Єдиний унікальний № 500/5929/14-к

Провадження № 1-кп/500/440/14

У К Р А Ї Н А

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

про відмову в затвердженні угоди про визнання винуватості

12 листопада 2014 року м. Ізмаїл

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

у складі: головуючого - судді Яковенка І.І.,

за участю: секретаря судового засідання Наконечної В.А.,

прокурора Лепетюка М.В.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши в місті Ізмаїлі Одеської області у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду № 3 кримінальне провадження на підставі угоди про визнання винуватості за обвинуваченням

ОСОБА_2, що народився ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с. Розумівка Олександрівського району Кіровоградської області, громадянина України, з вищою освітою, працюючого на посаді начальника Ізмаїльського слідчого ізолятору УДПтС України в Одеській області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

встановив:

ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочину за наступних обставин.

Наказом голови Державної пенітенціарної служби України від 15.05.2014 р. №56/ОС-14 капітан внутрішньої служби ОСОБА_2 призначений начальником Ізмаїльського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», він є працівником правоохоронного органу, на якого ч. 2 ст. 19 Конституції України покладено обов'язки діяти лише в межах повноважень та способом, які передбачені Конституцією України та Законами України, а також є суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення, передбаченим ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI.

Відповідно до посадової інструкції начальника Ізмаїльського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області, затвердженої начальником управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області від 05.05.2014 р., начальник неухильно контролює виконання Закону України «Про попереднє ув'язнення» та забезпечення виконання вироків, контролює захист прав, законних інтересів та обов'язків осіб, взятих під варту, засуджених, контролює дотримання порядку та підстав звільнення осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про попереднє ув'язнення» та звільнення від відбування покарання засуджених у відповідності до вимог чинного законодавства України, контролює виконання актів амністії та помилування, тощо.

Приблизно 25.06.2014 р. ОСОБА_2, працюючи на вказаній посаді, з корисливих мотивів, висунув слідчо-арештованому ОСОБА_3 через слідчо-арештованого ОСОБА_4, з яким вони утримувались в одній камері, вимогу передачі йому неправомірної вигоди у розмірі 1 000 доларів США за підготовку та направлення документів до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області для звільнення ОСОБА_3 з міст попереднього увезення на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році». При цьому ОСОБА_2 зазначив, що грошові кошти необхідно йому перерахувати після ухвалення відповідного рішення суду.

29 липня 2014 року, продовжуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_2 у своєму службовому кабінеті надав слідчо-арештованому ОСОБА_4 номер банківської картки, на яку необхідно перерахувати грошові кошти у розмірі 12 000 грн., що еквівалентно 1 000 доларів США, за звільнення ОСОБА_3

З метою виконання вимоги ОСОБА_2, слідчо-арештований ОСОБА_4 29.07.2014 р. у вечірній час у телефонному режимі попросив свою матір ОСОБА_5 перерахувати на банківську картку, номер якої надав йому ОСОБА_2, грошові кошти у розмірі 12 000 грн., які остання напередодні отримала від матері ОСОБА_3 за звільнення з вказаної установи ОСОБА_3

30 липня 2014 року о 14:30 годині ОСОБА_5 за вказівкою свого сина ОСОБА_4, який діяв за вказівкою ОСОБА_2, перерахувала на банківський рахунок останнього грошові кошти у розмірі 12 000 грн. за звільнення ОСОБА_3 з Ізмаїльського слідчого ізолятору.

Після отримання ОСОБА_2 неправомірної вигоди у розмірі 12 000 грн. 31.07.2014 р. близько 11:00 години ОСОБА_3 було звільнено з Ізмаїльського слідчого ізолятору.

При цьому дії підозрюваного ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 3 ст. 368 КК України як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої влади та службового становища.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 в повному обсязі визнав себе винуватим у вчиненні зазначеного злочину та пояснив, що в обвинувальному акті усе вірно зазначено, додати йому нічого.

29 серпня 2014 року на стадії досудового розслідування між прокурором Індиченком Б.Б. та підозрюваним ОСОБА_2 укладена угода про визнання винуватості у відповідності до вимог ст. 472 КПК України, та разом з обвинувальним актом направлена до суду.

Згідно даної угоди прокурор та підозрюваний ОСОБА_2 дійшли згоди щодо істотних для даного кримінального провадження обставин, покарання за ч. 3 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, з позбавленням спеціального звання «капітан внутрішньої служби» на підставі ст. 54 КК України, без конфіскації майна.

Також згідно умовам угоди підозрюваний ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні та співпрацювати з правоохоронними органами у викритті та припиненні злочинних проявів, які вчиняють службові особи Ізмаїльського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області протягом одного року з моменту набрання законної сили обвинувального вироку суду. Також в угоді передбачені наслідки її укладення та затвердження, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.

Суд, дослідивши обвинувальний акт, угоду про визнання винуватості, заслухавши думку прокурора, який просив затвердити укладену угоду, обвинувачуваного ОСОБА_2 та його захисника, які також просили затвердити укладену угоду та визначити строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах строком на один рік, прийшов до висновку, що в затвердженні угоди слід відмовити на підставі п. п. 1, 2, 5 ч. 7 ст. 474 КПК України.

Так, відповідно до п. п. 1, 2, 5 ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону та відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам КПК та/або закону, умови угоди не відповідають інтересам суспільства та очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань.

