Справа № 22- 549/2008 р.
Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 30
Ставнійчука В.С.
Доповідач Матківська М. В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Апеляційного суду Вінницької області
від 14 березня 2008 року
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого : Матківської М. В. Суддів : Медяного В.М. , Гуцола П.П. При секретарі: Сніжко О.А. За участю : відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_2доОСОБА_1про стягнення матеріальної і моральної шкоди, -
встановила:
Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_2до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної і моральної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2просить скасувати рішення суду за підстав передбачених ст. 309 ЦПК України і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Зазначив, що рішення суду вважає неправильним, оскільки суд порушив норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з цим прийняв незаконне рішення про відмову в задоволенні його позовних вимог.
Відповідач заперечив апеляційну скаргу, просить її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним і справедливим.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що між позивачем та відповідачем трудова угода не укладалася, тому між ними склалися цивільно-правові відносини. Оскільки позивачем не надано доказів в підтвердження вини відповідача в заподіянні збитків та їх розмір; позивачем не спростовані доводи відповідача про те, що він проводив спуск води із ставу з дозволу позивача, а причиною заподіяння збитків послужила неналежна організація праці останнім, суд прийняв рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів ( ст. 57 ЦПК України).
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних, як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.
Докази повинні бути належними і допустимими. Згідно ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ст. 62 ЦПК України сторони за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
Однак, як вбачається із матеріалів справи позивач взагалі не зазначив обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги. Так, стверджуючи, що він, являючись приватним підприємцем, прийняв на роботу помічником ОСОБА_1, не надав про це відповідних доказів, за наявності яких може наступити матеріальна відповідальність працівника, визначена главою IX КЗпП України, яка визначає підстави матеріальної відповідальності працівника за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.
Встановивши такі обставини, суд вірно визначив, що із них випливають не трудові, а цивільно-правові відносини.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода завдана, неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі, особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
В п. 2 постанови № 6 від 27.03.1992 року " Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" Пленум Верховного Суду України роз'яснює, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Виходячи зі змісту даного Закону, враховуючи роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, з послідуючими змінами, слідує, що заподіяна громадянину моральна шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови: наявності шкоди, протиправності діяння (бездіяльності), наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням, вини, того, хто завдав шкоди. Зокрема, має бути з'ясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач вважає за необхідне відшкодувати йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Проте, позивач не зазначив і не надав суду доказів, що підтверджують заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач не надав доказів в підтвердження протиправної поведінки (дій чи бездіяльності) відповідача; відповідно він не довів наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою; не надав суду відповідних доказів, визначених статтями 57-59 ЦПК України в підтвердження наявності шкоди внаслідок протиправної поведінки відповідача по справі.
За таких обставин суд першої інстанції, виконавши вимоги процесуального закону, застосувавши правильно матеріальний закон, прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Отже, судове рішення є законним і обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставні і не спростовують його висновків.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.
Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.