Справа № 2-а-4141/08/0970
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2009 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Басай О.В.
при секретарі Шовгенюк І.В.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області - не з'явився;
представника відповідача - Фінансового Управління Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області - не з'явився;
представника відповідача - Управління Державного казначейства в Богородчанському районі Івано-Франківської області - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_2
д о відповідачів: Управління праці та соціального захисту населення Богородчанської
районної державної адміністрації Івано-Франківської області;
Фінансового Управління Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області;
Управління Державного казначейства в Богородчанському районі Івано-Франківської області;
про визнання дій протиправними та стягнення недовиплаченої щорічної разової допомоги як інваліду війни в сумі 14799, 05 грн., -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся в суд із адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Фінансового Управління Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Управління Державного казначейства в Богородчанському районі Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та стягнення недовиплаченої щорічної разової допомоги як інваліду війни в сумі 14799, 05 грн.. Позовні вимоги мотивував тим, що грошова допомога, передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " у 2004-2008 році виплачена йому в неповному розмірі. Вважає такі дії неправомірними, при цьому посилається на Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ", рішення Конституційного Суду України за №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та рішення Конституційного Суду України за №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, якими визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Просить визнати дії неправомірними та стягнути за 2004-2008 рік недовиплачену щорічну разову грошову допомогу як інваліду війни в сумі 14799,05 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві. Просить позов задовольнити повністю.
Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та дату судового розгляду про, що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення(рекомендованого). На адресу суду направив заперечення, в якому позовних вимог не визнає. Вважає, що згідно ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України. Також згідно ст. 51 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті розпорядниками коштів Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань, не вважається бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є бюджетним правопорушенням. Крім того, частиною 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що при здійснені бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовується лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього кодексу та Закону України «Про Державний бюджет України».
Представник відповідача - Фінансового Управління Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та дату судового розгляду про, що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення(рекомендованого). Своїм правом на подання заперечення не скористався.
Представник відповідача - Управління Державного казначейства в Богородчанському районі Івано-Франківської області в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та дату судового розгляду про, що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення(рекомендованого). На адресу суду направив заперечення, в якому позовних вимог не визнає. Вважає, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Згідно рішення Конституційного суду України №20-рп/2004 від 01.12.2004 року, рішення Конституційного Суду України №6-рп/1-29 від 09.07.2007 року, рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, положення Закону України «Про державний бюджет на 2004 рік», положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік, які обмежують виплати щорічної разової допомоги, передбаченої ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визнані такими, що не відповідають Конституції України - є неконституційними. Відповідно до п. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Оскільки на момент відповідних виплат рішення Конституційного Суду України не було прийнято, то вважають, що норми Конституції України та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» не було порушено.
Розглянувши позовну заяву, подані заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних мотивів.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом війни I групи, що підтверджується відповідним посвідченням серія Б №176706, виданим Управлінням праці та соціального захисту населення Богородчанської РДА Івано-Франківської області 25.09.2002 року та визнається відповідачами по справі.
Згідно ч.5 ст.13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин щорічно до 5 травня інвалідам війни I групи виплачується разова грошова допомога у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст.17 вищевказаного Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. З огляду на викладене правовідносини, які виникають при призначені та виплаті вищевказаних допомог є бюджетними відносинами (ст. 4 Бюджетного кодексу України).
З метою реалізації зазначеної бюджетної програми Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 18 лютого 2004 року №177, якою встановив, що щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики України для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснюється у розмірах, установлених законом про Державний бюджет на відповідний рік.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» інвалідам війни I групи виплачувалася щорічна разова допомога в сумі 195 грн. Згідно ст. 34 Закону України "Про Державний бюджет на 2005 рік" та ст.30 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" у 2005, 2006 роках виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснювалась у розмір 400 грн. для інвалідів війни I групи. Згідно ст.29 ЗУ "Про Державний бюджет на 2007 рік" зазначена допомога виплачувалась у розмірі 450 грн. Відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції від 28.12.2007 року разова грошова допомога інвалідам війни I групи у 2008 році виплачувалася у розмірі, який визначався Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, тобто в розмірі 500 грн. згідно постанови КМУ від 12.03.2008 за №183.
Вищевказані суми позивачу були виплачені в строки, передбачені чинним законодавством, тобто до 5 травня відповідного року за який здійснювалась виплата. Дані обставини визнаються, як відповідачами, так і позивачем, в суду не виникає сумніву щодо їх достовірності, а тому згідно ч.3 ст.72 КАСУ доказуванню не підлягають.
