ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2014 р. Справа №908/3263/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Горбачова Л.П., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача -Гриньок О.А., дов. №14-126 від 13.05.2014

відповідача - Богінська Т.М., дов. №9/01 від 27.03.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №3404 З/3-12)

на рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2014 по справі №908/3263/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа", м. Маріуполь

про стягнення 78 738 937, 28 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року позивач - ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ККП Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" про стягнення 59 849 225,04 грн. заборгованості за поставлений згідно договору купівлі-продажу № 90/01-БО від 12.08.2012 року природний газ, пені в сумі 4 653 774,99 грн., штрафу в сумі 4 836 266,69 грн., 3 % річних в сумі 2 728 209,50 грн. та 6 671 461,61 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.09.2014 по справі №908/3263/14 (суддя Місюра Л.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг в сумі 59 849 225,04 грн., інфляційні витрати в сумі 6 671 461,06 грн., 3% річних в сумі 2 722 814,87 грн., пеню в сумі 2 313 401,61 грн., штраф в сумі 2 418 133,35 грн. та судовий збір в сумі 73043,46 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2014 по справі №908/3263/14 скасувати в частині відмови у стягненні 2 313 401,61 грн. пені та 2 418 133,34 грн. штрафу; прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 313 401,61 грн. пені та 2 418 133,34 грн. штрафу задовольнити. В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Також просив покласти на відповідача судові витрати по справі.

В обґрунтування викладених вимог позивач зауважує на тому, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафу та пені господарським судом не були додержані вимоги, встановлені ст. 233 Господарського кодексу України, а саме, не досліджено ступінь виконання зобов'язання, не враховано майновий стан сторін, а також не надано оцінки фінансовому становищу та особливості господарської діяльності позивача. Вказані обставини, на думку скаржника, унеможливлюють застосування до спірних правовідносин приписів ст. 233 ГК України.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу в якому з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції правомірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 12.08.2012 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу природного газу №90/01-БО (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору позивач (продавець) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався прийняти та оплачувати газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Також, у п. 2.1 договору сторони погодили по місяцях кварталу обсяги газу, що передаються від продавця (позивача) покупцю (відповідачу), а також передбачили, що обсяги газу, які планується передати за цим договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (п. 2.1.1 договору).

За умовами п. 3.3 договору, приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяги споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

Згідно п. 5.5 договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Як свідчать матеріали справи, позивач протягом серпня - грудня 2012 року включно поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 69 089 524,11 грн. що підтверджується актами приймання - передачі природного газу:

від 31.08.2012р. на суму 387935,68 грн.

від 30.09.2012р. на суму 410959,99 грн.

від 26.11.2012р. на суму 1175177,03 грн.

від 27.11.2012р. на суму 11148597, 58 грн.

від 30.11.2012р. на суму 28420003,16 грн.

від 31.12.2012р. на суму 27546850,67 грн. (а. с. 21-26).

Складені акти належним чином підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

В платіжних дорученнях відповідач повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у відповідача за цим договором, позивач має право зарахувати кошти, що надійшли від відповідача, як погашення заборгованості за газ, поставлений у минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від відповідача, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором (п. 6.3 договору).

До того ж, відповідно до п. 6.4 договору, у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати неустойки, сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від відповідача, погашає вимоги позивача у такій черговості, незалежно від призначення платежу, визначеного відповідачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати позивача, пов'язані з одержаннями виконання; 2) у другу чергу погашається неустойка; 3) у третю чергу погашається основна сума боргу. У випадку відсутності простроченої заборгованості та заборгованості зі сплати неустойки за цим договором, сума, яка була сплачена відповідачем понад вартості фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, повинна зараховуватися позивачем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць.

Пунктом 11.1 договору сторони встановили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Звертаючись до господарського суду, позивач посилався на те, що відповідач за отриманий у період з серпня 2012 року по грудень 2012 року включно газ розрахувався частково, сплативши на користь позивача 9 240 299,07 грн., проте, остаточна сума заборгованості в розмірі 59 849 225,04 грн. залишилась несплаченою. Крім того, на суму основної заборгованості позивачем було нараховано пеню в розмірі 4 653 774,99 грн., штраф в розмірі 4 836 266,69 грн., 3 % річних в розмірі 2 728 209,50 грн. та 6 671 461,61 грн. інфляційних втрат.

В ході розгляду справи відповідач звернувся до суду з клопотанням, в якому на підставі ст. 83 ГПК України просив зменшити розмір пені та штрафу на 95%, посилаючись на тяжкий фінансовий стан підприємства відповідача та неможливість покриття великих штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.09.2014 по справі №908/3263/14 позовні вимоги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" були задоволені частково. Стягнуто з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг в сумі 59 849 225,04 грн., інфляційні витрати в сумі 6 671 461,06 грн., 3% річних в сумі 2 722 814,87 грн.

