Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.11.2014 Справа №607/10421/14-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючої                     Герчаківської О.Я.,

з участю секретарів                     Мандзія В.П., Рихліцької О.А.,

                               представників

позивача                              ОСОБА_1, ОСОБА_2,          

                               відповідача                              ОСОБА_3,

представника відповідача          ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та витребування майна, -

встановив:

ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та витребування майна. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є власником квартири №2 у будинку №4, який знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі. В кінці весни – на початку літа 2013 року позивач дізналась про те, що її квартира №2 у будинку №4, яка знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі належить не їй, а відповідачу. Про даний факт їй стало відомо навесні 2013 року, після повернення додому з лікарні, де за нею доглядала сестра ОСОБА_7, яка на час післяопераційного періоду переїхала тимчасово жити до позивача. Саме в цей період за адресою проживання ОСОБА_5 неодноразово приходила дружина відповідача і він особисто із вимогою про те, щоб ОСОБА_7 покинула вказану квартиру по тій причині, що вона не має права знаходитись у ній без його дозволу, мотивуючи тим, що він є власником квартири №2 у будинку №4, який знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі. Водночас, позивач з цього приводу жодних документів щодо відчуження спірної квартири в користь інших осіб не підписувала і нічого про це не знала. Договір дарування квартири №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, від 25 листопада 2000 року, укладений нібито між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, посвідчений державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, повинен бути підписаний представником позивача та прочитаний їй в голос, оскільки позивач є неписьменною, не вміє ні писати, ні читати, проте цього зроблено не було і відмітки нотаріуса про це у спірному договорі відсутні. Крім того, позивач при укладанні спірного договору перебувала у досить похилому віці і на той час дуже погано чула у зв’язку із захворюванням вух, що можуть підтвердити свідки. На початку літа 2013 року ОСОБА_5 дізналась про порушення свого права, зокрема їй стало відомо, що відповідач набув право власності на спірну квартиру за договором дарування, укладеним 11 квітня 2007 року, у особи, яка не мала права його відчужувати, а тому позивач має право на витребування спірної квартири у ОСОБА_3 За вказаних обставин, позивач просить суд визнати недійсним договір дарування квартири №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, посвідчений державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 і зареєстрований в реєстрі за №3-6623; витребувати квартиру №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, від ОСОБА_3, який набув вказану квартиру від особи, яка не мала права її відчужувати.

Позивач та її представники в судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили суд його задовольнити в повному обсязі. ОСОБА_5 додатково пояснила, що не дарувала квартири ОСОБА_8, не ходила з ним до нотаріуса та не підписувала договору дарування. До школи вона не ходила, так як допомагала мамі виховувати молодших дітей.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги заперечили та просили суд відмовити у їх задоволенні за безпідставністю.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що вона з 1962 року по листопад 2012 року проживала по сусідству із ОСОБА_5 в м.Тернополі по вул.Словацького8/21. Про наявність договору дарування квартири позивачем в користь інших осіб їй невідомо. ОСОБА_5 є неписьменною, увесь час у неї були проблеми зі слухом. Коли до позивача надходили листи, свідок приходила та читала їх їй. Як позивач отримувала гроші чи пенсію, розраховувалась в магазині свідку невідомо.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона проживала і часто приходить до своєї важко хворої матері, яка мешкає у м.Тернополі по ОСОБА_12ОСОБА_6, 4/45. Знає позивача протягом останніх 24-х років, їй відомо, що ОСОБА_5 неграмотна, тому все писала і читала за неї мати свідка. Коли позивач одружилась із другим чоловіком, він отримував за неї гроші і забороняв спілкуватись із сусідами. З ОСОБА_5 свідок часто спілкувалась, приносила їй овочі на засолення. Наміру подарувати квартиру вона не мала, оскільки була неграмотною.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що вона є рідною сестрою позивача. ОСОБА_5 до школи не ходила, оскільки їхня мати рано померла, а тому вона була змушена доглядати молодих дітей в сім’ї. Їй відомо про проблеми сестри зі слухом, які почалися ще коли позивач жила з першим чоловіком. Про укладення договору дарування квартири свідок нічого не знала, дізналась про його наявність восени 2012 року.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що від є рідним братом позивача. Його сестра ОСОБА_5 неграмотна, оскільки до школи вона не ходила, він сам навчав її писати прізвище «Грот». Проблеми зі слухом в позивача почалися ще за життя її першого чоловіка. Про наявність договору дарування квартири позивачу стало відомо тільки під час судових засідань, по обставини його укладення йому нічого невідомо.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що вона працювала головним бухгалтером Тернопільського бюро подорожей та екскурсій, яке підпорядковувалось профспілкам, з 1978 року по 2012 рік. ОСОБА_16 також працювала у даному бюро прибиральницею. Вона була неграмотною людиною, не вміла читати і писати. Писала літери «Грт» і так розписувалась у відомостях про отримання заробітної плати. Накази бюро зачитували їй вголос. Чи вміла позивач рахувати, свідок не пригадує. Коли видавали заробітну плату, касир перелічувала їй купюри. Останній раз свідок бачила позивача на початку двохтисячних років.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що з ОСОБА_5 вона знайома, так як вони проживали в одному дворі, що по вул.Словацького в м.Тернополі, з 1979 року. Позивач не вміла читати та запрошувала свідка прочитати їх. Висновок про те, що ОСОБА_5 є неписьменною, свідок зробила з її слів. Позивач стверджувала, що квартира №2 у будинку №4, яка знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, належить їй.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, покази свідків, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 липня 1997 року, виданого державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, спадкоємцем майна ОСОБА_18, померлого 30 жовтня 1996 року, є його дружина ОСОБА_16, яка проживає в м.Тернопіль, бул. ОСОБА_6, 4. кв.2. Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з однокімнатної квартири №2 в будинку №4, що знаходиться по ОСОБА_12ОСОБА_6 в м. Тернополі і належало померлому ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 27 жовтня 1992 року за р.5-6526 і зареєстрованого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 12 листопада 1992 року за №256.

Як вбачається із реєстраційного посвідчення, виданого 16 липня 1997 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, квартира №2, що знаходиться у будинку №4 на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, зареєстрована за гр. ОСОБА_16 на праві особистої власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 08 липня 1997 року по р.3-3355.

19 лютого 1998 року ОСОБА_16 одружилась із ОСОБА_8, після чого змінила прізвище на «Ліщишин», про що свідчить свідоцтво про одруження серії 1-ИД №048432, видане 10 лютого 1999 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільської міської ради.

До укладення шлюбу, а саме 08 жовтня 1998 року, ОСОБА_16 зверталась до Управління юстиції із заявою про зміну прізвища «Грот» на «Ліщишин».

07 липня 1999 року Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_5 видано паспорт громадянина України МС 570729, в якому міститься особистий підпис ОСОБА_5

Відповідно до договору дарування квартири від 25 листопада 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 і зареєстрованого в реєстрі за №3-6623, ОСОБА_5, жителька м.Тернопіль, бул.Т.Шевченка, 4, кв.2 подарувала ОСОБА_8, що проживає там же, належну їй квартиру №2, що знаходиться у будинку №4 на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі. Ця квартира належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 08 липня 1997 року по р.3-3355, зареєстрованого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 16 липня 1997 року. В договорі державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 зазначено, що він підписаний сторонами у її присутності. Особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_8/ОСОБА_16/ ОСОБА_19 квартири, що відчужується, перевірено.

Згідно договору дарування від 11 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_20, ОСОБА_8, котрий проживає в м.Тернополі по ОСОБА_12ОСОБА_6, 4, кв.2 (Дарувальний) передав безоплатно у власність ОСОБА_3, котрий проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Обдарований), а Обдарований прийняв у дар належну Дарувальнику цілу квартиру під номером 2, що знаходиться в будинку під номером 4, який розташований по бульвару Т.Шевченка в місті Тернополі.

Як вбачається із характеристики №03 від 09 серпня 2013 року, наданої Тернопільським бюро подорожей та екскурсій ЗАТ «Тернопільтурист», ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_2, працювала на посаді прибиральниці у Тернопільському бюро подорожей та екскурсій-філія ЗАТ «Тернопільтурист» з 16 січня 1989 року по 30 грудня 1997 року. Освіти, згідно документації в особовій справі, ОСОБА_19 не мала. У веденні особистої документації потребувала додаткової допомоги.

