22-ц/775/29/2014(м)
238/1498/13-ц
Головуючий у 1 інстанції Бєльченко Л.А.
Доповідач Попова С. А.
Категорія 21
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Кочегарової Л.М., Попової С.А.,
при секретарі Костомановій А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 15 жовтня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до сина - ОСОБА_3 про визнання недійсним укладеного між ними 02.08.1997р. договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1, за яким обдарований відповідач набув право власності на це майно. Посилався на те, що укладений договір відбувся на виконання домовленості про його довічний догляд, якого він потребував через похилий вік. У січні 2012 року ОСОБА_3 припинив сумлінно виконувати свої зобов'язання по утриманню позивача та його дружини, став чинити насилля в їх родині та загрожувати позбавленням батьків житла. Згодом він довідався, що замість договору довічного утримання ним фактично було укладено договір дарування будинку. У зв'язку з тим, що спірний будинок є єдиним житловим приміщенням позивача, просив визнати договір дарування від 02.08.1997р. недійсним, оскільки такий було вчинено під впливом помилки.
Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 15 жовтня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено: визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 02.08.1997р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Вирішено питання з розподілом судових витрат.
В апеляційній скарзі ПАТ «УкрБізнесБанк», який є іпотекодержателем житлового будинку, що становить предмет спору, але не був залучений до участі в розгляді справи, посилаючись на неповне з'ясування обставин по справі, порушення норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «УкрБізнесБанк» - Проскурнікової Г.О., яка доводи апеляційної скарги підтримала, заперечення проти скарги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених належним чином про дату і час розгляду справи позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009р., рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Судом встановлено, що 02.08.1997р. ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1.
Після оформлення договору дарування спірного житлового будинку на ім'я відповідача, позивач продовжував проживати в ньому.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивач при укладенні спірного договору помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки і після угоди продовжував проживати у відчуженому будинку і вважав, що відповідач взяв на себе зобов'язання доглядати його; пред'явлені вимоги визнані відповідачем в письмовій заяві - тому є підстави для визнання недійсним договору дарування.
Однак, погодитись з такими висновками не можна, суд дійшов їх у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права та внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем оспорюється договір дарування, який вчинено в 1997 році. Тому суд першої інстанції помилково застосував норми ЦК України 2003 року (ст. 229), а не норми, які діяли на час вчинення правочину.
За роз'ясненнями, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року (з подальшими змінами) N 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Так, відповідно до ст. 56 ЦК України (в редакції 1963 року), угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
За абз. 2, 3 п. 11 вищевказаної постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Правила ст. 56 ЦК не поширюються на випадки, коли помилка стосується до мотивів укладення угоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 243 ЦК України (в ред.1963р. з подальшими змінами, чинними станом на момент укладення оспорюваної угоди) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
За змістом укладеного між сторонами договору дарування житлового будинку, посвідченого 02.08.1997р. державним нотаріусом Новоазовської державної нотаріальної контори В.Ф. Колосовим за реєстр. № 3035 (а.с. 74), воля сторін, дійсність їх намірів на укладення цього договору, що за своєю природою має безоплатний характер, була перевірена нотаріусом, що підтвердили своїм підписом дарувальник ОСОБА_2 і обдарований ОСОБА_3
Висновки суду про наявність підстав для визнання угоди дарування недійсною, без дослідження змісту якої суд ухвалив судове рішення, не витребувавши цей документ і не залучаючи до справи, а тільки обмежившись інформаційною довідкою БТІ - не ґрунтуються на обставинах справи.
Так, залишення батька в спірному будинку навіть після його дарування синові не суперечить принципам родинних відносин в сім'ї і укладається в межі моральних засад суспільства, що регламентовано ст. 13 ЦК України.
Згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Втім, позивачем не доведено будь-якими належними і допустимими доказами його помилки відносно природи правочину і переслідування мети укладення договору довічного утримання. Доказів неправильного, спотвореного уявлення позивачем фактів і обставин реальної дійсності щодо суті відносин, що складались між сторонами на момент укладення угоди і яке б сприяло спотвореному формуванню його волі - матеріали справи не містять і позивачем вони надані не були. Ні матеріали справи, ні доводи позивача щодо помилки не дають підстав для сумнівів у тому, що під час укладення договору дарування він перебував у здоровому глузді, розумів про його наслідки.
Мотиви укладення договору дарування - переслідувана позивачем мета догляду сина за ним не має значення і не впливає на дійсність договору дарування, з огляду на те, що оспорюваний договір не містить положень щодо зворотнього обов'язку обдарованого відносно дарувальника.
За роз'ясненнями, що містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
З огляду на формулювання заявлених позовних вимог щодо визнання недійсним правочину, з огляду на вищевикладені положення постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України, не мають правового значення для вирішення справи відомості щодо конфліктних відносин в сім'ї між сторонами і невиконання умов договору, який позивач суб'єктивно вважав укладеним.
Ухвалюючи рішення, суд не надав оцінки визнанню позову ОСОБА_3 в його заяві, поданою під час розгляду справи (а.с. 38), не перевірив, чи не зачіпає або не порушує права інших осіб таке визнання пред'явлених вимог. Суд не вчинив перевірки наявності обтяжень спірного нерухомого майна правами третіх осіб з відповідних реєстрів заборон.
Як з'ясовано в ході апеляційного перегляду справи, житловий будинок АДРЕСА_1, з приводу якого виник спір у даній справі, є предметом іпотеки, укладеним 12.06.2008р. між іпотекодавцем (позичальником) ОСОБА_3 і іпотекодержателем АБ «УкрБізнесБанк» (нині - ПАТ «УкрБізнесБанк»), як захід забезпечення кредитних зобов'язань відповідача перед банком за кредитним договором між ними від 12.06.2008р. на суму 466600грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 14.10.2010р. з позичальника ОСОБА_3 внаслідок невиконання ним взятих на себе грошових зобов'язань стягнуто суму боргу 605514,60грн.
В ході виконання зазначеного судового рішення, коли розпочато вжиття заходів з продажу іпотечного майна на прилюдних торгах, батьком боржника - позивачем у даній справі ОСОБА_2, за спливом понад 16 років після укладення оспорюваної угоди дарування, зініційовано питання визнання її недійсною.
Цим обставинам, що мають істотне значення, суд першої інстанції не приділив уваги, що призвело до необґрунтованого рішення, ухваленого за правовими нормами, що не підлягали застосуванню, і яке позбавляє банк пріоритетного права звернути стягнення на іпотечне нерухоме майно.
У зв'язку з викладеним, обґрунтованістю доводів апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в порядку ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 згідно вищенаведеного мотивування.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають компенсації за рахунок позивача, якому з ухваленням нового рішення відмовлено в позові, понесені ПАТ «УкрБазнесБанк» витрати з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 114,70грн.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» задовольнити.
Рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 15 жовтня 2013 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування від 02.08.1997р. житлового будинку АДРЕСА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді