ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2007 р. | № 8/638 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Подоляк О.А. |
суддів : | Грека Б.М., Плюшка І.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ПП “Андамар” |
на постанову | від 05.10.2006 р. Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 8/638 |
за позовом | ТОВ “Арис-Юг” (надалі –Товариство) |
до | ПП “Андамар” (надалі –Підприємство) |
про | стягнення 72566,24 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - Лісовал О.В. |
від відповідача | - Король О.В. |
В С Т А Н О В И В:
В липні 2005 р. Товариство звернулось до суду з позовом про стягнення з Підприємства 66292,92 грн. основного боргу та 6273,32 грн. пені з підстав неналежного виконання відповідачем грошових зобов’язань за договором № 586/1 від 18.02.2004 р.
В процесі розгляду справи за наслідком уточнення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України Товариство просило суд стягнути з Підприємства 66292,92 грн. основного боргу та 6136,64 грн. пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.06.2006 р. (суддя Катрич В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2006 р. (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Алданова С.О.), позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 66262,92 грн. основного боргу та 6136,64 грн. пені з підстав правомірності та обґрунтованості позовних вимог в цій частині; в іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 18.02.2004 р. між Товариством та Підприємством укладено договір № 586/1 (надалі –Договір), відповідно до умов якого Товариство зобов'язалось надати послуги Підприємству по заправці автотранспорту та додаткові послуги за межами митної території України при пред'явленні пластикових карток, а Підприємство зобов'язалось оплатити надані послуги по заправці автотранспорту та додаткові сервісні послуги (пункти 1.1, 1.2 Договору). Судами досліджено, що на виконання пункту 2.1.1 Договору згідно актів прийому-передачі позивач передав, а відповідач прийняв пластикові картки у кількості 7 штук.
Укладений Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В пункті 3.2. Договору сторони передбачили, що строк, протягом якого відповідач сплачує вартість послуг по заправці автотранспорту та додаткових сервісних послуг, вказується в даному договорі або в протоколі узгодження умов розрахунків. В протоколі № 1 узгодження умов розрахунків при обслуговуванні пластиковими картками від 18.02.2004 р. до Договору сторони передбачили строк оплати –8 календарних днів з моменту виставлення рахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судами досліджені обставини належного виконання Товариством зобов’язань по наданню послуг за Договором, а також неналежне виконання Підприємством грошових зобов’язань.
В пункті 2.1.4 Договору сторони погодили, що рахунки на оплату виставляються щотижня по факту або в електронному вигляді; реєстри направляються відповідачу щотижня електронною поштою, у випадку відсутності такої –факсом; реєстри включають відомості про дату, час та місце заправки або наданих послуг, кількість літрів та ціну. Копії реєстрів з відповідними даними, що відправлялися відповідачу, знаходяться у матеріалах справи. Відповідно до п. 2.2.1 Договору відповідач зобов’язався щомісячно здійснювати з позивачем звірку взаєморозрахунків шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків. Судами встановлено, що акти прийому-передачі наданих послуг та звірки взаємних розрахунків підтверджують надання позивачем відповідачу послуг по заправці його автотранспорту дизельним пальним за Договором. Крім цього, позивачем надано чеки, які свідчать про надання послуг по заправці автомобілів відповідача. Судами прийнято до уваги підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2005 р., відповідно до якого заборгованість Підприємства перед Товариством становить 69262,92 грн. Судами також враховано, що Підприємство перерахувало Товариству на виконання Договору 3000 грн., у зв’язку з чим заборгованість становила 66262,92 грн.
Згідно п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу ч. 3 ст. 232 ГК України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено.
Сплата пені за порушення строків розрахунків передбачена п. 4.3 Договору.
Враховуючи, що Підприємство порушило грошові зобов’язання по своєчасному проведенню розрахунків, висновки судів про правомірність вимог про стягнення боргу та пені в частині стягнутої суми відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували зобов’язальні відносини сторін; дослідили обставини неналежного виконання відповідачем грошових зобов’язань по своєчасному проведенню розрахунків, в порушення умов Договору та положень ст. ст. 525, 526, 530, 599, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України; правомірно вказали на наявність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно задоволено позов частково.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПП “Андамар” залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2006 р. у справі № 8/638 залишити без змін.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: Б. Грек
І. Плюшко