Згідно характеристики, наданої ТзОВ «ВАТРА-УКР», ОСОБА_16 працювала у виробничому об’єднанні «Ватра» з 07 січня 1965 року по 04 січня 1987 року штампувальницею штампувально-зварювального цеху. Освіти згідно документів особової справи не мала. При прочитанні та написанні тексту (заяв) потребувала сторонньої допомоги.

Згідно відповіді від 06 грудня 2013 року №02/6628-10, наданої Департаментом освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації в справ №607/14719/13-ц, за інформацією відділів освіти, професійно-ехнічних, вищих навчальних закладів області підтвердження факту навчання, персональних даних про освіту ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, у начальних закладах області немає.

06 жовтня 2009 року державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_21 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадкоємцем ? частки спадкового майна ОСОБА_8, котрий помер 06 жовтня 2008 року, є його дружина ОСОБА_5, котра зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Як слідує із постанови слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області від 07 травня 2014 року про закриття кримінального провадження, в ході досудового слідства не здобуто достатніх доказів про те, що договір дарування підписаний не ОСОБА_5, а іншою особою, оскільки у зв’язку із відсутністю вільних взірців підпису ОСОБА_5 за 2000 рік та ОСОБА_8 неможливо встановити даного факту. Таким чином кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013210010004594 від 16 грудня 2014 року закрито у зв’язку з відсутністю складу злочину.

Аналіз вищевказаних документів вказує на те, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема сторона позивача посилається на те, що в силу ст.48 ЦК УРСР 1963 року недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону, а саме, як зазначено позивачем, спірний договір вчинено з порушенням ст.45 Закону України «Про нотаріат», що була чинною на час його укладення, в силу якої, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням і у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії і не змогла підписати документ, зазначається у посвідчу вальному написі.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. З цього слідує, що при вирішенні позову про визнання недійсним договору дарування суд повинен виходити із відповідних норм Цивільного кодексу України, якими регулюється вчинення саме цього виду договорів.

Договір дарування є особливою формою договорів, який опосередковує безоплатну передачу майна у власність від однієї сторони (дарувальника) до іншої сторони (обдарованого).

Згідно зі ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (п.2 ст.719 ЦК України).

Положення вказаних вище норм закону відповідають змісту статей 243, 244, 227 ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.ч.1, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач не надала суду доказів недійсності договору дарування квартири №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, посвідченого державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 і зареєстрованого в реєстрі за №3-6623, і в судовому засіданні не здобуті будь-які відомості про те, що ОСОБА_5 внаслідок фізичної вади або хвороби, чи з інших причин не змогла підписати договір дарування. Окрім укладення спірного договору дарування, позивач здійснювала інші юридичні дії, направлені на набуття для себе цивільних прав, а саме отримувала спадкове майно згідно свідоцтв про право на спадщину, які вимагали знання останньою письмової грамотності. Вказані обставини спростовують покази свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17, які вказували на неписьменність ОСОБА_5 При цьому, під час допиту свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, було встановлено, що вони з відповідачем перебувають у неприязних стосунках, а тому їхні покази суд оцінює критично та не бере до уваги, як і покази свідка ОСОБА_17, яка пояснювала суду, що про неграмотність ОСОБА_5 їй відомо зі слів позивача.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що обставин, встановлених законом, для визнання недійсними договору дарування квартири №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, посвідченого державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 і зареєстрованого в реєстрі за №3-6623 не встановлено, а тому у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та витребуванні квартири за вищевказаною адресою від ОСОБА_3 слід відмовити.

Крім цього під час розгляду справи судом вжито заходів забезпечення позову та накладено арешт на квартиру №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, та заборону ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо квартири №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2014 року.

Відповідно до ч.3 ст.154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Згідно ч.6 ст.154 ЦПК України якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

За вказаних обставин, суд вважає, що заходи забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, та заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо квартири №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, які накладено на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2014 року, підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст.3, 10, 11, 60, 64, 160, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

вирішив:

          В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним договору дарування квартири №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, посвідченого державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 і зареєстрованого в реєстрі за №3-6623 не встановлено, а тому у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та витребуванні квартири за вищевказаною адресою від ОСОБА_3 – відмовити.

Скасувати забезпечення позову: арешт на квартиру №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, та заборону ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо квартири №2 у будинку №4, що знаходиться на бульварі ОСОБА_6 у м.Тернополі, які накладено на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2014 року – зі вступом рішення в законну силу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано. Набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуюча                                                                                          О.Герчаківська