ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2014 р. Справа № 5010/1133/2012-Б-26/30

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Давид Л.Л., Данко Л.С.

при секретарі судового засідання Швець О.В.

з участю ОСОБА_1 і адвоката ОСОБА_2

у відкритому судовому засіданні розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року по справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус»

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Івано-Франківської області (у складі колегії: головуючий суддя ОСОБА_9, суддів Михайлишин В.В., Рочняк О.В.) 12 березня 2014 року постановив ухвалу:

Визнати недійсним договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 05.12.2008р.

Витребувати у ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; і.к.НОМЕР_1) об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" (вул.550-річчя Угринова, 1, с. Угринів Тисменицький р-н. Івано-Франківської області, 77423; і.к. 24684204).

Ухвалою від 21 березня 2014 року Господарський суд Івано-Франківської області (у складі колегії: головуючий суддя ОСОБА_9, суддів Михайлишин В.В., Рочняк О.В.) виправив описки, допущені в резолютивній частині ухвали суду від 12 березня 2014 року, вказавши в резолютивній частині:

Заяву ліквідатора ТОВ «Бонус» Хлібейчука І.М. про визнання недійсним договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно задовольнити частково. задовольнити частково

Визнати недійсним договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 05.12.2008р.

Витребувати у ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; і.к.НОМЕР_1) об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" (вул.550-річчя Угринова, 1, с. Угринів Тисменицький р-н. Івано-Франківської області, 77423; і.к. 24684204).

Відмовити у задоволенні вимоги ліквідатора ТОВ «Бонус» Хлібейчука І.М. про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" права власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року по справі №5010/1133/2012-Б-26/30, прийняту за результатами розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» до відповідачів: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно подали фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та ОСОБА_3, просять скасувати ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року по справі №5010/1133/2012-Б-26/30 та відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ТОВ «Бонус» Хлібейчука І.М.

Покликаючись на норми процесуального закону та на ст.ст. 184, 190, 203, 204, 105, 207, 215, 330, 331, 369, 626, 627, 628, 653, 1130, 1131 ЦК України вважає, що приймаючи оскаржену ухвалу суд порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Зокрема, суд розглянув справу без участі представника ОСОБА_3, який не міг з поважних причин прибути в судове засідання 12 березня 2014 року і про що повідомив суд; невірно визначив перебіг строку позовної давності та безпідставно відхилив заяву ОСОБА_1 про застосування строку і відмову з цієї підстави у позові; застосовував не ту редакцію Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; не дослідив витрачання боржником позичених коштів; безпідставно застосував положення закону, що регулюють діяльність простого товариства; суд не врахував, що спірний договір передбачає поділ часток, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем. Крім того, апелянт зазначає про безпідставне відхилення заявлених судді ОСОБА_9 відводів.

Арбітражний керуючий Хлібейчук І.М. та ПАТ «ІмексБанк» подали відзив, апеляційну скаргу заперечують, просять законне рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

За змістом ст.ст. 101, 106 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Львівський апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і матеріали справи, заслухав пояснення представників і вважає, що ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року по справі №5010/1133/2012-Б-26/30 слід скасувати з нижченаведених підстав.

Господарським судом Івано-Франківської області порушено провадження у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» з урахуванням особливостей, визначених ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом» в редакції від 30 червня 1999 року з наступними змінами і доповненнями, тобто, в редакції, чинній до 19 січня 2013 року.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 09 січня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Бонус» визнано банкрутом, уведено ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Хлібейчука І.М.

01 листопада 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Бонус» звернулось до господарського суду Івано-Франківської області із заявою до відповідачів: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з вимогами визнати недійсним договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, що укладений 05 грудня 2008 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4; витребувати у ОСОБА_3 об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" та визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" право власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Заява підписана і подана ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Хлібейчуком І.М. для розгляду судом у процедурі провадження у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус».

Правовою підставою вимог є ч. 11 ст. 17, ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, ст.ст. 203, 215, 317, 387, 388, 392 ЦК України.

Також у заяві ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Хлібейчук І.М. вказує на те, що початок перебігу строку позовної давності є днем, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про спірний договір. А про спірний договір ліквідатор банкрута дізнався після 09 квітня 2013 року, коли ознайомився з матеріалами справи, хоча ліквідатором банкрута ТОВ «Бонус» призначений 11 вересня 2012 року.

Відповідачі неодноразово зверталися до суду першої інстанції із клопотаннями, заявами про застосування строку позовної давності й відмову у позові.

