Справа №22ц-160/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2008 року                                                                           м. Ужгород

Колегія суддів палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого Дроботі В.В.,

суддів Кемінь М. П.,  Мацунича М. В.

при секретарі Коновчук Т.В.,  з участю представників сторін ОСОБА_1.,  ОСОБА_2.,  ОСОБА_3.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4на рішення Воловецького районного суду від 28 листопада 2007 року,

встановила:

ОСОБА_4. пред'явив до Жденієвського дочірнього підприємства лікувально - оздоровчого комплексу «Форель» позов про стягнення боргу.

Позивач зазначав,  що він за час роботи на підприємстві в його інтересах проводив роботи,  які при звільненні відповідач йому не компенсував. Сума боргу складає 55102, 30 грн.

Рішенням суду вимоги позивача задоволені на суму 21710, 31 грн.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення змінити і ухвалити нове про повне задоволення його вимог. Посилається на те,  що заборгованість відповідача по підзвітних сумах складає саме суму 55102, 30 грн.

Колегія суддів вважає,  що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог п.4 ч.1  ст. 309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції або зміни рішення.

Судом першої інстанції вірно зроблено висновок про наявність зобов'язання відповідача перед позивачем щодо сплати 52240, 22 грн. заборгованості по підзвітних сумах.

Цей висновок базується на даних аудиторського звіту від 18 липня 2005 року,  актів звірки розрахунків та перевірки взаєморозрахунків між сторонами даного спору ( а.с.  7,  23-27,  119-128).

Відмовивши у стягненні заборгованості за 2000-03 роки суд послався на  ст.  ст. 71,  73 ЦК УРСР,  які на його думку свідчать про пропуск позивачем трьохрічного строку позовної давності.

З таким тлумаченням норм матеріального закону погодитись не можна.

Як вбачається з матеріалів справи,  зокрема з акту прийому-передачі справ і матеріальних цінностей від 25 липня 2006 року дебиторська заборгованість в сумі 52240, 22 грн. перед позивачем визнавалась як відповідачем,  так і його вищестоящею організацією під час перебування позивача у трудових правовідносинах з ДП ЛОК «Форель»,  але вона не була виплачена йому при звільненні.

В силу вимог  ст. 261 ЦК України та ч.2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК від 16 січня 2003 року право ОСОБА_4. на пред'явлення позову виникло саме з часу його звільнення і непроведения з ним розрахунку по підзвітних сумах,  тобто з грудня 2006 року.

Отже,  висновок суду про пропуск позивачем строку позовної давності і у зв'язку з цим про відмову у задоволенні частини його вимог не грунтується на зазначеному вище матеріальному законі.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував матеріальний закон,  рішення підлягає зміні,  а вимоги позивача - повному задоволенню.

Керуючись  ст.  ст.  307,  313 ЦПК України,   ст.   ст.  261,  1158-1160 ЦК України,  колегія суддів

рішила:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення Воловецького районного суду від 28 листопада 2007 року змінити.

Вимоги ОСОБА_4. задовольнити.

Стягнути з Жденієвського дочірнього підприємства Лікувально-оздоровчий комплекс «Форель» на користь ОСОБА_452240, 22 грн. (п'ятдесят дві тисячі двісті сорок грн. 22 коп.) заборгованості по підзвітних сумах.

Рішення набуває чинності після його проголошення,  але може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.