Справа № 460/4099/13 Головуючий у 1 інстанції: Варениця В.С.
Провадження № 22-ц/783/5195/14 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія: 19
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,
секретар: Глинський О.А.,
за участі представника позивача ТзОВ «Порше Лізинг Україна» - Музички М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 10 червня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по договору лізингу та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору про фінансовий лізинг недійсним та повернення коштів, -
в с т а н о в и л а :
рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 10 червня 2014 року в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відповідно до договору про фінансовий лізинг відмовлено. В зустрічному позові ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору про фінансовий лізинг недійсним та повернення коштів відмовлено.
Дане рішення оскаржила ОСОБА_4
В своїй апеляційній скарзі просить рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову скасувати та прийняти нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. Вважає рішення в частині відмови в зустрічних позовних вимогах необґрунтованим та таким, що винесено при неповному з'ясуванні обставин справи. Зазначає, що судом не взято до уваги той факт, що умови договору про фінансовий лізинг №0002426 від 01.11.10 р. є такими, що порушують рівність сторін договору, не визначають ціну продукції належним чином, а дії ТзОВ «Порше Лізинг Україна» як виконавця фінансових послуг мають ознаки нечесної підприємницької практики та порушують права ОСОБА_4 як споживача таких послуг, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Так, судом не взято до уваги той факт, що їй жодних роз'яснень, інформації про суть договору та додаткові нарахування за таким до укладення договору не надавалось, будь-яких зустрічей чи переговорів не проводилось. Також, представником ТзОВ «Порше Лізинг Україна» було підтверджено, що умови договору були незмінні, будь-яким чином внести зміни в договір в ОСОБА_4 не було можливості, оскільки Договір був надісланий з Києва вже з підписом та печатками ТзОВ, а ОСОБА_4 договір підписувався у Львові. Також, суд не врахував, що Договір про фінансовий лізинг укладений між нею та відповідачем повністю своїми умовами суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Так, ціна вказана в договорі не є остаточною; ціна договору визначена в доларах США в той час, коли розрахунки відбуваються в гривнях; вона зобов'язана виконувавти збільшені умови за договором без будь-яких пояснень; в договорі не встановлено жодної відповідальності ТзОВ «Порше Лізинг Україна», також їм надано право в односторонньому порядку розірвати цей Договір або відмовитися від нього в той же час ОСОБА_4 такими правами не наділена. Судом не з'ясовано підстав здійснення додаткових нарахувань, хоча підстав для нарахування таких не було.
В судове засідання відповідач ОСОБА_4 не з'явилася. Від неї до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неналежним її повідомленням про час та місце судового засідання (а саме отриманням нею офіційної інформації про судове засідання із офіційного сайту суду), а також через неможливість участі у судовому засіданні її представника. Суд вважав таке клопотання необґрунтованим, а підстави неявки у судове засідання не поважними. Так, як вбачається із матеріалів справи, а саме із повідомлень про вручення поштових відправлень (а.с. 193, 194), особисто ОСОБА_4 була повідомлена про час та місце судового засідання за двома адресами (наданою нею для листування та місцем реєстрації) - 18.10.2014 року, а крім цього про судове засідання був повідомний її представник ОСОБА_5 - 8.10.2014 року. Тому доводи відповідача у клопотанні про її невчасне та неналежне повідомлення про час та місце судового засідання є голослівними. Що ж до неможливості участі у судову засіданні представника, то будучи належним чином, заздалегідь повідомленою про час та місце судового розгляду відповідач взмозі була забезпечити належний захист своїх інтересів чи особисто чи з участю уповноваженого представника. Відрядження ж з 10.11.2014 року по 14.11.2014 року її представника ОСОБА_5, як представника Корпорації «Ріел Груп» для переговорів у м.Одесу не можна вважати домінуючим та таким, що може бути підставою для відкладення судового розгляду, що був призначений заздалегідь та про яке обидві сторони були належним чином повідомленими. Зважаючи на вказане, вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України суд вважав за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача та вважав вказані нею підстави для відкладення розгляду справи такими, що спрямовані на затягування її розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні зустрічного позову (апеляційна скарга і стосується рішення у цій частині) виходив з того, що підписавши запропонований договір про фінансовий лізинг відповідач визнала, що вона ознайомилась та погодилась з усіма умовами договору; крім цього, включення до наданих рахунків додаткових сум, окрім тих, які були передбачені графіком покриття витрат були зумовлені порушеннями умов договору з боку відповідача, щодо строків сплати чи розміру сплати платежів. Окрім наведеного, судом встановлено відсутність суперечності договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Так, договір був укладений сторонами добровільно, зокрема, і з боку відповідача була згода на його укладення. Вона взмозі була вносити в нього та узгоджувати відповідні зміни або відмовитись від його укладення. Зважаючи на вказане суд вважав, що підстав для визнання договору про фінансовий лізинг укладеного між сторонами недійсним немає, а також немає і підстав для стягнення суми сплачених відповідачем лізингових платежів, як плати за користування об'єктом лізингу, оскільки такі поверненню не підлягають.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції такими, що відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги - безпідставними.
Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Статтею 807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» 1) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.
Згідно ст. 6 вказаного Закону фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, встановлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом. При укладенні договору юридична або фізична особа мають право вимагати у суб'єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансове становище, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також бізнес-план, якщо інше не передбачено законодавством України. Фінансовим установам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом. Фінансовим установам забороняється вимагати дострокового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу. Підстави, порядок та правові наслідки припинення дії договорів про надання фінансових послуг визначаються цивільним законодавством, законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, а також укладеними відповідно до них договорами.
Статтею 12 Закону передбачено, що клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності фінансової установи. Фінансові установи зобов'язані на вимогу клієнта в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", надати таку інформацію: 1) відомості про фінансові показники діяльності фінансової установи та її економічний стан, які підлягають обов'язковому оприлюдненню; 2) перелік керівників фінансової установи та її відокремлених підрозділів; 3) перелік послуг, що надаються фінансовою установою; 4) ціну/тарифи фінансових послуг; 5) кількість акцій фінансової установи, які знаходяться у власності членів її виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному капіталі фінансової установи перевищують п'ять відсотків; 6) іншу інформацію з питань надання фінансових послуг та інформацію, право на отримання якої закріплено в законах України. Фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: 1) фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг; 2) умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість; 3) порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; 4) правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; 5) механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; 6) реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; 7) розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами. Інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.
Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Положення пункту 8 частини третьої цієї статті не застосовується до умови договорів про надання споживчого кредиту, відповідно до якої кредитодавець встановлює право розірвати договір в односторонньому порядку за наявності підстав, визначених законодавством, та за умови негайного повідомлення кожної із сторін про розірвання договору. Положення пункту 11 частини третьої цієї статті не застосовується до договорів, укладених на невизначений строк, за умови встановлення в таких договорах обов'язковості повідомлення заздалегідь споживача про намір змінити умови договору і надання йому у зв'язку з цим права на розірвання договору. Положення пункту 13 частини третьої цієї статті не застосовується до положень про індексацію ціни, що відповідають законодавству, якщо умови та метод розрахунку ціни чітко і недвозначно визначено у договорі. Положення пунктів 8, 11 та 13 частини третьої цієї статті не застосовуються до: 1) операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем; 2) договорів про купівлю/продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі. Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.
Згідно ст. 10 цього ж Закону споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця. У разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: 1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; 2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); 3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; 4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; 5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору. Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) - протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором, чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку, встановленого законодавством або договором. За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Якщо істотні недоліки було виявлено в роботі (послузі), виконаній з матеріалу споживача, споживач має право вимагати на свій вибір або виконання її з такого ж матеріалу виконавця, або розірвання договору і відшкодування збитків. Зазначені вимоги можуть бути пред'явлені споживачем протягом строків, передбачених нормативно-правовими актами та нормативними документами, умовами договору, а в разі відсутності таких строків - протягом десяти років. У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі. Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили. Про відступи від умов договору та інші недоліки в роботі (послузі), що не могли бути виявлені при звичайному способі її прийняття, споживач зобов'язаний повідомити виконавцеві не пізніше трьох діб після їх виявлення. Виконавець залежно від характеру і специфіки виконаної роботи (наданої послуги) зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ, що засвідчує факт виконання роботи (надання послуги). Виконавець зобов'язаний протягом місяця відшкодувати збитки, що виникли у зв'язку з втратою, псуванням чи пошкодженням речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт (надання послуг). Виконавець не звільняється від відповідальності, якщо рівень його наукових і технічних знань не дав змоги виявити особливі властивості речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт (надання послуг). Якщо виконання робіт (надання послуг) вимагає використання додаткових матеріалів, такі матеріали повинні відповідати вимогам безпеки, встановленим законодавством до таких матеріалів. Виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із законодавством. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) виникає необхідність у додаткових роботах (послугах), що не були передбачені умовами договору, виконавець зобов'язаний одержати від споживача дозвіл на виконання таких робіт (надання послуг). Будь-які додаткові роботи (послуги), виконані (надані) виконавцем без згоди споживача, не створюють для споживача будь-яких зобов'язань щодо їх оплати. Якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини. Вимоги цієї статті не поширюються на виконання робіт з гарантійного ремонту.