Також відповідачі неодноразово заявляли відвід головуючій у справі судді ОСОБА_9 (т.3., а.с.65-65-73; т.4., а.с.145-154; т.5, а.с.44-48), який в усіх випадках розглядався судом і був відхилений.

Предметом оскарження є ухвала господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року, постановлена за результатами розгляду заяви ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Хлібейчука І.М. у провадженні справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус». Суд визнав недійсним договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, укладений 05 грудня 2008 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Бонус" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 та витребував у ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

З матеріалів справи слідує, що 05 грудня 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Бонус" (учасник-1) і суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (учасник-2) уклали Договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку. Відповідно до п.1.1. Договору сторони зобов'язалися, на основі співробітництва, шляхом здійснення дольових внесків майном та грошовими коштами, а також спільної участі та організації співпраці, здійснити спільну діяльність з метою будівництва, реконструкції автомайстерні під офісні приміщення згідно рішення Івано-Франківської міської ради № 510 від 29.10.2008 р., дозволу інспекції ДАБК в Івано-Франківській області на виконання будівельних робіт на земельній ділянці, яка належить учаснику-1 згідно договору оренди землі від 13.12.2006 за адресою: АДРЕСА_2, надалі - Об'єкт (т.3 а.с.19).

Як визначено п. 3.1.1. Договору, ТОВ "Бонус" зобов'язується передати СПД ОСОБА_1 всі функції замовника та дозвільні документи на будівництво об'єкта.

За умовами п. 3.3. Договору обов'язком СПД ОСОБА_1 є упродовж дії договору здійснити внесок у спільну діяльність у розмірі 6 млн. грн.; виготовити необхідну проектно-кошторисну документацію, отримати вихідні дані, технічні умови, здійснити підготовчі і погоджувальні роботи. Облаштувати майданчик, здійснити реконструкцію та будівництво об'єкта та після закінчення будівництва ввести об'єкт в експлуатацію.

Розділом 5 Договору установлено, що внеском ТОВ "Бонус" є вся дозвільна документація та договір оренди землі від 13.12.2006; частка у спільній діяльності становить - 0 %. Внеском СПД ОСОБА_1 є вартість усіх витрат, що здійснені на момент укладення договору та будуть здійснені в подальшому в розмірі 6 000 000 грн.; частка у спільній діяльності становить - 100 %. Прибуток розподіляється між сторонами пропорційно вартості їх вкладів в межах пропорційно внесених часток у спільну діяльність.

Відповідно до п. 7.2 Договору частками сторін є приміщення в об'єкті, розмір площ яких визначається пропорційно вартості внесених сторонами вкладів. Сторони складають акт розподілу часток у відповідності до умов цього договору, який підписується сторонами та на підставі якого здійснюється фактична передача відповідних часток кожній із сторін.

Договір укладено на підставі рішення зборів учасників ТОВ "Бонус", оформленого протоколом № 1 від 05.12.2008 р., якими задоволено пропозицію співзасновника ТОВ "Бонус" ОСОБА_1 про участь у будівництві та реконструкції автомайстерні під офісні приміщення на АДРЕСА_3, що повинна була бути збудована на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_3, згідно рішення Івано-Франківської міської ради № 510 від 29.10.2008 р. З вказаною метою вирішено доручити співзасновнику ТОВ "Бонус" - ОСОБА_6 погодити та підписати Договір про участь у будівництві реконструкції авто майстерні під офісні приміщення на АДРЕСА_3. ОСОБА_6 видано довіреність на підписання договору про спільну діяльність.

Також суд першої інстанції констатував, що 12 листопада 2010 року на підставі означеного Договору державним реєстратором КП "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" за зверненням ОСОБА_1 незаконно зареєстровано право власності ОСОБА_1 на об'єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_2.

Надалі 04 червня 2013 року приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО ОСОБА_7 посвідчено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем (т.3 а.с.112).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що укладення та виконання договору про спільну діяльність від 05 грудня 2008 року суперечить вимогам цивільного законодавства, призвело до завдання збитків боржнику, позбавлення права власності на створене майно, та, як наслідок, перешкоджає задоволенню вимог кредиторів у провадженні справи про банкрутство. Тому Договір слід визнати недійсним у межах справи про банкрутство на спеціальних підставах, встановлених частиною 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, а також з підстав, передбачених цивільним законодавством, оскільки спір безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство.

