Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:головуючого судді: - Ковальчук Н.М.,
суддів - Григоренка М.П., Рожина Ю.М.,
секретар судового засідання - Демчук Ю.Ю.,
з участю позивач - ОСОБА_2,
представника відповідача - Скачкова О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 09 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «СКАТ-ЦЕНТР» про поновлення строків звернення до суду, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 09 жовтня 2014 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Вважаючи рішення суду неправильним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що місцевий суд не дав належної оцінки поданим доказам упередженого ставлення з боку відповідача, а також доказів поважності проспуску строку звернення до суду із позовом. Доводить, що він не мав наміру звільнятися з роботи, і тому звільнення його на підставі ст. 38 КЗпП України є незаконним. Пояснює, що заяву про звільнення з роботи він не подавав, а відповідач протиправно використав бланк і текст заяви, які були ним підписані при прийнятті на роботу в серпні 2012 року. Вказує, що суд не дослідив його, так звану, заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, чим прямо порушив вимоги п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів». Пояснює, що строки звернення до суду з даним позовом були пропущені з поважних причин, адже з першого дня порушення своїх трудових прав він їх захищав, зокрема, звертався до прокуратури міста Рівне та правоохоронних органів, та надав суду відповідні документальні підтвердження.Вважає, що місцевий суд неправомірно послався в оскаржуваному рішенні на норми ЦК України щодо спливу строку позовної давності, оскільки спір виник з приводу трудових відносин, які регулюються нормами КЗпП України.Покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку з тим, що позивач заперечує своє волевиявлення на звільнення з роботи та написання відповідної заяви, яку він вважає сфальсифікованою.
Звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_2, як на факт порушення його
прав при звільненні, вказував на те, що при прийнятті на роботу, на вимогу відповідача,
_______________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 569/11517/14-ц Головуючий у 1 інстанції - Рогозін С.В.
Провадження № 22-ц 787/2296/2014 Доповідач - Ковальчук Н.М.
написав па подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням без дати. При звільнення 21 листопада 2013 року адміністрація використала цю заяву.
Судом встановлено: ОСОБА_2 перебував із ТзОВ «СКАТ-ЦЕНТР» у трудових відносинах, працюючи на посаді охоронника 4-го Управління на підставі наказу № 99 від 15.08.2012 року.
Наказом № 831 від 11.11.2013 року, позивача звільнено з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України із 21.11.2013 року.Цього ж дня його ознайомлено з наказом про звільнення з роботи, видано копію наказу, трудову книжку та проведено розрахунок.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не навів жодного доказу в підтвердження своєї правової позиції стосовно упередженого ставлення до нього зі сторони роботодавця та не довів порушення відповідачем трудового законодавства при звільненні.
Не підтверджено також належними та допустимими доказами того факту, що позивач, під примусом відповідача власноручно написав та подав заяву про звільнення за власним бажанням в серпні 2012 року. За період перебування на посаді не вчинив жодних дій про відкликання заяви, або оскарження неправомірних дій відповідача.
А тому, на думку колегії, висновок суду першої інстанцїї про безпідставність позовних вимог є законним.
Посилання ОСОБА_2 на те, що відкрито кримінальне провадження № 1201418001001355, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, не дають підстави вважати, що при звільненні були допущені порушення трудового законодавства.
Згідно положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися до суду про вирішення трудового спору у справах про звільнення з роботи в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Обгрунтовуючи вимоги про поновлення строку звернення до суду, позивач зазначав, що незаконні дії відповідача оскаржував зразу ж після звільнення з роботи.
Відповідно до доказів, поданих позивачем до матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 звернувся до прокуратури м. Рівне з заявою про порушення його трудових прав 7 березня 2014 року. Листом від 12.03.2014 року за № 43р-14 позивача повідомлено, що звернення за фактом підробки заяви про звільнення направлено на перевірку в Рівненський MB УМВС України, а листом від 08.04.2014 року за № 50/6-Л-195 позивачу направлено повідомлення, що за його заявою розпочате кримінальне провадження, яке на даний час не завершене.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання пропуску строку звернення до суду про поновлення на роботі з поважних причин, оскільки, як зазначено судом першої інстанціїї в своїх висновках, у позивача була можливість після отримання копії наказу на звільнення та отримання трудової книжки, звернутися до суду із позовною заявою про поновлення на роботі.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції свій висновок про неповажність причин пропуску строку звернення до суду, окрім посилання на недотримання позивачем строків звернення до суду, передбачених ст.233 КЗпП України, послався також на порушення позивачем вимог ч.4 ст.267 ЦК України, яка регулує строк позовної давності.
Згідно із п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.
За правилами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про захист своїх трудових інтересів, посилання суду першої інстанції на норми Цивільного кодексу, що регулують строки позовної данності для захисту цивільних права та інтересів, є незаконними.
Зважаючи на те, що місцевий суд припустився помилок при застосуванні норм матеріального права, невірно послався на ст. 256 ЦК України, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання про необхідність зміни оскаржуваного рішення, виключивши посилання на ст. 256 ЦК України
Керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 09 жовтня 2014 року змінити, виключивши з абзацу першого резолютивної частини рішення слова « у зв»язку з пропущенням строків позовної давності».
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М.
Судді: підпис Григоренко М.П.
підпис Рожин Ю.М.
Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.