Ст. 19 Закону передбачає, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Забороняються як такі, що вводять в оману: 1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; 2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої; 3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару; 4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення; 5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження; 6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію; 7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції; 8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: 1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; 2) вживання образливих або загрозливих висловів; 3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; 4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання; 5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; 2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; 4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання. Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.
Також ст. 21 Закону передбачено, що крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось 1.11.2010 року між сторонами по справі ТзОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_4 було укладено договір про фінансовий лізинг №00002426. Згідно умов договору Товариство придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на предмет лізингу) та передає Лізингоодержувачу (відповідачу) об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього контракту. Лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до цього договору. Після завершення строку дії договору Лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання Лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо лізингових платежів та інших платежів, які підлягають виплаті за цим договором. За умови повної сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів та інших платежів, що підлягають виплаті за цим договором, Порше Лізинг Україна може прийняти рішення про визначення купівельної ціни у розмірі вартості об'єкта лізингу, як це визначено у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а сплачені Лізингоодержувачем авансовий платіж та платежі, що відшкодовують частину вартості об'єкта лізингу, будуть зараховані у сплату купівельної ціни. У разі неповної сплати Лізингоодержувачем платежів за контрактом, розмір купівельної ціни буде відповідним чином збільшений (п.3.2-3.4 Договору).
Крім цього, договором було визначено конкретну суму вартості об'єкту лізингу, що становить гривневий еквівалент 41900 доларів США. Авансовий платіж у розмірі гривневого еквіваленту 14665 доларів США та обсяг фінансування на решту суми, що становить гривневий еквівалент 27235 доларів США. Вказана сума була розділена до сплати щомісячними платежами у розмірі, що становить гривневий еквівалент 821,01 доларів США. Крім цього, договором були передбачені проценти та комісії, а також інші необхідні виплати, що при умові належного виконання Лізингоодержувачем умов договору повинні були бути сплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що був додатком до договору та невід'ємною його частиною підписаною сторонами протягом 60 місяців (терміну лізингу). У випадку неналежного виконання Лізонгоодержувачем умов договору щодо термінів сплати щомісячних платежів чи їх розміру, договором було передбачено право на нарахування Лізингодавцем додаткових штрафних санкцій та інші умови щодо таких випадків (п.8.1-8.6).
Окрім цього у договорі сторони обумовили, що Лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу після завершення погодженого лізингового терміну за купівельною ціною, визначено Лізингодавцем. Крім цього, вказано і про те, що своїм підписом у договорі Лізингоодержувач підтверджує, що він ознайомився та зрозумів усі умови цього договору про фінансовий лізинг, загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу, Рахунки для лізингових платежів/Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), а також погоджується, що всі вищезазначені документи є невід'ємними частинами цього договору про фінансовий лізинг та мають обов'язкову силу по відношенню до Лізингоодержувача.
Окрім наведеного у договорі сторони передбачили і те, що усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів доларів США, визначених, що які йшлося вище та інших передбачених умов договору.
Також договором було передбачено право на розірвання договору Лізингоодержувачем (п. 12.12), можливість припинення договору за згодою сторін (п. 12.5 договору).
Враховуючи вказане, а також ст.ст. 192, 533 ЦК України, доводи скарги про те, що: умови договору порушують рівність сторін; не визначають ціни продукції належним чином; мають ознаки нечесної підприємницької практики; що їй не було роз'яснено належним чином суті договору та можливості додаткових нарахувань за таким до укладення договору; ціна вказана в договорі не є остаточною та визначена в доларах США, а оплати проводяться у гривнях; вона зобов'язана виконувати збільшені умови договору без будь-яких пояснень; в договорі не встановлено жодної відповідальності ТзОВ та що вона не наділена правом в односторонньому порядку розірвати договір; договором порушено вимоги Законів «Про захист прав споживачів» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та як наслідок порушено її права, - спростовуються наведеним та такі не слід вважати обґрунтованими.
Тому висновки суду про відсутність підстав для визнання недійсним договору, повернення здійснених платежів та відповідно відсутність підстав для задоволення зустрічного позову є обґрунтованими, такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Решта доводів скарги вірних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення - немає та таку слід відхилити, рішення ж суд залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -
у х в а л и л а:
апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 10 червня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: В.Я. Бакус
Т.А. Гірник