УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/19840/13-ц Головуючий у 1-й інст. Корицька В.О.

Категорія 59 Доповідач Борисюк Р. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.

суддів Галацевич О.М., Матюшенка І.В.

з участю секретаря

судового засідання Ходаківської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції про визнання правочину удаваним та звільнення майна з-під арешту,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з даним позовом, в якому просив: визнати довіреність від 28.08.2007 року удаваним правочином; визнати, що вказаного дня між ним та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі - продажу легкового автомобіля «ВМW - 330», державний реєстраційний номер НОМЕР_3; звільнити вказаний транспортний засіб з-під арешту та стягнути із відповідача понесені витрати по оплаті судового збору.

В обґрунтування позову зазначав, що у зв'язку із відсутністю коштів для перереєстрації права власності на автомобіль в органах Державтоінспекції 28.08.2007 року ОСОБА_3 посвідчена довіреність щодо надання ОСОБА_2 повноважень по розпорядженню автомобілем «ВМW - 330», 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Вказаний правочин укладений для приховання договору купівлі-продажу транспортного засобу, оскільки за автомобіль ОСОБА_2 сплатив грошові кошти у сумі 50 000 грн., що підтверджується розпискою щодо їх отримання, підписаною ОСОБА_3

Згодом для належного переоформлення права власності на своє ім'я придбаного легкового автомобіля звернувся до органів УДАІ УМВС України. Однак, позивачу було відмовлено у цьому і водночас повідомлено, що постановою слідчого СВ Богунського РВ УМВСУ у Житомирській області від 19.05.2011 року на даний автомобіль накладено арешт. Крім того, постановами державних виконавців Богунського ВДВС Житомирського МУЮ було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3 та оголошено заборону на його відчуження, у тому числі на вищезгаданий транспортний засіб.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 грудня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі товариство), подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Товариство зазначає, що таке рішення є незаконним, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, судове рішення позбавляє ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити свої вимоги, як стягувача у виконавчому провадженні щодо примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості на користь банку з ОСОБА_3 за рахунок вказаного майна.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 235, 328, 622, 655 ЦК України та п. 25 постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року.

Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується, враховуючи наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до довіреності від 28.08.2007 року, що посвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрована у реєстрі за № 9122, ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_5, незалежно один від одного: знімати з обліку та ставити на облік в органах ДАІ, керувати, укладати договір безоплатного користування (позички), оренди, продавати, обміняти, заставити легковий автомобіль марки "ВМW - 330", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.6).

Підстави набуття права власності на майно чітко визначені цивільним законодавством.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, який зазначено у ч.2 ст. 16 ЦК України є вичерпним.

Згідно із ч.3 ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 2,7,8 «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 з наступними змінами ( далі Порядок державної реєстрації...) передбачено порядок набуття права власності на транспортний засіб з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу на підставі документів, що підтверджують право власності.

Відповідно до «Порядку державної реєстрації» - юридичні та фізичні особи або їх представники зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника і документів, що посвідчують його особу, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів та правомірність придбання транспортного засобу.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів є - довідка-рахунок, договори та угоди, укладені на товарних біржах; інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби; копія рішення суду, довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування; акт приймання-передачі транспортних засобів; вантажна митна декларація або видане митним органом посвідчення про реєстрацію транспортних засобів; договір фінансового лізингу.

Як видно із матеріалів справи, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 22 серпня 2007 року ( а.с.7) автомобіль марки «ВМW - 330», 2001 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстрований за відповідачем.

Оскільки, вказаний транспортний засіб не знятий з обліку в підрозділі ДАІ, у колегії суддів не має підстав вважати, що він був відчужений ОСОБА_6

Позивач відповідно до ст. 60 ЦПК України не довів обставини правомірності придбання ним вищевказаного автомобіля, оскільки жодного документу, перелічених у п.8 «Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів» суду не надав, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позову є помилковим.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в листі № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема, зазначено, що невірним є визнання дійсними договорів купівлі-продажу та право власності на автомобілі на підставі виданих їх власниками довіреностей іншим особам з правом користування та повного розпорядження автомобілем або на підставі розписок про отримання власником грошової суми за проданий автомобіль, оскільки п. 3 ч.1 ст. 208 ЦК України передбачено вчинення правочинів між фізичними особами у письмовій формі на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, та постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», яка також передбачає письмову форму договору купівлі-продажу автомобілів. Відповідно до вимог зазначеної постанови перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.

Відповідно до ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Законодавець також зазначає, що не може бути визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля, оскільки відповідно до закону він не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню (ч.2 ст. 220 ЦК України).

За положеннями ст.ст. 238, 244 ЦК України довіреність не є правовим оформленням переходу права власності. Видачу довіреності без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності на автомобіль.

Отже, наявність у позивача довіреності на право керування спірними транспортними засобами не дає підстав визнати набуття права власності на транспортні засоби за договором купівлі-продажу.

Як видно з матеріалів справи, відповідно до ст. 208 ЦК України між сторонами письмовий договір купівлі-продажу автомобіля марки «ВМW - 330», 2001 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 не укладався, а розписка ОСОБА_3 (а.с.5) не може бути належним на допустимим доказом продажу автомобіля, а тому правові підстави для визнання правочину удаваним відсутні, і посилання суду першої інстанції в рішенні на положення ст.ст. 235, 316, 317, 328, 334 ЦК України є безпідставним та в цьому випадку є неправильним їх застосуванням, як норм матеріального права.

В порушення вимог ст. 11 ЦПК України, суд першої інстанції, визнавши довіреність від 02 червня 2008 року, видану ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_5, удаваним правочином, вийшов за межі позовних вимог оскільки фактично визнав право власності на спірний автомобіль.

Виходячи із змісту ст. 387, 395, 396 ЦК України, власник або особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, а умовою задоволення матеріально - правових вимог позивача має бути встановлення факту належності позивачем права на спірне майно та безпідставність включення цього майна до опису майна боржника та накладення на нього арешту. Враховуючи, що позивач не довела факт належності їй на праві власності автомобіля, тому висновок суду першої інстанції про звільнення майна з-під арешту є помилковим.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 грудня 2013 року скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції про визнання правочину удаваним та звільнення майна з-під арешту - відмовити за безпідставністю.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді