРСИББАНК", та ОСОБА_1 13.02.2008 року було укладено Договір іпотеки №77016, предметом якого є: квартира, загальною площею 67,50 кв. м., житловою площею 37,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить Заставодавцю на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ОСОБА_3, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 18.04.2005 року за реєстровим №3774, сторони дійшли згоди, що вартість предмета іпотеки становить 939601,00 грн. Внаслідок порушення виконання зобов'язань станом на 01.08.2013 року у боржника утворилась заборгованість у загальному розмірі 1101769,15 грн., тому внаслідок цього порушення позичальником умов договору, у кредитора виникло право вимагати повернення усієї суми заборгованості, додатково зазначивши, що на підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «УКРСИББАНК» змінило назву на Публічне акціонерне товариство «УКРСИББАНК». 08 грудня 2011 року між ПАТ «УКРСИББАНК» та Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитом. На підставі вказаного Договору до Позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надавши додаткові пояснення, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, що підтверджується оголошенням у пресі - газеті Київської міської Ради "Хрещатик" від 22-23 вересня 2014 року №137(4537), поважні причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Відомості адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в місті Києві про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів судом отримані (а.с. 129).

Суд, на підставі ст. 224 ЦПК України, ухвалив провести заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Суд установив, що 13 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» був укладений Договір про надання споживчого кредиту №11297830000, за умовами п. 1.1. якого позивач надав відповідачу кредитні кошти в національній валюті в сумі 704000,00 грн., встановивши процентну ставку у розмірі 15,50% річних, відповідач в свою чергу зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлено графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до Договору не пізніше 13 лютого 2018 року, якщо не застосовується новий термін повернення кредиту (а.с. 7-21).

25 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено Додаткову угоду №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11297830000 від 13 лютого 2008 року, відповідно до якої сторони домовились викласти п. 1.3.4 Договору в наступній редакції: «Строк сплати процентів: 3 1 по 25 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані Банком такі проценти». Також домовились, про те, що викласти Додаток №1 до Договору «Графік погашення кредиту» в новій редакції згідно з Додатком №1 до цієї Додаткової угоди (а.с. 21).

У забезпечення виконання грошових зобов'язань від 30.02.2014 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір Іпотеки № 77016, згідно якого Іпотекодавець ОСОБА_1 у забезпечення у повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань ОСОБА_1, передає в іпотеку Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22-25).

На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «УКРСИББАНК» змінило назву на Публічне акціонерне товариство «УКРСИББАНК».

08 грудня 2011 року між ПАТ «УКРСИББАНК» та Публічним акціонерним товариством «ДЕЛЬТА БАНК» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, на підставі якого до позивача перейшло право вимоги за кредитами, яке виникло з кредитних договорів та договорів іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора (а.с. 45-48).

Таким чином, до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ДЕЛЬТАБАНК» перейшли всі права щодо права вимоги до відповідача за Договором про надання споживчого кредиту № 11297830000 від 13 лютого 2008 року та Договором іпотеки №77016 від 30.02.2008 року, що підтверджується актом прийому-передачі від 16.03.2012 року (а.с 44).

Згідно Довідки від 01.08.2013 р., ОСОБА_1, станом на 01.08.2013 року, має заборгованість за кредитним договором № 11297830000 від 13 лютого 2008 року у розмірі 1101769,15 грн., в тому числі: тіло кредиту - 633599,96 грн., відсотки - 468169, 19 грн., з них прострочена заборгованість складає: тіло кредиту - 310933,51 грн., відсотки - 215320,03 грн. (а.с. 26), що підтверджується випискою по кредитному договору ОСОБА_1 за в період з 13.02.2008 року по 15.03.2012 року (а.с. 29-36).

Відповідачу було направлено повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання (а.с. 39-43).

Статтями 1049, 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Для належного виконання зобов'язань статтею 546 ЦК України передбачені такі види забезпечення виконання зобов'язання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

Згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 575 ЦК України передбачені окремі види застав: іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За змістом частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 ст. 11 Закону України «Про іпотеку» заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем).

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

В ст. 1 Закону України «Про іпотеку» також визначено, що майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Відповідно до ст. 590 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Частиною 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасно пред'явлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне пред'явлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки, тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України).

Звернення стягнення на предмет застави відповідно до статті 590 ЦК України здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що актами цивільного законодавства України сторонам договору надано право самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставодержатель має право на власний розсуд обирати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, в тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або шляхом продажу на прилюдних торгах.

Пунктом 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Відповідно п. 6 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Укладаючи договір іпотеки від 30.02.2008 року сторони в п. 1.2 Договору Іпотеки №77016 від 13.02.2008 року визначили, що заставна вартість предмета іпотеки складає 939601,00 грн. (а.с. 22).

Вирішуючи питання визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки суд виходить з того, що ціна предмета іпотеки встановлена в самому договорі іпотеки, тому суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є однією з істотною умовою договору.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а розмір невиконаних зобов'язань у відповідача перед позивачем більше ніж вартість предмета іпотеки, а саме розмір невиконаних зобов'язань становить 1101769,15 грн., що менше ніж узгоджена сторонами вартість предмету іпотеки, то суд приходить до висновку, що визначений позивачем спосіб захисту своїх прав щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведенням прилюдних торгах є правомірним і підлягає задоволенню.

Згідно ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів у заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, тому позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 11, 15, 60, 79, 88, 212-215, 224-226, 360-7 ЦПК України, на підставі ст. ст. 3, 15, 509, 512-516, 525-526, 572, 575, 583, 589-590, 627 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України "Про заставу", Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ППВСУ №9 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11297830000 від 13.02.2008 року у розмірі 1101769,15 грн. на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_1: квартиру, загальною площею 67,50 кв.м., житловою площею 37,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни на рівні не нижчому за звичайної ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3654,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Петріщева І.В.