В судовому засіданні встановлено, що здійснення вказаних виплат в усіх випадках проводилося у відповідності до законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки фінансові можливості Державного бюджету України у 2004-2008 роках не дозволяли здійснювати виплати щорічної разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому норми відповідних законів про Державний бюджет України згідно ч.3 ст.4 Бюджетного кодексу України були пріоритетними при конкуренції з нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому на переконання суду саме вони підлягали до застосовування у спірних правовідносинах. Враховуючи вищевикладене, суд вважає дії відповідачів при виплаті допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» правомірними, та такими, що повністю відповідають вимогам Конституції України та діючого законодавства, а розмір виплат - належним, виходячи з наступного.
Так Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших, є закон про Державний бюджет України. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін дії (частина перша статті 96 Конституції), суб'єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96 Конституції). Крім цього, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (частина друга статті 95 Конституція України.) За цим конституційним приписом у разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. До того ж при визначенні таких обсягів повинні враховуватися вимоги статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша) та збалансованості бюджету України (частина третя), тобто усі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути задоволені виходячи з фінансових можливостей держави. Такі самі концептуальні підходи закріплені, зокрема, в положеннях статті 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якими кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Згідно ч.2 ст. 8 КАСУ в даному випадку суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) ЄСПЛ зазначає, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки і я якому розмірі виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може призупиняти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. У справі "Суховій проти України" (Заява N 41688/04) у рішенні від 25.10.2007 Європейський суд з прав людини констатує, що держави користуються широкою свободою дій в оцінці існування проблеми публічного інтересу, який виправдовує вжиття певних заходів, та у виборі спрямування національної соціально-економічної політики. Якщо тільки з'являється загальний інтерес, від органів державної влади вимагається належне з погляду часу, способу та максимальної відповідності реагування.
Враховуючи значну кількість осіб, які є учасниками та інвалідами війни згідно ст. 5 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" загальний розмір виплати разової допомоги беззаперечно є питанням публічного інтересу.
За таких обставин визначення розміру виплат саме відповідними законами про Державний бюджет України та дії відповідачів по виплаті допомог в даних розмірах відповідали не тільки вимогам національного законодавства, а і Європейській конвенції з прав людини та іншим міжнародним стандартам і зобов'язанням України.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Таким чином вищезазначені грошові допомоги не могли бути виплачені позивачеві у розмірі, що перевищує суму, зазначену в законі про державний бюджет на відповідний рік.
Що стосується вимоги позивача щодо виплати щорічної разової допомоги як інваліду війни за 2004, 2007 та 2008 роки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», то слід зазначити, що дана допомога не могла бути виплаче, оскільки виплата даної допомоги здійснювалася у відповідності до Законів про державний бюджет України на відповідні роки. Рішеннями Конституційного Суду України за №20-рп/2004 від 01.12.2004 року, №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та за № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення ст.44 Закону України «Про державний бюджет на 2004 рік», ст. 29 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» та положення Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що стосується виплати інвалідам війни разової грошової допомоги, визнанні неконституційними. Відповідно до ч. 2 ст.152 Конституції України рішення Конституційного Суду України втрачає чинність з дня ухвалення такого рішення і воно не має зворотної дії в часі. Тому, в квітні 2004,2007 та 2008 року, на момент виплати позивачу грошової допомоги, діяли норми Законів про державний бюджет України на відповідні роки у відповідності до яких і була здійснена виплата зазначеної допомоги.
За таких обставин дії відповідача по нарахуванню та виплаті щорічної грошової допомоги інвалідам війни за 2004, 2007 та 2008 роки не можуть бути визнані протиправними. Жодних інших доказів протиправності дій відповідачів позивачем не наведено.
Суд також враховує що вищезазначені допомоги є разовими, тобто виплачуються щорічно виключно до 5 травня, а чинним законодавством України не передбачена можливість повторних виплат чи доплат даних допомог при подальшій зміні їх розміру. Тобто в даному випадку зміна розміру грошової допомоги після 5 травня поточного року може мати значення тільки при виплатах у наступному році.
Виходячи з того, що позивач отримав зазначені виплати в розмірах, встановлених законами України про Державний бюджет України на 2004-2008 роки, відповідачі правомірно керувались нормами, якими врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають.
На підставі ст.124 Конституції України, ст.ст.158-163, ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Суддя Басай О.В.
постанова виготовлена в повному обсязі 30.01.2009 року