Справа № 1312/ 2-4142/09 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин Я.М.

Провадження № 22-ц/783/5333/14 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.

Категорія: 6

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого Тропак О.В.,

суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.,

за участю секретаря: Іанової О.О.

з участю: з участю: ОСОБА_2 і його представника ОСОБА_3,

позивача ОСОБА_4 і її представників : ОСОБА_5,

ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третьої особи Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності на об»єкт нерухомого майна, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2009 року позивач звернулася в суд з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності на гараж з господарськими спорудами загальною площею 100,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та зобов»язання третю особу зареєструвати за позивачем право власності на вищезазначений гараж.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 29 грудня 2009 року позов задоволено частково. Вирішено :

Визнати за ОСОБА_4 права власності на гараж з господарськими спорудами загальною площею 100,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. В решті позовних вимог - відмовити за безпідставністю.

На вищезазначене рішення суду першої інстанції подано апеляційну скаргу ОСОБА_2, який не брав участі у справі.

В апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення і закрити провадження у справі. В обґрунтування апеляційної скарги наведені доводи про те, що він є співвласником квартири АДРЕСА_1, відтак є законним користувачем земельної ділянки НОМЕР_1 . Він не відмовлявся від права користування земельною ділянкою на користь ОСОБА_4 В рішенні суду від 29.1.2009 року не вказується на підставі якого правочину ОСОБА_4 набула права користування земельною ділянкою НОМЕР_1 для забудови. Ні його (позивача) , ні інших 18 співвласників будинку НОМЕР_1 не було залучено до участі у справі в якості третіх осіб. Оскаржуване рішення стосується його ( позивача) прав на земельну ділянку НОМЕР_1 , стосовно якої Львівська міська рада робить дії на надання земельної ділянки НОМЕР_1 ОСОБА_4

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2013 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2009 року закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2014 року за касаційною скаргою ОСОБА_2 ухвалу апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2013 року скасовано , а справу передано до суду апеляційної інстанції для розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у судів першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних мотивів.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає вищезазначеним вимогам законодавства.

Так, відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 29 червня 2003 року, позивач, відповідачі: ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також ОСОБА_9, який не приймав участі у розгляді справи, є власниками квартири АДРЕСА_2, загальна площа квартири 27,7 кв.м. до якої належить сарай 38,4 кв. м., який є приналежністю головної речі - квартири № 5, і, у відповідності до ч.2 ст.186 ЦК України,

цей сарай слідує за головною річчю.

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 10 грудня 2004 року ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності з іншими трьома особами належить квартира АДРЕСА_1, загальна площа квартири становить 53, 1 кв.м.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним будинком.

Згідно ч.ч.1-3 ст.42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Отже, у відповідності до вищезазначеної норми земельного законодавства ОСОБА_2, як і інші власники квартир у будинку АДРЕСА_1 має право користування земельною ділянкою на якій розташований будинок НОМЕР_1.

У відповідності до ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника ( користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Зважаючи на те, що у справі відсутні докази, які б підтверджували , що між власниками квартир в буд. АДРЕСА_1 було визначено порядок користування прибудинковою територією та обставина, що частина земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 65,844 кв.м ( 8,6 х 7,54= 68,844 - а.с.5) знаходиться в одноосібному користуванні ОСОБА_4 дає підстави для висновку , що визнанням за ОСОБА_4 права власності на гараж загальною площею 100,6 кв.м. ( площа зайнятої земельної ділянки 64,844 кв.м ) порушено земельні права ОСОБА_2, як співвласника квартири в багатоквартирному житловому будинку на користування земельною ділянкою, закріпленою за багатоквартирним житловим будинком по АДРЕСА_1, і, крім цього, як випливає з матеріалів справи, внаслідок задоволення позову, порушуються також права ОСОБА_9, який є співвласником сараю площею 38,4 кв.м., реконструйованого в гараж площею 100,6 кв.м, якого до участі в справі залучено не було, а також порушені земельні права територіальної громади м. Львова.

Необхідно зазначити також те, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова, тобто суб»єктом права комунальної власності (власником) цієї земельної ділянки є територіальна громада, яка у відповідності до ст. 375 ЦК України має право на забудову земельної ділянки.

Отже, зважаючи на те, що позивач не була власником земельної ділянки по АДРЕСА_1, то відповідно позивач мала б право на забудову цієї земельної ділянки у випадку, якщо б ця земельна ділянка була відведена позивачці для будівництва господарської споруди з належного дозволу власника земельної ділянки та за наявності належно затвердженого проекту. У випадку недотримання позивачем вищезазначених передумов, забудова вважається самочинною і позивач могла б набути право власності на цю забудову за умови надання їй органом місцевого самоврядування у встановленому порядку земельної ділянки під вже збудоване майно або в судовому порядку, де відповідачем повинна бути зазначена територіальна громада і до участі в справі повинні були б бути залучені всі співвласники квартир АДРЕСА_2 і ОСОБА_9, зокрема.

Визнання права власності на новостворене майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо це право оспорюється іншими особами. Оскільки позивачем не було надано доказів, які б свідчили про те, що орган місцевого самоврядування заперечує проти визнання за позивачем права власності на гараж, що давало б підстави для висновку про наявність спору, то пред»явлення позову до ОСОБА_7, ОСОБА_8, є фактично пред»явленням позову з надуманих підстав, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є неналежними відповідачами за таким позовом.

Крім цього, тільки власник може подати позов про визнання його оспорюваного, порушеного або невизнаного права. При цьому власником нерухомого майна є особа, щодо речових прав якої на це майно здійснено державну реєстрацію ( ст. 182 ЦК України). Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового шляху для відновлення порушеного права. Оскільки право власності на новостворене нерухоме майно (чи реконструйоване нерухоме майно), у відповідності до ч.2 ст. 331 ЦК України, виникає з моменту завершення будівництва, прийняття його в експлуатацію та після державної реєстрації, а позивач не оформила документів про прийняття гаража в експлуатацію, не здійснила державної реєстрації прав на реконструйоване майно, не була одноосібним власником сараю площею 38,4 кв.м., який було реконструйовано у гараж площею 100,6 кв.м., тобто позивач не дотримала встановленої процедури оформлення прав на нерухоме майно, то відповідно у суду першої інстанції не було підстав для задоволення її позовних вимог і з підстав ст. 392 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення.

Відтак, враховуючи те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, а саме ст.120 ЗК України та ст. 376 ЦК України, що призвело до порушення прав інших осіб, а саме : права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 територіальної громади м. Львова та права ОСОБА_2 ( співвласника квартири АДРЕСА_1) на землекористування прибудинковою територією будинку АДРЕСА_1 , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч.3 ст.303, п. 2 ч.1 ст. 307, п. п. 2, 4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч.2 ст. 314, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 29 грудня 2009 року в частині часткового задоволення позовних вимог і визнання за ОСОБА_4 права власності на гараж з господарськими спорудами загальною площею 100,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третьої особи Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності на гараж з господарськими спорудами загальною площею 100,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

В решті рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2009 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий Тропак О.В.

Судді Приколота Т.І.

Федоришин А.В.