З урахуванням встановлених по справі обставин та наданих на підтвердження заявленого клопотання доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність передбачених ст. 233 ГК України підстав для зменшення штрафних санкцій та стягнув з відповідача пеню в сумі 2 313 401,61 грн., штраф в сумі 2 418 133,35 грн., зменшивши розмір нарахованої позивачем неустойки на 50 %.

Переглядаючи оскаржуване рішення в апеляційному порядку, дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав вимог та заперечень учасників судового процесу, колегія суддів виходить з наступного.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Встановлені по справі обставини свідчать про те, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, сплативши на користь позивача кошти в сумі 9 240 299,07 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи. (а.с.84-103 )

Також часткове погашення боргу відповідачем за отриманий у період з серпня 2012 року по грудень 2012 року включно газ, підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з особистого банківського рахунку позивача. (а.с. 28)

Проте, доказів на підтвердження здійснення остаточних розрахунків за отриманий за договором купівлі-продажу №90/01-БО від 12.08.2012 газ відповідач ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надав, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 59 849 225,04 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 3 % річних в розмірі 2 728 209,50 грн. та 6 671 461,61 грн. інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних в сумі 2 722 814,87 грн. та інфляційних втрат в сумі 6 671 461,06 грн. (з урахуванням кожної окремої поставки та проведеної відповідачем часткової оплати за отриманий газ), а також обґрунтовано відмовлено у стягненні 3% річних в сумі 5 394, 63 грн. у зв'язку з їх неправомірним нарахуванням.

Положеннями ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором, при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За ч. 1 ст. 549. п. З ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1. договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

У зв'язку з чим, позивачем було нараховано 4 653 774,99 грн. пені та штраф в розмірі 4 836 266,69 грн.

Здійсненням перерахунку заявленої до стягнення суми пені, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність нарахування позивачем пені в сумі 26 971,77 грн. через їх недоведеність.

Відповідач факт прострочення виконання зобов'язання з оплати природного газу не заперечував, але посилався на наявність підстав для зменшення пені та штрафу на 95 %.

Так, відповідач вказував на винятковість ситуації, яка полягає в тому, що ККП Маріупольської міської ради „Маріупольтепломережа" є комунальним підприємством, що забезпечує тепловою енергією і послугами з теплопостачання установи та організації, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів. Відповідно до п. 1.1. Статуту підприємства, воно є комунальною власністю Маріупольської міської громади, від імені та на користь якої права суб'єкта комунальної власності здійснює Маріупольська міська рада. Підприємство є єдиним підприємством постачання теплової енергії, послугами якого користується майже півмільйона мешканців міста, теплову енергію підприємства також отримують 88 дитячих садків, 72 школи, 27 лікувальних установ. Відповідач також вказує на те, що КПП «Маріупольтепломережа» діє у рамках затверджених тарифів на постачання природного газу споживачам і не може відмовитись від постачання теплової енергії споживачам, і, як наслідок, несвоєчасність розрахунків за поставлену теплову енергію споживачів приводить до нестачі коштів та виникненню заборгованості перед газопостачальним підприємством.

Крім того, відповідач вважає, що укладеним між сторонами договором з боку позивача встановлені кабальні умови щодо порядку розрахунків за спожитий природний газ та штрафні санкції за несвоєчасну оплату, але , враховуючи, що підприємство НАК «Нафтогаз» є природною монополією на ринку постачання природного газу, теплопостачальні підприємства, в тому числі відповідач, позбавлені можливості укладати договори поставки газу з іншими постачальниками.

Також, в обґрунтування заявленого клопотання, відповідач зазначив, що дебіторська заборгованість підприємства станом на 01.09.2014 року становить 83535,1 тис. грн., при цьому дебіторська заборгованість населення - 65417,6 тис. грн., інших споживачів - 15032,2 тис. грн., заборгованість з пільг та субсидій - 3085,3 тис. грн. Важкий фінансовий стан підприємства відповідач підтверджує балансом (звітом про фінансовий стан ) на 31.12.2012р., на 31.12.2013 р., на 30.06.2014 року, в якому відображені збитки підприємства, а також підтверджується скрутний фінансовий стан підприємства.

Також вагомою причиною несвоєчасної оплати за отриманий природний газ по договору відповідач вважає відсутність субвенцій з Державного бюджету України на погашення заборгованості щодо різниці в тарифах на теплову енергію.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником, що відповідає позиції, викладеній в інформаційному листі ВГСУ від 07.04.2008 №01-8/211

У вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

У пункті 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано про те, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, суд апеляційної інстанції, керуючись зазначеними нормами, враховує часткове погашення відповідачем заборгованості в розмірі 9 240 299,07 грн., ненадання позивачем доказів розміру понесених збитків, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового обов'язку, а також бере до уваги те, що основною причиною утворення заборгованості у відповідача є відсутність відшкодування з державного бюджету України різниці в тарифах на теплову енергію, а також несвоєчасне здійснення оплати населенням та бюджетними організаціями за спожиту теплову енергію.

Так, колегія суддів враховує, що ККП Маріупольської міської ради „Маріупольтепломережа" є комунальним підприємством, що забезпечує тепловою енергією і послугами з теплопостачання установи та організації, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів. Відповідно до п. 1.1. Статуту підприємства, воно є комунальною власністю Маріупольської міської громади, від імені та на користь якої права суб'єкта комунальної власності здійснює Маріупольська міська рада.

Крім того, ККП «Маріупольтепломережа» є єдиним підприємством у місті, яке надає послуги постачання, транспортуванню, розподілу та реалізації теплової енергії мешканцям міста, дитячим та лікувальним установам, бюджетним організаціям за тарифами, що регулюються відповідно до законодавства, отже основним фінансовим джерелом відповідача, з якого проводиться оплата за спожитий природний газ, є грошові кошти від реалізації теплової енергії споживачам, платіжна дисципліна яких є незадовільною, про що свідчить наявність у відповідача дебіторської заборгованості станом на 01.09.2014 року у розмірі 83535,1 тис. грн., при цьому дебіторська заборгованість населення - 65417,6 тис. грн., інших споживачів - 15032,2 тис. грн., заборгованість з пільг та субсидій - 3085,3 тис. грн.

Неможливість своєчасного виконання своїх зобов'язань перед позивачем зумовлена також суперечністю у нормах чинного законодавства, зокрема Закону України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 та Закону України «Про здійснення державних закупівель», яка виражається у тому, що зазначеними законами у житлово-комунальній сфері визначено строки проведення сплати послуг теплопостачання, а відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» встановлено, що у разі, якщо сума договору перевищує 100 тис. грн. та розрахунок провадиться за державні кошти, необхідно провадити процедуру закупівлі, яка є достатньо тривалою у часі та яку бюджетні установи не можуть провадити до тих пір поки не буде їм затверджено кошториси витрат, при цьому, останні у свою чергу затверджуються тільки після прийняття та введення в дію Закону України «Про Державний бюджет України». Таким чином, підприємство відповідача несе збитки у зв'язку з тим, що тарифи, встановлені на теплову енергію не покривають затрат підприємства на надання послуг з теплопостачання, а важкий фінансовий стан підприємства, підтверджений балансом (звітом про фінансовий стан ) на 31.12.2012р., на 31.12.2013 р., на 30.06.2014 року, у якому відображені збитки підприємства.

До того ж, колегія суддів вважає обґрунтованим врахування судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, знаходження підприємства відповідача у зоні проведення антитерористичної операції, оскільки вказана обставина ускладнює здійснення господарської діяльності, тягне за собою зниження платоспроможності населення та інших споживачів послуг з теплопостачання, які мають значну заборгованість перед відповідачем.

Крім того, колегія суддів враховує що нараховані позивачем розмір пені та штрафу складає майже 16% від суми основної заборгованості.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором є наслідком обставин, які виникли з об'єктивних для нього причин: невідповідність тарифів на послуги теплопостачання їх собівартості; відсутність постійного правового механізму щодо надання субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості в різниці у тарифах; несвоєчасна оплата населенням та бюджетними установами заборгованості за теплопостачання, а також перебування відповідача та споживачів його послуг у зоні проведення антитерористичної операції.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що сплата , в даному випадку, пені і штрафу у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, бюджетних установ, населення та інших суб'єктів господарювання, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно дотриманий баланс інтересів сторін та обґрунтовано зменшено розмір пені та штрафу на 50%.

Доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені та штрафу, що підлягають стягненню за порушення строків оплати за природний газ, є такими, що не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки судом, при вирішенні даного питання було досліджено майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості постановленого природного газу. Посилання апелянта на безкарність відповідача у зв'язку із звільненням його від сплати неустойки є безпідставним, оскільки не відповідають змісту рішення суду.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на судову практику щодо стягнення заборгованості без зменшення розміру пені та штрафу є безпідставними, оскільки необхідність використання судом п.3 ст. 83 ГПК України залежить від конкретних обставин справи, які має оцінити суд. На підставі аналізу всіх поданих сторонами доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність використання такого права суду. Інші доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом під час прийняття оскаржуваного рішення було повністю досліджено обставини, які мають значення для справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2014 по справі №908/3263/14 відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2014 по справі №908/3263/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів..

Повний текст постанови складено та підписано 13.11.2014 року.

Головуючий суддя Тарасова І.В.

суддя Горбачова Л.П.

суддя Істоміна О.А.