Справа № 755/7159/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2014 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Антипової Л.О.

при секретарі Дворніковій Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання пункту 7.1 кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним п. 7.1 кредитного договору від 26.07.2007 року. Свої вимоги мотивує тим, що 26.07.2007 п. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти готівкою через касу у розмірі 60 280 доларів США. Позивач вважає, що на час видачі коштів банк не був уповноважений надавати кредит готівкою в іноземній валюті фізичній особа, відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 4, ст. 34, п. 5 розділу VIII Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 3 ст. 1, ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Крім того позивач посилається на те, що ним не було отримано кредитні кошти через касу банку і кредитний договір був укладений під впливом обману і нечесної підприємницької практики, що суперечить вимогам низки Законів, Конституції України та міжнародним документам, в зв'язку із чим і вимушений звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача неодноразово уточнював позовні вимоги, доповнював їх, однак просив все ж таки визнати недійсним п. 7.1. кредитного договору від 26.07.2007 р., укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що при укладенні кредитного договору, позивач був обізнаний про видачу йому кредитних коштів в іноземній валюті. Посилаючись на необґрунтованість позову та такий, що безпідставно заявлений та не підтверджується жодним належним та допустимим доказом, просила відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Згідно ч.4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про захист прав споживачів» законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного Кодексу України, Господарського Кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно положень ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з сіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.07.2007 року між позивачем та відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір (а.с. 7-11).

Відповідно до вищезазначеного кредитного договору позивачу було надано кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу банку на строк з 26.07.2007 р. по 25.07.2017 р. включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 60 280 доларів СШАна наступні цілі: на споживчі цілі у сумі 50 000 доларів США, а також у розмірі 10280 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.7.1 кредитного договору кредит надавався позивачу готівкою, в іноземній валюті, відповідно до вимог чинного Законодавства України.

Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про зміну умов укладеного з відповідачем кредитного договору на підставі того, що оскільки згідно ч.3 п. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, в зв'язку з чим, у відповідності із ст. 652 ЦК України, сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний.

Судом встановлено, що спірний кредитний договір був підписаний обома сторонами, тобто за правилом ч. 1 ст. 638 ЦК України є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договорів не висловлювали.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею являється гривня.

Відповідно до ст. 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом

Відповідно до ст.ст. 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відповідач, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення НБУ відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року №3024-УІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті ( пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Відповідно до вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись. Отже, надання банками кредитів в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії і письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, що видаються НБУ, є правомірним і така кредитна операція індивідуальної ліцензії не потребує.

Відповідно до п.13 Постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначено, що відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний кредитний договір між сторонами був укладений до 22.09.2011 року, а саме - до набрання чинності Законом України № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», де згідно частини 2 Прикінцевих положень встановлено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Тобто представником позивача суду не надано жодних належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами є несправедливими по відношенню до позивача, оскільки при підписанні договору позивач мав реальну можливість ознайомитись з умовами договору і протягом дії вказаного договору не звертався за захистом свого права.

Згідно вимог ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Судом встановлено, що вищезазначений кредитний договір укладений сторонами у письмовій формі, підписаний позивачем і дана обставина не заперечувалась його представником у судовому засіданні, тому його посилання на його не поінформованість з його умовами спростовується його особистим підписом на договорі, відсутністю застережень та зауважень, що свідчить про його згоду з усіма його умовами.

У зв'язку з вищевикладеним, з урахуванням повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами та дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відсутність підстав до задоволення позову.

На підставі викладеного, ст.ст. 203, 215, 216, 256, 629, 651, 1054 ЦК України, Закону України "Про банки і банківську діяльність",Закону України "Про захист прав споживачів", керуючись ст. ст. 3-14, 57-, 88, 213- 215, 294 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання пункту 7.1 кредитного договору недійсним відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: