ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2007 р. | № 36/318 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С.- головуючого, |
Костенко Т.Ф., Коробенко Г.П. |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Державного підприємства “Донецька залізниця” |
на рішення | господарського суду Донецької області від 17.10.2006 |
у справі | господарського суду Донецької області |
за позовом | Державного підприємства “Донецька залізниця” |
до | Відкритого акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча” |
про | стягнення збору за оформлення внутрішніх транзитних документів та їх електронних копій в сумі 14297, 40 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники: |
від позивача: | не з’явились |
від відповідача: | не з’явились |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 17.01.2006 господарського суду Донецької області у задоволенні позовних вимог відмовлено, з тих підстав, що пунктом 26 Тарифного керівництва № 1 встановлено, що додаткові послуги, пов’язані з оформленням експертних і імпортних вантажів, що надаються залізницею, здійснюється за проханням відправника (одержувача). Відповідно до ст. 139 Митного кодексу України, розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за свій рахунок.
Не погоджуючись з рішенням суду ДП “Донецька залізниця” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить його скасувати, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 2, 4 Закону України “Про залізничний транспорт”, ст.ст. 40, 139 Митного кодексу України, ст.ст. 256, 267 Цивільного кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.
ВАТ “Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча” та ДП “Донецька залізниця” 25.03.2004 уклали договір №84/2462 про організацію перевезення вантажів, згідно якого позивач взяв на себе зобов'язання надавати відповідачу послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажів.
Згідно п.2.1.3 договору (в редакції додаткової угоди №7 від 09.03.2005 до договору) відповідач зобов'язався вносити платежі за перевезення вантажів та додаткові послуги (на підставі перевізних документів а також підписаних відповідачем без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами) шляхом перерахування грошових сум відповідно до обсягів перевезень та діючим тарифам на рахунок Залізниці.
У подальшому сторони укладали додаткові угоди №1 , №3, №4, №5, №6, №7, №9, якими визначили послуги, які надаються Залізницею за вільними тарифами згідно “Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України”.
Додатковою угодою №10, підписаною з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 01.03.2006, сторони змінили п.4.3 договору та продовжили строк його дії - до 31.12.2006.
У відповідності з Порядком заповнення внутрішнього транзитного документа для його використання при здійсненні контролю за доставкою товарів, що переміщуються між митницями в межах митної території України, затвердженим Наказом Державної митної служби України від 12 квітня 2000 року N 206, та розпорядженнями Укрзалізниці та Державної адміністрації залізничного транспорту України, митними брокерами залізниці на прикордонних передавальних станціях оформлялися внутрішні транзитні документи та їх електронні копії.
Згідно телеграфної вказівки №000357/ЦМ від 17.02.2004 за встановленою калькуляцією позивачем нарахований збір за оформлення внутрішніх транзитних документів та їх електронних копій в сумі 14297,40 грн., та складені накопичувальні картки.
Оскільки відповідач не сплатив позивачу збір за оформлення внутрішнього транзитного документу та його електронної копії, залізницею 25.08.2005 направлено претензію №23 про оплату вартості оформлення внутрішнього транзитного документу та його електронної копії, яку відповідачем не визнано, оскільки між ним та Донецькою залізницею не укладений договір доручення, передбачений ст. 177 Митного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 174 Господарського кодексу України визначає підстави виникнення господарських зобов'язань. Даною нормою закону передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 14 Цивільного кодексу України визначаються вимоги щодо виконання цивільних обов'язків. Згідно вимог закону учасники цивільних правовідносин виконують свої цивільні обов'язки у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно з цим, якщо вчинення тих чи інших дій не є обов'язковим для особи згідно договору або акту цивільного законодавства, то особа не може бути примушена до їх вчинення.
Для посилення контролю за переміщенням вантажів між митницями Державна митна служба України наказом №206 від 12.04.2000 затвердила Порядок заповнення внутрішнього транзитного документа для його використання при здійсненні контролю за доставкою товарів, що переміщуються між митницями в межах митної території України. При цьому, обов'язок заповнення внутрішніх транзитних документів покладений на декларантів.
Згідно ст. 87 Митного кодексу України декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери (посередники).
Господарським судом встановлено, що взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє визначаються договором доручення, що передбачено ст. 177 Митного кодексу України, однак такий договір сторонами укладений не був. Оформлюючи внутрішній транзитний документ та його електрони копію, позивач фактично надавав відповідачу додаткові послуги.
Стаття 208 Цивільного кодексу України вимагає вчинення: виключно у письмовій формі правочинів, сторонами в яких є юридичні особи, незалежно від їх форм власності чи організаційно правової форми.
Відповідно до ст. 916 Цивільного кодексу України робота і послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін. Така саме норма закріплена і в статті 22 Статуту залізниць України, згідно якої виконання залізницею додаткових операцій пов'язаних з перевезенням вантажів, здійснюється на підставі окремі договорів.
Господарським судом також встановлено, що ні договором №84/2462 від 25.03.2004, ні додатковим угодами до нього, не передбачено надання Залізницею додаткових послуги з декларування товарів, що переміщаються через митний кордон України, зокрема оформлення внутрішнього транзитне документу. Відповідач неодноразово звертався до відповідача з урахуванням висновків, зазначених у листах Міністерства юстиції України і Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, надати правові підстави стягнення збору за оформлення внутрішнього транзитного документа та його електронної копії.
Збір за оформлення внутрішнього транзитного документу у встановленому порядку не встановлений, “Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом”, затверджений Наказом Міністерства транспорту України №551 від 15.11.1999, не передбачає збір за оформлення внутрішнього транзитного документу та його електронної копії, послуги з декларування товарів та транспортних засобів, які регулюються Митним кодексом та іншими нормативно-правовими актами, не входять в обов'язок залізниці.
Пунктом 26 Тарифного керівництва №1 встановлено, що додаткові послуги, пов’язані з оформленням експертних і імпортних вантажів, що надаються залізницею, здійснюється за проханням відправника (одержувача).
Крім того, відповідно до положень ст. 139 Митного кодексу України, розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за свій рахунок.
Господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що посилання позивача на телеграфне розпорядження Укрзалізниці №ЦЗМ-10/342 від 17.02.2004р., та розпорядження № ЦЗМ-10/342 Державної адміністрації залізничного транспорту України телеграмою №ЦЗМ-10/400 від 25.02.2004, якими затверджений розмір збору за оформлення внутрішнього транзитного документу та його електронної копії, не є підставою для покладення на відповідача обов'язку оплатити послуги з оформлення внутрішнього транзитного документу та його електронної копії, оскільки вони видані з порушенням законодавства про державну реєстрацію, так як внесення змін до нормативно-правового акту здійснюється у тому ж порядку, що і його прийняття з наступною державною реєстрацією такого акту в Міністерстві юстиції України.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому рішення відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для його скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Рішення від 17.10.2006 Донецької області зі справи № 36/318 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко