Справа № 279/1840/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року Коростенський міськрайонний суд

Житомирської області

у складі: головуючого судді Загуменнової Н.М.

з секретарями Райвахівською Л.В., Каленською І.О.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коростені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення половини вартості автомобіля

в с т а н о в и в :

В березні місяці 2014 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про поділ майна, що є об"єктом права сумісної власності подружжя, посилаючись на те що з 25.02.1984 року вона з відповідачем перебувають в зареєстрованому шлюбі. Під час перебування в шлюбі, а саме в грудні 2011 року вони з відповідачем за спільні кошти придбали автомобіль Фольксваген Т 4 реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість якого на даний час вона оцінює в 100 000 грн. А тому позивачка просила залишити у власності відповідача автомобіль та стягнути з відповідача на її користь половину вартості автомобіля в сумі 50 000 грн. та судові витрати по справі в сумі 500 грн.

В травні 2014 року позивачка уточнила позовні вимоги та просила поділити грошові кошти, отримані з продажу вищевказаного автомобіля, стягнувши з відповідача на її користь 50 000 грн. та судові витрати по справі в сумі 500 грн.

В серпні місяці 2014 року позивачка уточнила позовні вимоги та останніми позовними вимогами просила стягнути з відповідача на її користь половину вартості автомобіля в сумі 50 000 грн. та судові витрати по справі в сумі 500 грн.

В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_2 останні уточнені позовні вимоги підтримали з вищезазначених підстав та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що з позивачкою по справі він перебував в зареєстрованому шлюбі з 25.02.1984 року. В 2007 році їх сім"я фактично розпалась і з 2008 року він та відповідачка припинили подружні відносини та ведення спільного господарства, не мали спільного бюджету. Восени 2008 року він переїхав проживати в Броварський район Київської області, з 1.10.2009 року він там постійно працює. З червня місяця 2009 року по даний час він перебуває у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_5, вони проживають в належному останній будинку з АДРЕСА_2, ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет. Дійсно в грудні місяці 2011 року після фактичного припинення шлюбних відносин з позивачкою ним за власні кошти був придбаний спірний автомобіль, якого він в березні 2012 року продав. Так як вказаний автомобіль був його особистою власністю, в зв"язку з цим просив в позові позивачці відмовити.

Вислухавши пояснення сторін та представника позивачки, проаналізувавши їх в сукупності з дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами по справі, суд приходить до висновку про наступне.

Сторони з 25.02.1984 року перебували у шлюбі, який був зареєстрований Холосненською сільською радою Коростенського району ( копія свідоцтва про укладення шлюбу а.с. 6).

Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 27.03.2014 року шлюб між сторонами розірвано ( копія рішення суду а.с. 39).

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо поділу спільного майна подружжя, який регулюється положеннями глави 7 Сімейного кодексу України та ст.368 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.60 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 3 ст.368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час їхнього шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Частиною 6 ст. 57 СК України визначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка, майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв"язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з"ясовувати джерело і час його придбання.

Пунктом 30 вищевказаної постанови визначено, що якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалось, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України може визнати особистою власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

З паспортних даних сторін слідує, що позивачка з 08.12.2007 року зареєстрована в АДРЕСА_3 ( копія паспорту а.с. 4), а відповідач з 26.06.2008 року зареєстрований в АДРЕСА_1 ( копія паспорту а.с. 23-24).

З 01.10.2009 року по даний час відповідач постійно працює в ТОВ "Малбері Студіос України", яке зареєстроване в м. Києві, а виробництво знаходиться в Броварському районі Київської області, що стверджується довідкою з місця роботи відповідача ( а.с. 8).

З акту ( а.с. 27) слідує, що з червня місяця 2009 року відповідач перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6, проживає в будинку останньої в с. Гоголів Броварського району Київської області. Відомості, викладені в акті, у суду сумнівів не викликають, так як вказаний акт посвідчений уповноваженою на те особою органу місцевого самоврядування за місцем фактичного проживання відповідача.

Пояснення позивачки про те, що вона проживала спільно з відповідачем та вони мали спільний бюджет до червня місяця 2012 року спростовуються вищезазначеними доказами, а також даними її ж позовної заяви до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу від 06.12.2013 року, в якій вона особисто вказувала, що припинила сімейні та подружні стосунки з ОСОБА_3, проживає з останнім окремо понад два роки ( копія позову а.с. 41).

Оцінюючи дані акту від 28.04.2014 року ( а.с. 17) про те, що сторони спільно проживали до червня місяця 2012 року, суд враховує, що вказаний акт складений позивачкою та особами, які є в основному членами її сім"ї ( сином, дочкою, невісткою) та які зацікавлені в результатах розгляду справи на користь позивачки.

Крім того, судом враховується та обставина, що позивачка в судовому засіданні не змогла пояснити, скільки на час придбання автомобіля вона та відповідач мали спільних коштів, за яку саме суму був придбаний автомобіль, що при веденні спільного господарства та наявності спільного бюджету виключається і що вказує на те, що сторони дійсно спільного господарства не вели та спільного бюджету не мали.

Доводи позивачки про те, що вона та відповідач мали у власності легковий автомобіль та трактор, які відповідач продав та за виручені кошти був придбаний автомобіль Фольксваген Т 4 реєстраційний номер НОМЕР_1, суд відкидає, так як наявність на праві власності транспортних засобів відповідач заперечує, на підтвердження вказаних обставин ні позивач ні її представник доказів не надали.

Таким чином, з наданих сторонами доказів судом встановлено, що сторони стали проживати окремо та припинили спільне ведення з господарства з 2008 року.

Автомобіль Фольксваген Т 4 реєстраційний номер НОМЕР_2, був придбаний та зареєстрований на ім"я відповідача 17.12.2011 року ( довідка Коростенського ВРЕВ а.с. 47, копія облікової картки приватного АМТ а.с.49).

17.03.2012 року вказаний автомобіль був знятий з реєстраційного обліку для реалізації ( а.с. 47, 48) та зі слів відповідача проданий ним іншій особі. Доказів продажу автомобіля сторонами не подано.

Таким чином, спірний автомобіль був придбаний за час окремого проживання подружжя, тобто після фактичного припинення сторонами шлюбних відносин та ведення спільного господарства.

Будь - яких доказів того, що вказаний автомобіль був придбаний за спільні кошти позивачки та відповідача, позивачкою та її представником не надано, як і не надано доказів вартості спірного автомобіля.

Надана представником позивача довідка № 214 від 29.10.2014 року ПП "Євроклін" ( а.с.80) також не підтверджує вартості автомобіля, що належав відповідачу, так як з цього приводу дані в довідці відсутні.

Через це суд, вважає, що спірний автомобіль є особистою власністю ОСОБА_3

В зв"язку з цим вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача половини вартості автомобіля задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного , керуючись ст. ст. 10,11, 60, 212- 218 ЦПК України,ст.ст. 57,60 СК України, ст.368 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", суд -

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_3 про стягнення половини вартості автомобіля відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: