ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 року Справа № 904/391/14

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого:Кузьменка М.В.,

суддів:Васищака І.М., Студенця В.І. (доповідач),

за участю представників сторін позивача - Легенченко М.О.; відповідача 1 - Алексєєнко Т.Д.; відповідача 2 - не з'явився; відповідача 2 - не з'явився; третьої особи - не з'явився; прокурор - Кузнецова Ю.В.

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду

від11.09.2014

та на рішенняГосподарського суду Дніпропетровської області

від26.06.2014

у справі № 904/391/14

за позовомПрокурора Кіровського району міста Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради

доПриватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" Дніпропетровського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Товариства з обмеженою відповідальністю "Солярис"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Комунальне підприємство "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця"

за участюпрокурора міста Дніпропетровська

простягнення 941 568, 35 грн.

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Кіровського району міста Дніпропетровська звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (далі - ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод"), Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про визнання комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нерухоме майно нежитлову будівлю в літ. "А-4" нежитлової будівлі в підвалі поз. 1-7, загальною площею 92, 2 кв.м., на 1-му поверсі поз 1-7 загальною площею 306, 3 кв.м., на 2-му поверсі поз. 201-212, 215-218, частина приміщення 222 площею 7, 8 кв.м., частина по. 224 площею 9, 1 кв.м., загальна площа 213, 4 кв.м., на 3-му поверсі поз. 303, 308-316, 318, частина поз. 317 площею 26, 2 кв.м., загальною площею 156, 8 кв.м., на 4-му поверсі поз. 401-405, 407, 408, 418, 420-422, частина поз. 417 площею 5, 8 кв.м., загальною площею 227, 8 кв.м. Всього по літ. А-4 загальною площею 996, 5 кв. м., приямки літ. "а-а'"", ґанок літ. "аІV", розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська,44, оціночною вартістю 690 575, 00 грн.; витребування від ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради спірного нерухомого майна; скасування реєстрації в Реєстраційній службі Дніпропетровського МУЮ за ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради спірного нерухомого майна; зобов'язання Реєстраційної служби Дніпропетровського МУЮ здійснити державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2014 порушено провадження у справі № 904/391/14 за позовом Прокурора Кіровського району міста Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" та Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про визнання права власності та витребування майна з чужого володіння.

Цією ж ухвалою до участі у справі залучено прокурора міста Дніпропетровська, а також в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис.".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2014 замінено первісного відповідача Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на належного - Дніпропетровське міське управління юстиції в особі реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, а також залучено до участі у справі в якості особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2014 залучено до участі у справі в якості відповідача-3 ТОВ "Солярис.".

До прийняття рішення по суті спору прокурор Кіровського району міста Дніпропетровська подав дві заяви про зменшення розміру позовних вимог, в останній з яких просив вважати вірною редакцію, відповідно до якої залишились вимоги про визнання права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на спірне нерухоме майно та витребування його від ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Дубінін І.Ю.) від 26.06.2014 позов задоволено повністю. Суд визнав право комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нерухоме майно та постановив витребувати його від ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бахмат Р.М., судді Євстигнеєв О.С., Павловський П.П.) від 11.09.2014 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014, ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" подало касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення господарських судів прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" посилається, зокрема на те, що судами не було належним чином проаналізовано положення законодавства України про банкрутство та неправильно застосовано норми матеріального права, що регулюють наслідки визнання недійсною мирової угоди, прийнятої в процедурі банкрутства.

Окрім того, скаржник вказує на те, що необґрунтованим було застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства стосовно повноважень органами місцевого самоврядування щодо розпорядження комунальним майном, а також не досліджено документацію, що визначає правовий статус КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" та його повноваження щодо розпорядження спірним майном.

З касаційною скаргою ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" було подано клопотання про зупинення виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.09.2014, якою було залишено без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 ГПК України суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Відповідна заява розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на предмет спору, ненадання ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" доказів видачі наказу на виконання оскаржуваних рішення та постанови по суті позовних вимог, строки розгляду справи в касаційній інстанції, колегія судів не знайшла підстав для задоволення заявленого клопотання.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.10.2014 касаційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.11.2014.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2013 у справі № 38/5005/11447/2012 затверджено мирову угоду від 18.07.2013 у справі про банкрутство Комунального підприємства "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради, укладену між вказаним підприємством, ПП "Інфоспектр" і ТОВ "Солярис." та провадження у справі припинено.

Відповідно до п. 3.1.9. мирової угоди, боржник зобов'язався задовольнити включені до реєстру вимоги кредитора ТОВ "Солярис." на загальну суму 66 118 432, 83 грн. шляхом передачі як відступного у власність об'єктів нерухомого майна, включених до ліквідаційної маси, зокрема - в літ. "А-4" нежитлової будівлі в підвалі поз. 1-7, загальною площею 92,2 кв.м., на 1-му поверсі поз 1-7 загальною площею 306,3 кв.м., на 2-му поверсі поз. 201-212, 215-218, частина приміщення 222 площею 7,8 кв.м., частина по. 224 площею 9,1 кв.м., загальна площа 213,4 кв.м., на 3-му поверсі поз. 303,308-316,318, частина поз. 317 площею 26,2 кв.м., загальною площею 156,8 кв.м., на 4-му поверсі поз. 401-405, 407, 408, 418, 420-422, частина поз. 417 площею 5,8 кв.м., загальною площею 227,8 кв.м. Всього по літ. А-4 загальною площею 996,5 кв. м., приямки літ. "а-а'"", ґанок літ. "аІV", розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 44, оціночною вартістю 690 575,00 грн.

Після затвердження господарським судом мирової угоди 31.07.2013 власником вказаного нерухомого майна ТОВ "Солярис." з ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" укладено договір міни об'єктів нерухомого майна, за умовами якого ТОВ "Солярис." передало у власність ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" належні йому на праві власності нежитлові приміщення - в літ. "А-4" нежитлової будівлі в підвалі поз. 1-7, загальною площею 92,2 кв.м., на 1-му поверсі поз 1-7 загальною площею 306,3 кв.м., на 2-му поверсі поз. 201-212, 215-218, частина приміщення 222 площею 7,8 кв.м., частина по. 224 площею 9,1 кв.м., загальна площа 213,4 кв.м., на 3-му поверсі поз. 303,308-316,318, частина поз. 317 площею 26,2 кв.м., загальною площею 156,8 кв.м., на 4-му поверсі поз. 401-405, 407, 408, 418, 420-422, частина поз. 417 площею 5,8 кв.м., загальною площею 227,8 кв.м. Всього по літ. А-4 загальною площею 996,5 кв. м., приямки літ. "а-а'"", ґанок літ. "аІV", розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 44.

Договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 1556. У договорі визначено, що нерухоме майно, що відчужується, належить продавцю на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2013 у справі № 38/5005/11447/2012 та державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що відчужується, проведено за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 106687012101, номер запису про право власності 1861092.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2013 мирову угоду, затверджену оскаржуваною ухвалою Господарського суду від 24.07.2013 у справі № 38/5005/11447/2012 про банкрутство КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради, визнано недійсною.

Крім того, за результатами розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Дніпропетровської області, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 припинено провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради.

Предметом позову є матеріально-правова вимога Дніпропетровської міської ради до ТОВ "Солярис." та ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" про визнання права власності на нерухоме майно та витребування його з чужого незаконного володіння.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною ст. 16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав, одним із яких є визнання права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведеного положення особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права);

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 у справі № 56/68).

Вимога про визнання права власності може бути поєднана з іншими вимогами (про витребування майна з чужого незаконного володіння, про виключення майна з акта опису та ін.).

Відповідно до статей 330, 334 ЦК України право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього.

Виходячи зі змісту статті 330 ЦК України, добросовісний набувач набуває право власності на майно і в тому разі, коли набрало законної сили рішення суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки згідно з частиною другою статті 328 ЦК право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень, зокрема щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Господарськими судами встановлено, що питання відчуження об'єктів комунальної власності на користь ТОВ "Солярис." не розглядалось на засіданні міської ради, відповідне рішення міської ради щодо відчуження вказаних об'єктів нерухомості не приймалось.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постановах Верховоного Суду України від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13 та від 30.09.2014 у справі № 43/440-6/231, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування норми ч. 1 ст. 388 ЦК України, зазначено, що за змістом цієї норми закону майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Згідно з ч. 1 ст. 11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Враховуючи те, що як встановлено господарськими судами, спірне нерухоме майно належало до комунальної власності міста, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18.04.2003; та вибуло з володіння комунального підприємства Дніпропетровської міської ради, уповноваженого територіальною громадою здійснювати управління таким майном, без його згоди, зокрема на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яку у подальшому було скасовано; у ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" як у добросовісного набувача право власності на таке майно не виникло, але у нього до вказаного майна є власний інтерес, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Дніпропетровської міської ради.

Доводи ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" щодо незастосування судами попередніх інстанцій положень законодавства України про банкрутство, зокрема наслідків визнання недійсною мирової угоди, прийнятої в процедурі банкрутства, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що як встановлено господарськими судами постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 припинено провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради, як таке, що було порушено без достатніх правових підстав.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи ПАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положень ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014 у справі № 904/391/14 - без змін.

Головуючий - суддя Кузьменко М.В.

Судді: Васищак І.М.

Студенець В.І.