Суд виходив з того, що саме ТОВ "Бонус" на законних підставах за власний рахунок здійснювало будівництво офісних приміщень по АДРЕСА_2. Безоплатна передача належного ТОВ "Бонус" майна та майнових прав ОСОБА_1 та визначення в зв'язку з цим частки ТОВ "Бонус" у спільній діяльності 0% становить для ТОВ "Бонус" значні збитки, а саме:

ТОВ "Бонус" належало право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_3 в м. Івано-Франківську площею 0,1077 га на підставі договору оренди землі від 01.11.2006р., укладеного з Івано-Франківською міською радою, та договору оренди землі № 392 від 20.09.2010р. на земельну ділянку площею 0,058 га по АДРЕСА_2. Для здійснення будівництва на замовлення ТОВ "Бонус"виготовлено проектну документацію, ТОВ "Бонус" отримало дозволи на здійснення реконструкції під офісні приміщення та на виконання будівельних робіт. ТОВ "Бонус", як орендар, частково здійснювало плату за користування земельною ділянкою площею 0,058 га по АДРЕСА_2. За 2011 та 2012 роки утворився борг ТОВ "Бонус" по орендній платі за землю і ДПІ м. Івано-Франківська визнано кредитором ТОВ "Бонус" із грошовими вимогами на загальну суму 24 423,97 грн.

Згідно договору поновлюваної кредитної лінії №95, укладеного 30.08.2007р. ПАТ "Імексбанк" і ТОВ "Бонус", останньому було відкрито відновлювальну кредитну лінію для будівництва 4-поверхового офісного блоку та інші поточні потреби. За цим договором ТОВ «Бонус» отримало 228 500,00 доларів США. Як підтверджується випискою по рахунку ТОВ "Бонус" наданою кредитором ПАТ "Імексбанк" (т.4 а.с.14-115), ТОВ "Бонус" зі свого поточного рахунку оплачувало будівельно-монтажні роботи, купівлю будівельних матеріалів, орендну плату за землю та інші поточні потреби. Значні суми кредитних коштів ТОВ "Бонус" в особі ОСОБА_1 отримувало готівкою.

Станом на 03.11.2009р. балансова вартість незавершеного будівництва офісних приміщень по АДРЕСА_2. становила 120 000 грн., що підтверджено довідкою, виданою ТОВ "Бонус" за підписом ОСОБА_1 (т.5 а.с.64).

Договором про спільну діяльність (п.4.1) передбачено, що фінансові операції по спільній діяльності сторін здійснюються з поточного рахунку для спільної діяльності, що відкривається СПД ОСОБА_1, однак таких доказів суду не надано. Договір про спільну діяльність не виконаний повністю, оскільки сторонами не досягнуто мети - здійснення будівництва офісних приміщень.

Також суд першої інстанції вказав, що спірний Договір містить нікчемні положення, які призводять до недійсності договору в цілому. При цьому суд керувався приписами ст.ст. 1130, 1133, 1139, Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 203, ст.215 Цивільного кодексу України.

Виходячи із вищеназваних умов Договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку від 05 грудня 2008 року та приписів закону місцевий господарський суд констатував, що незважаючи на визначений внесок ТОВ "Бонус", передане майно та майнові права, його частка в спільній діяльності, і відповідно прибуток, визначено в розмірі 0%. Відтак ТОВ "Бонус" позбавлено права на одержання в результаті спільної діяльності будь-якого прибутку. Вказані положення договору, зокрема розділ 5 Договору "Внески і частки сторін", в силу ст. 1139 ЦК України, є нікчемними, оскільки внаслідок укладення такого договору, ТОВ "Бонус" позбавляється права на одержання прибутку у вигляді майнових прав на нежитлові приміщення об'єкту. При цьому умови договору про розподіл між сторонами прибутку, розміру часток, відповідно до яких здійснюється розподіл приміщень Об'єкту, з подальшою реєстрацію за сторонами права власності на них, є істотною умовою оскаржуваного договору, оскільки за відсутності цих умов, є неможливим як проведення між сторонами розподілу результатів спільної діяльності, так і досягнення мети спільної діяльності заради якої сторони і укладали даний Договір. За відсутності вказаних умов, даний договір сторонами не був би вчинений. Беручи до уваги наявність, як спеціальних підстав, встановлених ст. 17 Закону про банкрутство, так і підстав недійсності, передбачених цивільним законодавством України, договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку від 05 грудня 2008 року має бути визнаний недійсним, як такий що безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження в справі про банкрутство.

Щодо передбачених ст. 216 ЦК України правових наслідків недійсності правочину господарський суд Івано-Франківської області вказав наступне.

Державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на об'єкт незавершеного будівництва, проведена Реєстраційною службою Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області з порушенням встановленого законом порядку реєстрації. ОСОБА_1 безпідставно і незаконно оформив право власності на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Відповідно ОСОБА_1 не вправі був продавати назване майно ОСОБА_3

Разом з тим ОСОБА_3 (покупець), укладаючи 04 червня 2013 року з ОСОБА_1 (продавець) договір купівлі-продажу незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, знала або могла знати, що договір оренди землі, на який міститься посилання в пункті 3 Договору, не підтверджує право користування земельною ділянкою Продавця ОСОБА_1, оскільки за змістом п.3 об'єкт незавершеного будівництва розташований на земельній ділянці площею 0,058 га, кадастровий номер 2610100000060030196, цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, для реконструкції майстерні під офісні приміщення. Названа земельна ділянка знаходиться у користуванні Продавця на підставі договору оренди земельної ділянки від 20.09.2010 року, що зареєстрований у Івано-Франківській РФЦ ДЗК при Держкомземі України 03.11.2010 за №041029400298. Проте це не відповідає дійсності, оскільки за названим договором оренди землі земельна ділянка перебуває в користуванні ТОВ "Бонус", а не в користуванні ОСОБА_1

Відтак суд вказав, що доводи ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем не підтверджені, оскільки ОСОБА_3 знала або могла знати про те, що вона придбала об'єкт незавершеного будівництва в особи, якій не належить право користування земельною ділянкою, а значить яка не мала права його відчужувати.

Також суд назвав й інші обставини того що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 діють спільно - їхні інтереси представляє спільний адвокат ОСОБА_2 (довіреності, посвідчені тим же приватним нотаріусом ОСОБА_7, т.3 а.с.215, 217); ОСОБА_3 подавала суду документи, які відносяться до внутрішніх документів ТОВ "Бонус" і які вона не могла отримати в Івано-Франківському ОБТІ при ознайомленні з реєстраційною справою, зокрема, рішення зборів учасників ТОВ "Бонус" від 11.11.2010, від 16.11.2010, угоди про розірвання договору про спільну діяльність від 16.11.2011, довіреності ТОВ "Бонус", що видана ОСОБА_6 (т.3 а.с.103-106).

Щодо заяви про застосування позовної давності господарський суд Івано-Франківської області вказав, що майнові права ТОВ "Бонус" порушено з моменту реєстрації 15 листопада 2010 року права власності ОСОБА_1 на об'єкт незавершеного будівництва, відповідно перебіг строку позовної давності закінчився 15 листопада 2013 року. Заява ліквідатора банкрута подана суду 01 листопада 2013 року, тобто до спливу терміну позовної давності. Відтак заява ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Львівський апеляційний господарський суд вважає, що є підстави для визнання недійсним Договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку від 05 грудня 2008 року, однак вважає, що у позові слід відмовити за спливом позовної давності. Також апеляційний суд констатує відсутність законних підстав для витребування у ОСОБА_3 об'єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус». Суд виходить із наступних підстав і обставин.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як зазначено у статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З 19 січня 2013 року діє нова редакція Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". За змістом п. 1-1 Прикінцевих та Перехідних положень, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (за винятком положень, що регулюють продаж майна у провадженні справи про банкрутство).

У даному випадку необхідно керуватися положеннями закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діяла до 19 січня 2013 року (далі - Закон), оскільки постанова про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус», уведення ліквідаційної процедури й призначення ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Хлібейчука І.М. ухвалена 09 січня 2013 року

За змістом ст. 25 Закону ліквідатор з дня свого призначення приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Частиною 10 статті 17 Закону визначено підстави і процедуру відмови від виконання договорів боржника.

Щодо визнання недійсними угод боржника, то згідно з частиною 11 статті 17 Закону угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо: угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки; угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника. Все отримане за такою угодою повертається сторонам. Розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство.

Як зазначено вище, 05 грудня 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Бонус" (учасник -1) і суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (учасник-2) уклали Договір про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку. Відповідно до п.1.1. Договору сторони зобов'язалися, на основі співробітництва, шляхом здійснення дольових внесків майном та грошовими коштами, а також спільної участі та організації співпраці, здійснити спільну діяльність з метою будівництва, реконструкції автомайстерні під офісні приміщення згідно рішення Івано-Франківської міської ради № 510 від 29.10.2008 р., дозволу інспекції ДАБК в Івано-Франківській області на виконання будівельних робіт на земельній ділянці, яка належить учаснику-1 згідно договору оренди землі від 13.12.2006 за адресою: АДРЕСА_2, надалі - Об'єкт.

Договір укладено на підставі рішення зборів учасників ТОВ "Бонус", оформленого протоколом № 1 від 05 грудня 2008 року, якими задоволено пропозицію співзасновника ТОВ "Бонус" ОСОБА_1 про участь у будівництві та реконструкції авто майстерні під офісні приміщення на АДРЕСА_3, що повинна була бути збудована на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_3, згідно рішення Івано-Франківської міської ради № 510 від 29.10.2008 р. З вказаною метою вирішено доручити співзасновнику ТОВ "Бонус" - ОСОБА_6 погодити та підписати Договір про участь у будівництві реконструкції авто майстерні під офісні приміщення на АДРЕСА_3. ОСОБА_6 видано довіреність на підписання договору про спільну діяльність.

У Договорі не зазначено імені, посади чи повноважень особи, яка його підписала однак підпис засвідчено печаткою ТОВ "Бонус". На підставі пояснень представників і наявних у справі доказів слідує, що Договір підписала уповноважена особа - ОСОБА_6, який діяв на підставі рішення зборів учасників ТзОВ «Бонус» від 05 грудня 2008 року (оформлене протоколом № 1) та довіреності № 1 від 05 грудня 2008 року (т.3, а.с.134 - 144).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання його недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.11.2008 "Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", частина правочину може бути визнана недійсною відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України за умови, що правочин відбувся б і без зазначеної частини та за наявності згоди всіх учасників правочину.

Правові наслідки вчинення правочину з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Таким чином, дії позивача з виконання спірного договору (надання усіх необхідних документів ) дають підстави вважати правочин схваленим особою, на користь якої його було укладено.

Суперечність змісту правочину Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства є підставою для визнання такого правочину недійсним і застосування правових наслідків недійсності правочину.

Правове регулювання спільної діяльності визначено статтями 1130 і 1131 ЦК України. Зокрема частиною 2 статті 1130 ЦК України передбачено, що спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

За своїм змістом спірний договір про спільну діяльність містить усі ознаки договору простого товариства, оскільки договором передбачено здійснення спільної діяльності на основі об'єднання вкладів учасників

Згідно з ст. 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками (ст.1133 ЦК України).

Відповідно до ст.1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

За визначенням ст. 1139 ЦК України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.

За умовами договору ТОВ "Бонус" зобов'язується передати СПД ОСОБА_1 всі функції замовника та видані товариству дозвільні документи на будівництво об'єкта на земельній ділянці, яку товариство орендує в Івано-Франківській міській раді. Обов'язком СПД ОСОБА_1 є упродовж дії договору здійснити внесок у спільну діяльність у розмірі 6 млн. грн.; виготовити необхідну проектно-кошторисну документацію, отримати вихідні дані, технічні умови, здійснити підготовчі і погоджувальні роботи. Облаштувати майданчик, здійснити реконструкцію та будівництво об'єкта та після закінчення будівництва ввести об'єкт в експлуатацію. Прибуток розподіляється між сторонами пропорційно вартості їх вкладів в межах пропорційно внесених часток у спільну діяльність. Частками сторін є приміщення в об'єкті, розмір площ яких визначається пропорційно вартості внесених сторонами вкладів. Разом з тим, частка товариства у спільній діяльності становить 0%, частка СПД ОСОБА_1 - 100%.

Таким чином умови договору суперечать вищевикладеним приписам ст. 1133 ЦК України. Також договір фактично містить умову, якою позбавляє ТОВ «Бонус» від права на частину прибутку. В силу ст.1139 ЦК України така умова договору є нікчемною. Вищеназвані частини умов договору є істотними і за їх відсутності договір не був би вчинений.

Отже зміст спірного договору про спільну діяльність суперечить вищеназваним приписам закону, що у силу ч.1 ст.203 та ст.215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Разом з тим підставою для відмови у позові є сплив позовної давності, за умови якщо сторона у спорі заявила про застосування позовної давності.

Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Законодавець не допускає зміни порядку обчислення позовної давності, встановленого імперативними нормами статей 253 - 255 ЦК України.

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За визначенням частин 4, 5 статті 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Частиною сьомою статті 261 ЦК України передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсним угод боржника, витребування майна) не встановлено.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" судам надано роз'яснення про те, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України) (пункти 2.1., 2.2., 2.3.).

Щодо заявлених вимог про визнання недійсним договору про спільну діяльність перебіг позовної давності почався від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто з 06 грудня 2008 року (наступного дня після укладення 05 грудня 2008 року спірного Договору) і закінчився 06 грудня 2011 року. Заява подана суду 01 листопада 2013 року, тобто майже через два роки після спливу строку позовної давності. При цьому у матеріалах справи відсутні докази поважності причин пропущення строку позовної давності.

Ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Хлібейчук І.М. не звертався до суду з заявою (клопотанням) визнати поважними причини пропущення позовної давності, оскільки вважав, що відлік строку позовної давності почався з моменту його призначення ліквідатором банкрута товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус», а не з дати укладення (05 грудня 2008 року) договору про спільну діяльність, який є предметом спору.

Натомість фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав суду клопотання застосувати позовну давність і відмовити у задоволенні вимог ліквідатора банкрута за спливом позовної давності (т. 3, а.с.188-192).

Виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що перебіг строку позовної давності починається з 15 листопада 2010 року - дня реєстрації права власності ОСОБА_1 на об'єкт незавершеного будівництва і закінчується 15 листопада 2013 року та неправильно застосував норми матеріального права.

Таким чином сплив позовної давності, про застосування якої заявлено сторонами у спорі, є підставою для відмови у задоволенні заяви (позову) ліквідатора банкрута.

Щодо витребування у ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» об'єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За визначенням ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як стверджує заявник, договір про спільну діяльність є недійсним, державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на об'єкт незавершеного будівництва проведена Реєстраційною службою Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області з порушенням встановленого законом порядку реєстрації. Відтак ОСОБА_1 безпідставно і незаконно оформив право власності на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а тому не вправі був продавати назване майно ОСОБА_3 Крім того, ОСОБА_3, укладаючи 04 червня 2013 року з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу названого об'єкта незавершеного будівництва, знала або могла знати, що договір оренди землі, на який міститься посилання в пункті 3 Договору, не підтверджує право користування земельною ділянкою продавця ОСОБА_1, оскільки за договором оренди землі земельна ділянка перебуває в користуванні ТОВ "Бонус", а не в користуванні ОСОБА_1

З матеріалів справи слідує, що 04 червня 2013 року ОСОБА_1 (продавець) і ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва за умовами якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність об'єкт незавершеного будівництва розташований за адресою: АДРЕСА_2 (п.1). Пунктом 7 договору купівлі-продажу сторони засвідчили, що за їх домовленістю продаж об'єкта незавершеного будівництва вчинено 17182 гривні, які продавець одержав у повному обсязі від покупця під час підписання даного договору.

Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений і зареєстрований у державному реєстрі.

Як вказано у п.2 договору купівлі-продажу відчужуваний об'єкт незавершеного будівництва належить ОСОБА_1 на підставі витягу про державну реєстрацію прав, виданого Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 15 листопада 2010 року.

Такий витяг, а також рішення від 15 листопада 2010 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт незавершеного будівництва розташований за адресою: АДРЕСА_2 наявні у матеріалах справи.

Як визначено ч. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності ця особа може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації та їх обтяжень визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна (преамбула Закону).

За приписами ст.3 названого Закону (чинними на дату проведення державної реєстрації) державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону. Державна реєстрація прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав.

Таким чином, факт державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва розташований за адресою: АДРЕСА_2 був належним і допустимим доказом приналежності означеного майна ОСОБА_1, достовірність якого гарантований державною. Відтак покупець ОСОБА_3 не мала підстав сумніватися у достовірності витягу про державну реєстрацію прав продавця ОСОБА_1 на вищевказане майно.

Слід зазначити й те, що згідно з статтею 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державні реєстратори за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом. Дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до суду. Шкода, завдана органом державної реєстрації прав, державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов'язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

У матеріалах справи відсутні докази про встановлені належним чином факти порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав при державній реєстрації прав об'єкт незавершеного будівництва розташований за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 й притягнення державного реєстратора до відповідальності у порядку, встановленому законом. А з урахуванням правового регулювання визнання недійсними угод у провадженні справи про банкрутство суд не має законних підстав розглядати справи, пов'язані із здійсненням державним реєстратором наданих законом повноважень.

Також у матеріалах справи відсутні докази, що товариство з обмеженою відповідальністю «Бонус» є власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі створення майна - незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. Надані ПАТ «Імексбанк» виписки про операції на рахунках боржника за період з 30 серпня 2007 року до 29 квітня 2010 року, договір про пайову участь, заява ТОВ «Бонус» від 14 листопада 2008 року не доводять факту використання товариством з обмеженою відповідальністю «Бонус» отриманих кредитних коштів саме на створення названого майна.

Слід зазначити, що ні ліквідатор банкрута, ні ПАТ «Імексбанк» (кредитор у справі про банкрутство ТзОВ «Бонус») не назвали, які саме банківські операції доводять факт використання кредитних коштів на виконання будівельних робіт з реконструкції авто майстерні під офісні приміщення за адресою: АДРЕСА_2.

Більш того, укладений 30 серпня 2007 року АКБ «Імексбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Імексбанк») і товариством з обмеженою відповідальністю «Бонус» (позичальник) договір поновлювальної кредитної лінії № 95 із наступними змінами передбачав, що кредит надається позивальнику на будівництво 4-х поверхового офісного блоку та інші поточні потреби (п.1.2. Договору), а п.1.3. Договору в редакції, викладеній Додатковою угодою №3, передбачав. Що в якості забезпечення виконання зобов'язань позичальником сторони укладають договір застави майна у вигляді офісних приміщень, розташованих у АДРЕСА_4 загальною площею 172,5 м. кв. ( т.3, а.с.51-65).

Відтак немає законних підстав для висновку, що саме товариство з обмеженою відповідальністю "Бонус" за власний рахунок розпочало будівництво об'єкта по АДРЕСА_2 та є власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Таким чином у матеріалах справи відсутні докази наявності перешкод для укладення договору купівлі-продажу, про які набувач знав або повинен був знати.

Виходячи з вищевикладених фактичних обставин справи та приписів закону законні підстави для витребування у ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус" об'єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2.

Щодо твердження апелянтів про незаконний склад суду.

Відповідно до вимог ст. 20 ГПК України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 2 1 цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. При наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід. З цих же підстав відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь в судовому процесі. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Питання про відвід судді вирішується в нарадчій кімнаті судом у тому складі, який розглядає справу, про що виноситься ухвала. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

Статтею 15 Кодексу суддівської етики визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як вказав Верховний Суд України згідно з практикою Європейського суду з прав людини під терміном «суд, встановлений законом» у ст. 6 Конвенції мається на увазі, що «судова влада у демократичному суспільстві регулюється законами, джерелом яких є Парламент». Зазначений термін охоплює не лише правові підстави існування суду, але і його склад у кожній конкретній справі.

З матеріалів справи слідує, що відповідачі неодноразово заявляли відвід головуючого судді ОСОБА_9, який суд ухвалами відхилив. Серед іншого підставами відводу слугувала попередня службова діяльність ОСОБА_9 Зокрема факти представництва ОСОБА_9 інтересів відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька інвестиційна компанія» у судовій справі №16/121-17/23, що розглядалась господарським судом Івано-Франківської області, в якій відповідачем було товариство з обмеженою відповідальністю «Бонус». У справі №9/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька інвестиційна компанія» до товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус», що розглядалась господарським судом Івано-Франківської області, ОСОБА_9 представляла інтереси позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька інвестиційна компанія». Названі факти вказані у рішеннях господарського суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2010 року та від 26 квітня 2010 року відповідно.

Названі обставини викликають сумнів у неупередженості судді ОСОБА_9 при розгляді справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус».

Ураховуючи, що суддя ОСОБА_9 не мали права брати участь у розгляді справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус», а повинна були заявити самовідвід, прийнята за її участю ухвала є незаконною, тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів.

Керуючись ст.ст. 49, 82-1, 99, 101, 103, 104, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2014 року по справі №5010/1133/2012-Б-26/30 скасувати і прийняти нове судове рішення:

Відмовити у задоволенні заяви ліквідатора банкрута товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус» арбітражного керуючого Хлібейчука І.М. до відповідачів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про спільну діяльність, участь в будівництві нежитлового будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Давид Л.Л.

суддя Данко Л.С.

Повний текст постанови виготовлено 07.11.2014 року.