Справа № 354/914/13-ц

Провадження № 22-ц/779/686/2014

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Гандзюк Д. М.

Суддя-доповідач Пнівчук О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Беркій О.Ю., Горблянського Я.Д.

секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Яремчанського міського суду від 20 січня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Яремчанського міського суду від 20 січня 2014 року задоволено позов ОСОБА_2

Визнано недійсним договір дарування квартири від 01.11.2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі №3915.

ОСОБА_3 на дане рішення подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначив, що звертаючись до суду із позовом про визнання договору дарування недійсним, позивач вказала, що не читала спірний договір і думала, що вона підписує договір довічного утримання. При цьому позивач вказала, що відповідач і нотаріус ввели її в оману. Однак ОСОБА_2 не надала суду жодних доказів на підтвердження такої обставини.

Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що оскільки у п.9 договору його зобов'язано надати право довічного користування дарунком дарувальнику, то є підстави вважати обґрунтованими твердження позивачки про те, що вона вважала укладений договір договором довічного утримання.

Апелянт вказав також, що посилання суду на положення ч.2 ст.717 ЦК України є помилковим, оскільки безоплатність договору дарування не виключає покладення на обдарованого певних обов'язків, пов'язаних з використанням речі.

Крім того, апелянт вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого ним була подана відповідна заява.

Посилаючись на вказані обставини, апелянт просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги.

Правонаступник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заперечила вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно нотаріально посвідченого договору від 01.11.2008 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 міської ради, яка належала їй на праві власності.

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона не мала наміру укладати договір дарування квартири, яка являється її єдиним житлом. Підписуючи договір, вважала укладеним договір довічного утримання, оскільки сподівалась що, відповідач ОСОБА_3 буде її доглядати та надавати матеріальну допомогу.

Постановляючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 суд першої інстанції правильно виходив із того, що зібрані докази в їх сукупності дають підстави для висновку, що договір дарування квартири укладено позивачкою під впливом помилки.

З таким висновком погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

З роз'яснень, викладених в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Так, в п.9 оспорюваного договору дарування зазначено, що обдарований зобов»язується надати право довічного користування дарунком дарувальнику.

Таким чином, договір встановлює обов»язок обдаровуваного ОСОБА_3 надати право довічного користування квартирою АДРЕСА_1 дарувальнику ОСОБА_2

Зазначена обставина дає підстави для висновку, що позивач не мала наміру передати безоплатно належну їй на праві власності квартиру, яка є її єдиним житлом у власність відповідача, тобто укладаючи спірний договір помилялася щодо його правової природи, прав та обов»язків, що виникнуть після його укладення.

Посилання апелянта на те, що позивач пропустила строк позовної давності про застосування якого ним була подана відповідна заява не заслуговують на увагу, оскільки перебіг позовної давності відповідно до положень ч.1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що про укладення договору дарування квартири позивачу стало відомо в квітні 2013 року під час розгляду справи за її позовом до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а тому обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ч.4 ст. 267 ЦК України.

Рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає

Керуючись ст. ст. 307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Яремчанського міського суду від 20 січня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Пнівчук О.В.

Судді: Беркій О.Ю.

Горблянський Я.Д.