Справа № 22-5493 -2006 р. Головуючий 1 інстанції Токаренко М.А.
Категорія 19 Доповідач Азевич В.Б.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 червня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області
в складі:
головуючого Ювченко Л.П.
судців Бабакової Г.А., Азевича В.Б.
при секретарі Коваленко Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівка на рішення Калінінського районного суду м. Горлівка Донецької області від 14 квітня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівка про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2006 року позивач звернувся з вказаним позовом до суду. Він посилався на те, що працюючи на підприємствах вугільної промисловості, при виконанні трудових обов'язків він отримав професійні захворювання. Висновком МСЕК від 9.04.2002 року йому вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності 25% в зв'язку вібраційною хворобою, а 04.12. 2002 року - 60 % за сукупністю з даним професійним захворюванням -25% та хронічним бронхітом -35 %, і третя група інвалідності безстроково.
Внаслідок погіршення стану здоров'я у зв'язку з професійними захворюваннями йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв'язків, негативних наслідках, які потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що викликає у позивача моральні страждання. Просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію в сумі 64 400 грн.
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівка від 14 квітня 2006 р. позов задоволено частково, на користь позивача з відповідача стягнуто на відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
При цьому відповідач посилається на те, що судом при винесені рішення порушені норми матеріального права.
Відповідач зазначає, що відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року №3235-1У, який набрав чинності 1 січня 2006 року, зупинено на 2006 рік дію: абзацу 4 статті 1 ( в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), п. п "є" п.1 ч. 1 ст. 21, ч. З ст. 28 та ч. 4 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
На думку апелянта, в зв'язку з тим, що вини Фонду в заподіяні позивачу моральної шкоди не має, тому Фонд не несе обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди. Інші виплати та соціальні послуги, які проводить Фонд в зв'язку з втратою працездатності компенсують
позивачу шкоду, заподіяну внаслідок нещасного випадку на виробництві. Апелянт вважає, що Фонд відшкодовує моральну шкоду лише у випадку, якщо не встановлена втрата працездатності, та на дані правовідносини поширюється загальний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України. Суд повинен був прийняти до уваги висновок МСЕК НОМЕР_1 яким не встановлений факт заподіяння позивачу моральної шкоди.
Представник фонду підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відділення виконавчої дирекції Фонду підлягає частковому задоволенню, а рішення зміні з наступних підстав.
Згідно зі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. (з наступними змінами).
Згідно з п. п "є" п.1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 цього Закону у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
По справі встановлено, що під час роботи на підприємствах вугільної промисловості позивач отримав професійне захворювання, що підтверджується актами розслідування професійного захворювання від 27 січня 2001 року та від 11 листопада 2002 року. Висновком МСЕК від 9.04.2002 року йому вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності 25% в зв'язку вібраційною хворобою, а 04.12. 2002 року - 60 % за сукупністю з даним професійним захворюванням - 25% та хронічним бронхітом -35 %, і третя група інвалідності безстроково.
Тобто суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу внаслідок професійного захворювання заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його нормальні життєві зв'язки, та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Даний висновок суду відповідає роз'ясненням п. 3 Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995 р. № 4 „ Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004 р. по справі №1-9/2004 положення частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку -лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
В зв'язку з чим, суд не може погодитися з доводами апелянта про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв до уваги висновок МСЕК №110 від 16.03.2006 року, яким не встановлений факт заподіяння позивачу моральної шкоди, з зазначених вище підстав.
Доводи відповідача про те, що моральна шкода не повинна відшкодовуватися в зв'язку з призначенням позивачу інших виплат, передбачених законом, та про необхідність застосування у даному випадку норм трудового права та положень ЦК України відносно загального строку позовної давності є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі.
Суд не може прийняти до уваги доводи апелянта відносно того, що моральна шкода не повинна відшкодовуватися в зв'язку з тим, що законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік" зупинена дія статей, які регулюють відшкодування моральною шкоди застрахованим особам, з наступних підстав. Фонд не є бюджетною організацією, а зупинення дій зазначених вище статей Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не звільняє відповідача від обов'язку відшкодування моральної шкоди застрахованій особі. Окрім того, страховий випадок стався до набрання чинності закону „Про державний бюджет України на 2006 рік".
З матеріалів справи встановлено, що позивачу встановлена втрата професійної працездатності, в зв'язку з чим суд обгрунтовано, виходив з положень ст.21 та ст.28 даного Закону та дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, в зв'язку з чим стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував стан здоров'я позивача, а саме, що він на 60 % втратив професійну працездатність, та визначив розмір моральної шкоди в сумі 30 000 грн.
Але апеляційний суд вважає неможливим погодитися з розміром компенсації моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, бо він не відповідає характеру, ступеню та тривалості моральних страждань, яких зазнав позивач. Враховуючи ці обставини, а також характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, наслідки отриманого професійного захворювання, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди необхідно стягнути 18 000 грн.
Рішення суду першої інстанції відповідає нормам процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, і підлягає зміні лише в частині визначення розміру заподіяної моральної шкоди.
Підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 3, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівка Донецької області задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівка Донецької області від 14 квітня 2006р. змінити. Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівка Донецької області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, 18 000 ( вісімнадцять тисяч) гривень.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але