Справа № 353/936/14-ц
Провадження № 22-ц/779/2285/2014
Категорія 44
Головуючий у 1 інстанції Гавриш Я.М. Я. М.
Суддя-доповідач Васильковський В.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Васильковського В.М.
суддів: Малєєва А.Ю., Меленко О.Є.
секретаря Яковин М.Я.,
з участю:позивача ОСОБА_2
відповідачів ОСОБА_3
представників ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зобов'язання звільнити житловий будинок з господарськими будівлями та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення вартості будівельних матеріалів та проведених ремонтних робіт за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тлумацького районного суду від 24 вересня 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
у серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з первісним позовом, посилаючись на те, що 01.06.2011 року уклав з ОСОБА_3 договір оренди належної на праві власності квартири АДРЕСА_1 строком на 2 роки та господарських приміщень, також відповідач по усній згоді користувався земельною ділянкою, розміром 0,05 га. В рахунок орендної плати 200 грн. в місяць відповідач зобов'язувався провести поточний ремонт квартири та оплачувати комунальні послуги. Оскільки 01.06.2014 року термін оренди закінчився, просив зобов'язати відповідача з сім'єю звільнити належні йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та стягнути судові витрати.
У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом, мотивуючи його тим, що за згодою ОСОБА_2 ним було проведено капітальний ремонт орендованого будинку за власні кошти. За період оренди житлового приміщення ним сплачено 7200 грн., вартість залишкових коштів від проведених ремонтних робіт становить 13500 грн. Просив в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, його позов задовольнити, стягнути на його користь 13500 грн. витрат на придбані будівельні матеріали та проведений ремонт орендованого будинку і судові витрати.
Рішенням Тлумацького районного суду від 24 вересня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 з сім'єю звільнити належні на праві власності ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2. В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення вартості будівельних матеріалів та проведених ремонтних робіт відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 243,60 грн. сплаченого судового збору та 300 грн. витрат на правову допомогу. Судові витрати ОСОБА_3 віднесено на рахунок останнього.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що судом не враховано, що договір оренди укладався на два роки, тобто до 01.06.2013 року. Так як ОСОБА_2 протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору не звертався до нього з письмовою вимогою про передачу об'єкта оренди, то вказаний договір в силу ст. 764 ЦК України вважається поновленим ще на два роки, тобто до 01.06.2015 року. Однак суд не застосував цю норму закону. Зазначаючи в рішенні, що здійснені орендарем без згоди орендодавця витрати на поліпшення об'єкту оренди, які неможливо відокремити, не підлягають відшкодуванню, суд не врахував, що поліпшення стану об'єкта оренди, проведення ремонту житлового приміщення проводилося за згодою власника. В рахунок орендної плати в сумі 4800 грн. він згідно договору провів ремонт та оплачував комунальні послуги, а якщо дана сума перевищуватиме орендну плату, орендодавець зобов'язувався повернути залишкові кошти. Судом не взято до уваги накладні та чеки, згідно яких вартість проведених ремонтних робіт та будівельних матеріалів складає 20700 грн. Оскільки ним сплачено 7200 грн. орендної плати, то вартість залишкових коштів від проведення ремонтних робіт в сумі 13500 грн. суд повинен був стягнути з ОСОБА_2 Також, суд не обґрунтував мотивів відхилення його вимоги про продовження терміну дії оренди або сплати залишкової вартості проведених ремонтних робіт у розмірі 13500 грн. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, його зустрічний позов про стягнення вартості будівельних матеріалів задовольнити повністю.
У засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та його представник апеляційну скаргу підтримав, ОСОБА_2 і його представник доводи апеляційної скарги заперечили.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає не в повному обсязі.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що три роки з часу укладення договору оренди минуло 01.06.2014 року, умови договору орендодавець не порушив, тому його вимога про звільнення орендарем орендованого майна є підставною та законною. Вимога ОСОБА_3 про продовження терміну оренди суперечить умовам договору.
Однак з таким висновком погодитись не можна, оскільки він суперечить обставинам справи та не відповідає вимогам закону.
Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК).
Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
З матеріалів справи вбачається, що 1 червня 2011 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір оренди належної на праві власності квартири АДРЕСА_1 строком на 2 роки.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_3 продовжував користуватись житловим приміщенням після закінчення строку договору оренди, однак письмових заперечень після закінчення строку договору від орендодавця не надходило.
ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 764 ЦК України не повідомляв відповідача про свої заперечення щодо продовження дії договору оренди.
З письмовою вимогою про звільнення відповідачем займаної квартири позивач звернувся лише 2 червня 2014 року.
З огляду на вимоги ст. 764 ЦК України договір оренди від 01.06.2011 року вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, тобто на два роки, починаючи з 01.06.2013 року до 01.06.2015 року.
За таких обставин, у суду першої інстанції не було правових підстав вважати, що укладений сторонами договір оренди квартири припинив свою дію 01.06.2014 року і вимога позивача про звільнення відповідачем орендованого приміщення є підставною.
Щодо п. 4.1. договору оренди, то він стосується розміру орендної плати, а не строку дії договору. За умовами п. 4.1 договору орендодавець зобов'язується повернути лишкові кошти або «розбити» їх на третій рік оренди, тобто після поновлення строку дії договору на наступні два роки, протягом третього року оренди.
Після закінчення первинного строку дії договору відповідач продовжував користуватися приміщенням, позивач проти цього не заперечував, а тому договір оренди від 01.06.2011 року був поновлений ще на два роки.
Враховуючи викладене, заявлена ОСОБА_2 вимога про зобов'язання ОСОБА_3 з сім'єю звільнити житловий будинок з господарськими будівлями є передчасною.
Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення в частині зобов'язання ОСОБА_3 звільнити житлове приміщення з господарськими будівлями з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог і стягненні судових витрат.
Висновок суду про відмову в зустрічному позові ОСОБА_3 в частині стягнення вартості будівельних матеріалів та проведених ремонтних робіт ґрунтується на зібраних доказах та обставинах справи, тому в цій частині судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Тлумацького районного суду від 24 вересня 2014 року в частині зобов'язання ОСОБА_3 звільнити житловий будинок з господарськими будівлями та стягнення судових витрат скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про зобов'язання ОСОБА_3 з сім'єю звільнити належні на праві власності ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 відмовити.
В решті рішення Тлумацького районного суду від 24 вересня 2014 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Васильковський В.М.
Судді: Малєєв А.Ю.
Меленко О.Є.