Як було вище наведено дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 3 ст. 368 КК України як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої влади та службового становища.

Відповідно до пункту 2 примітки до ст. 368 КК України службовими особами, які займають відповідальне становище, у статтях 368, 369 і 382 цього Кодексу є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно із статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.

В порушення наведеної норми закону в угоді про визнання винуватості та у викладі фактичних обставин обвинувального акту не зазначено до якого виду службових осіб, що перелічені в зазначеному пункті 2 примітки до ст. 368 КК України, відноситься посада, яку обіймає ОСОБА_2, та яким саме нормативним актом це передбачено, а зазначено лише те, що ОСОБА_2 обіймає посаду начальника Ізмаїльського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області та згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» він є працівником правоохоронного органу, який є суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення, передбаченим ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI, що не передбачено вищенаведеним пунктом 2 примітки до ст. 368 КК України.

Вищезазначене свідчить про те, що умови угоди суперечать вимогам ст. 368 КК України.

Крім того, узгоджуючи покарання за тяжкий злочин за ч. 3 ст. 368 КК України, сторони погодились на призначення основного покарання із застосування положень ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому сторони врахували особу обвинуваченого та дві обставини, що пом'якшують покарання: щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину, а також вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та інших обставин, але яких саме, в угоді не зазначено та під час підготовчого судового засідання не встановлено: наявність кредитів та тяжкий фінансовий стан не можуть бути такими, у зв'язку з чим суд вважає, що така пом'якшуюча обставина є надуманою.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 69 КК України її положення можуть бути застосовані за наявності лише кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. А в даному випадку суд вбачає лише одну таку обставину, а саме - щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину.

Більше того, сторони в угоді не зазначили, до якого саме виду покарань вони застосували положення ст. 69 КК - до основного лише, чи до основного та до додаткових, а ст.69 КК містить два окремі положення: частина перша відноситься до основного покарання, а частина друга - до додаткового. Якщо до основного та до додаткових, то сторони не розмежували які саме підставі враховані за частиною першою, а які за частиною другою.

У зв'язку з викладеним, суд вважає, що умови угоди про призначення обумовленого покарання суперечать вимогам ст. 69 КК України, а з урахуванням тяжкості злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_2, на думку суду, умови угоди не відповідають інтересам суспільства.

Також, досягнувши згоди про призначення такого додаткового покарання як позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах, в угоді, що надана суду, не вказаний строк такого покарання, що також суперечить вимогам ст. ст. 55, 65, 368 КК України. В примірнику, що наданий ОСОБА_2 та його захиснику, вказаний строк один рік, а прокурор Лепетюк М.В. зазначив, що в його примірнику вказаний строк три роки.

Більше того, в умовах угоди відсутнє положення про застосування такого заходу кримінально-правового характеру як спеціальна конфіскація, обов'язковість застосування якої передбачено санкцією ч. 3 ст. 368 КК України, що також є порушенням вимог ст. ст. 961, 962, 368 КК України.

Крім означеного, на думку суду, очевидна неможливість виконання ОСОБА_2 взятих не себе за угодою зобов'язань. Так, як було вище зазначено, за умовами угоди підозрюваний ОСОБА_2 зобов'язався, окрім іншого, співпрацювати з правоохоронними органами у викритті та припиненні злочинних проявів, які вчиняють службові особи Ізмаїльського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області протягом одного року з моменту набрання законної сили обвинувального вироку суду. Разом з цим, як також було вище зазначено, сторони домовились про призначення ОСОБА_2 такого додаткового покарання, як позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах. Отже, незрозумілим є те, яким чином ОСОБА_2 виконуватиме це взяте на себе зобов'язання, якщо він після набрання вироком законної сили підлягатиме звільненню із займаної посади. Більше того, обвинувачений ОСОБА_2 і так зобов'язаний виконувати цей обов'язок з огляду на посаду, яку він зараз обіймає.

Таким чином, враховуючи, що умови угоди суперечать вимогам закону, не відповідають інтересам суспільства та очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань, то відповідно до наведених п. п. 1, 2, 5 ч. 7 ст. 474 КПК України це унеможливлює затвердження угоди про визнання винуватості.

Відповідно до абз. 8 ч. 7 ст. 474 КПК України, якщо в затвердженні угоди судом відмовлено, то досудове розслідування або судове провадження продовжується в загальному порядку.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для провадження досудового розслідування.

Таким чином, на підставі п. п. 1, 2, 5 ч. 7 ст. 474 КПК України, у зв'язку з тим, що існують обґрунтовані підстави вважати, що умови угоди суперечать вимогам закону, не відповідають інтересам суспільства та очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань, в затвердженні угоди про визнання винуватості слід відмовити та відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України кримінальне провадження слід повернути прокурору для провадження досудового розслідування в загальному порядку, оскільки угода про визнання винуватості була укладена на стадії досудового розслідування.

Керуючись ст. ст. 314, 474, 370 - 372 КПК України, суд -

ухвалив:

Відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості від 29 серпня 2014 року, укладену між прокурором Індиченком Б.Б. та підозрюваним ОСОБА_2, та кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 368 КК України повернути прокурору для провадження досудового розслідування.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДЯ

Ізмаїльського міськрайонного суду І.І. Яковенко