АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 540/1448/13-ц
Номер провадження 22-ц/786/3232/14 Головуючий у 1-й інстанції Косик С.М.
Доповідач Бутенко С. Б.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді: Бутенко С.Б.
Суддів: Винниченка Ю.М., Кривчун Т.О.
при секретарі: Кальник А.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 вересня 2014 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутого майна, процентів за користування грошовими коштами та моральної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,-
в с т а н о в и л а:
В листопаді 2013 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом та посилаючись на обставини передачі ним відповідачеві коштів загальною сумою 40 тис. грн. за договором купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1, який не було укладено з вини відповідача, просив про стягнення з останнього 40 тис. грн. безпідставно набутих коштів, 9314 грн. 70 коп. процентів за користування даними коштами на 10 тис. грн. у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 18 вересня 2014 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 40 000 грн. безпідставно набутих грошових коштів та 400 грн. понесених судових витрат.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням в частині відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення місцевого суду змінити, стягнувши на його користь з ОСОБА_2 не тільки безпідставно набуті грошові кошти в сумі 40 000 грн. та судовий збір в сумі 400 грн., але й проценти за користування безпідставно набутим майном в сумі 9314 грн. 70 коп. та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Іншими особами, які беруть участь у справі, рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 квітня 2010 року ОСОБА_2 видана розписка ОСОБА_1 про те, що за проданий будинок по АДРЕСА_1 він одержав аванс в сумі 24 тис. грн. В цій же розписці 28 грудня 2010 року дописано про отримання ОСОБА_2 в рахунок оплати за будинок згідно згоди 16 тис. грн.
Як вбачається з матеріалів справи та визнано сторонами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися про укладення договору купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 в с. Кошманівка, Машівського району, Полтавської області на майбутнє.
Сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору та відбулося часткове виконання договору, за яким ОСОБА_1 фактично вступив у володіння та користування зазначеним будинком, а ОСОБА_2 отримав від нього 40 тис. грн. в якості авансу в рахунок майбутньої оплати за будинок.
Згодом сторони відмовилися від укладення договору купівлі-продажу та в листопаді 2012 року позивач пред'явив відповідачеві вимогу про повернення внесених авансових платежів за будинок.
З метою врегулювання спору, 10 січня 2013 року сторони обмінялися розписками, за якими ОСОБА_1 зобов'язався перед ОСОБА_2 привести будинок, що йому продавався за адресою: АДРЕСА_1, у належний стан для продажу із визначенням обсягу робіт, що він має виконати, а ОСОБА_2 у свою чергу зобов'язався після цього повернути ОСОБА_1 одержані за будинок кошти в сумі 40 тис. грн. Кінцевий строк повернення грошей визначено сторонами не пізніше 31 грудня 2013 року.
Доводи апеляційної скарги та позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що гроші в сумі 40 тис. грн. отримані відповідачем безпідставно, тому мають бути повернуті зі сплатою процентів за користування безпідставно набутим майном та відшкодуванням моральної шкоди.
Проте вказані доводи не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини сторін.
За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Вищевказане наведено у правовій позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За правилами ст. 570 ЦК України грошова сума, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання є завдатком. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення у всіх випадках невиконання договору, а сторона, яка отримала аванс, не може бути зобов'язана до його повернення у більшому розмірі.
Доводи апелянта, що відповідач вчинив правочин з перевищенням наданих йому повноважень, а, отже, безпідставно одержав авансові платежі за будинок по АДРЕСА_1, спростовуються показаннями третьої особи по справі ОСОБА_3, яка схвалила вчинення ОСОБА_2 дій щодо продажу належного їй будинку.
Як свідчить аналіз матерiалiв справи, відповідач набув грошові кошти за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, у рахунок майбутніх платежів за будинок та його повернення позивачем у належному стані, що виключає застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 1212, 1214 ЦК України.
За своєю правовою природою одержані відповідачем 40 тис. грн. є авансом, повернення якого регулюється іншими нормами матеріального права, зокрема, ст.ст. 570, 571 ЦК України.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що вирішуючи спір суд першої інстанції на порушення приписів ст.ст. 212-214 ЦПК України не надав належної правової оцінки правовідносинам, які виникли між сторонами, та помилково застосував ст. 1212 ЦК України, яка не поширюється на ці правовідносини.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Отже, за відсутності передбачених законом або договором підстав до стягнення процентів та відшкодування моральної шкоди позивачеві, колегія суддів не вбачає підстав до задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду в цій частині.
Разом з тим, оскільки доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному застосуванні судом норм матеріального права внаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин, що відповідно до ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції, виключивши з мотивувальної частини посилання на ст. 1212 ЦК України.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 вересня 2014 року змінити в частині правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: С.Б.Бутенко
Судді: /підписи/ Ю.М.Винниченко
Т.О.Кривчун
З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області С.Б.Бутенко