Справа № 455/438/14-ц
Провадження № 2/455/432/2014
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
24 жовтня 2014 року Старосамбірський районний суд Львівської області в особі:
головуючого - судді Ференц О.І.
при секретарі - Нестер М.В.,
з участю позивача - ОСОБА_1
та його представника - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3
та його представника - ОСОБА_4,
представника відповідача - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Старий Самбір цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Стрільбицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Держземагенства у Старосамбірському районі Львівської області, про визнання незаконним рішення Стрільбицької сільської ради від 05.06.2009р., скасування Державного акту про право власності на землю та усунення перешкод у користуванні спільним заїздом,
В С Т А Н О В И В:
01.04.2014р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що він є власником будинковолодіння АДРЕСА_1, а власником будинковолодіння № 138 по цій же вулиці є відповідач ОСОБА_3. Відповідно до свідоцтва на забудову садиби та плану забудови, виданих на підставі рішення виконкому Старосамбірської районної ради від 1963р. до його господарства і господарства ОСОБА_3 існував спільний заїзд шириною 3 м., яким він постійно користувався. Згодом ОСОБА_3 почав чинити йому перешкоди в користуванні таким, загородивши його на рівні свого господарства.
Вказує, що рішенням Стрільбицької сільської ради № 343 від 05.06.2009р. "Про передачу земельних ділянок у власність" ОСОБА_3 було безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0.885 га для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 та видано Державний акт на право власності на землю серії ЯЕ 542944 від 25.08.2009р.. З приводу чинення ОСОБА_3 перешкод у користуванні спільним заїздом він неодноразово звертався у різні інстанції, проте отримував лише формальні відповіді. В лютому 2014р. він звертався до Державної інспекції сільського господарства у Львівській області з приводу перевірки законності одноосібного користування спільним заїздом і в результаті розгляду цього звернення було встановлено, що в процесі складання технічної документації на приватизацію ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0.885 га для будівництва і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 в межі земельної ділянки було внесено землі загального користування (спільний заїзд). Таким чином ОСОБА_3, приватизовуючи свою земельну ділянку, незаконно включив у межі такої спільний заїзд, позбавивши його можливості користуватися таким.
Оскільки про порушення свого права остаточно дізнався з отриманої відповіді Державної інспекції сільського господарства в Львівській області 07.03.2014р., вважає, що перебіг строку позовної давності слід рахувати з цієї дати. Просить суд визнати незаконним рішення Стрільбицької сільської ради Старосамбірського району № 343 від 05.06.2009р. "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині передачі ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0.885 га для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 Старосамбірського району, поновивши строк як пропущений з поважних причин, визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на землю серії ЯЕ № 542944 від 25.08.2009р. та зобов'язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у користуванні спільним заїздом до свого господарства по АДРЕСА_1 шляхом знесення встановленої огорожі на спільному заїзді як до його господарства, так і до господарства АДРЕСА_2 Старосамбірського району Львівської області.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та пояснили, що спірний заїзд, який проходить біля будинку ОСОБА_3, веде до присадибної земельної ділянки ОСОБА_1. Від 2011р. позивач звертався в різні інстанції, намагаючись вирішити питання із цим заїздом, проте всі відповіді носили лише формальний характер. Свого часу, коли ОСОБА_3 приватизовував земельну ділянку, ОСОБА_1 акт узгодження меж такої не підписав, а тому не знає, на якій підставі сесія сільської ради видала йому Державний акт на право власності на землю. Вважає, що сільська рада не мала права без узгодження меж давати дозвіл на приватизацію, тим більше, включаючи у ці землі спільний проїзд. Іншим способом він не може доїхати до свого поля, яке розміщене за будинком ОСОБА_3. Не знає, якої довжини має бути заїзд, бо у його свідоцтві зазначено лише ширину - 3 м.. Вважає, що не пропустили строк звернення до суду, оскільки про перше судове рішення у справі ОСОБА_1 повідомлено не було, він аж через рік взнав, що справу було закрито. Просить суд звернути увагу на те, що ОСОБА_1 є особою похилого віку і просто хоче відстояти своє право на заїзд. Вважає, що свідки, викликані з ініціативи представника відповідача, говорили неправду, так як один із них є родичем ОСОБА_3, а інші живуть в неприязних відносинах з позивачем.
Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили та пояснили, що у 2009р. позивач ОСОБА_1 звертався до Старосамбірського районного суду Львівської області з адміністративним позовом до Стрільбицької сільської ради, ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності сільської ради та відновлення заїзду і встановлення земельного сервітуту, проте ухвалою від 30.10.2009р. вказану адміністративну справу закрито на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України. Вищезгадана ухвала набрала законної сили. 08.11.2010р. ОСОБА_1 звернувся знову в суд із адміністративним позовом до Стрільбицької сільської ради Старосамбірського району, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення сесії Стрільбицької сільської ради № 343 від 05.06.2009р., проте ухвалою від 18.03.2011р. вказаний адміністративний позов було залишено без розгляду. Вказана ухвала також набрала законної сили. Згідно з витягу протоколу XXV сесії п'ятого скликання Стрільбицької сільської ради від 26.03.2010р., де на сесії були присутні також ОСОБА_1 та ОСОБА_3, депутат ОСОБА_6 запитувала у конфліктуючих сторін, чи приватизовані земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, на що ОСОБА_3 відповів, що так. Згідно викопіювань з картографічного плану села Стрільбичі та з генерального плану с. Стрільбичі, виготовленого інститутом "УКРГНИИТИЗ" у 1976р., по земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2, власником якої є ОСОБА_3, не проходить спільний заїзд до будинковолодіння позивача. Також у свідоцтві на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, виданому на забудовника ОСОБА_7, батька ОСОБА_3, від 06.06.1974р. не зазначено спільного заїзду по земельній ділянці по АДРЕСА_2. Вважають, що ОСОБА_1 стало відомо про рішення Стрільбицької сільської ради від 05.06.2009р. № 343 "Про передачу земельних ділянок у власність" ще 23.06.2009р. під час приватизації земельної ділянки відповідачем ОСОБА_3 і підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності вони не вбачають. Просять у зв'язку з наведеним у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Крім того, ОСОБА_3 зазначив, що огорожу навколо його земельної ділянки ставив ще його батько і ніхто ніколи не висував претензій з приводу того, що там мав бути якийсь заїзд. Сусідній землекористувач ОСОБА_8 акт узгодження меж підписав, оскільки ніякого заїзду там не було. Представник відповідача ОСОБА_4 просить суд критично оцінювати покази свідків позивача, оскільки одна з них також є в родинних відносинах з позивачем, а інші не можуть чітко пояснити, про який заїзд взагалі іде мова.
Представник відповідача - Стрільбицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області, в судовому засіданні пояснив, що при прийнятті рішення про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки сесія сільської ради керувалася свідоцтвом на забудову садиби його батька, де не було ніякого заїзду. Наскільки він пам'ятає, огорожа навколо цієї земельної ділянки була там постійно ще за батька ОСОБА_3. Представники Державної інспекції сільського господарства Львівській області приїжджали в сільську раду, коли виїжджали за заявою ОСОБА_1 на місце, проте представників сільської ради до комісії не залучили. Генеральний план на забудову місцевості за 60-ті та 70-ті роки в сільській раді відсутній.
Як зазначили у судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, між будинками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсно був заїзд, яким ОСОБА_10 доїжджали до свого поля. ОСОБА_9 ствердила, що поки вона проживала в с. Стрільбичі, тобто десь до 1969р., ніякої огорожі навколо будинку ОСОБА_3 не було.
Як зазначила в судовому засіданні свідок ОСОБА_11, яка є суміжним землекористувачем до ОСОБА_3 та ОСОБА_1, відколи вона живе у Стрільбичах з 1932р. жодного заїзду по подвір'ю відповідача ОСОБА_3 не було. До свого поля позивач їздив через свою земельну ділянку, але згодом поставив там літню кухню і сам собі загородив проїзд. Через земельну ділянку ОСОБА_3 ніколи ніхто не їздив на вигін. Свідок ОСОБА_8, яка також є сусідом ОСОБА_3 і ОСОБА_1, в судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_1 завжди через свою земельну ділянку їздив на своє поле, а після того, як розбудувався, не знає, як він добирається до поля. Огорожу навколо будинку ОСОБА_3 дійсно ставив ще його батько, навіть не пам'ятає, коли це було. З цього часу нічого не помінялося. Коли ОСОБА_3 приватизовував земельну ділянку, вона підписала Акт узгодження меж такої, бо ніякого заїзду з її сторони через земельну ділянку ОСОБА_3 ніколи не було. Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні також зазначив, що з 1970р. проживає в с. Стрільбичі Старосамбірського району Львівської області, проте жодного заїзду між земельною ділянкою ОСОБА_3 і ОСОБА_1 він ніколи не бачив. Огорожу навколо садиби ОСОБА_3 дійсно ставив його батько, як і браму, яка стоїть на в'їзді до будинку.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що змалку живе с. Стрільбичі і пам'ятає, що вони стежкою ходили до господарства ОСОБА_14, де тепер проживає ОСОБА_3. За садибою ОСОБА_3 розміщено його поле, а поле ОСОБА_1 є з боку від поля ОСОБА_3. Огорожу навколо будинку відповідача ОСОБА_3 ставив його батько, до цього там не було брами і огорожі. За ОСОБА_3 нічого не змінилося.
Допитаний в якості спеціаліста начальник відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив, що на наявних у матеріалах справи викопіюванні з генерального плану с. Стрільбичі за 1976р. та викопіюванні з картографічного плану с. Стрільбичі за 1976р. між будинковолодіннями сторін у справі не позначено жодного заїзду, а будинки на цих викопіюваннях взагалі розміщені на одній земельній ділянці. Не знає, чи є в наявності у Старосамбірській РДА Львівської області картографічний план с. Стрільбичі за 1971р., оскільки особисто його ніколи не бачив і не може пояснити, чому в своєму листі Старосамбірська РДА посилалася на такий план.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Держземагенства у Старосамбірському районі Львівської області, у судове засідання не з'явився, проте подав письмову заяву, в якій заперечень проти позовної заяви не має і розгляд справи просить проводити без участі їх представника.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, пояснення свідків та роз'яснення спеціаліста, а також дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 є власником будинковолодіння АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок, виданим 23.11.1988р. на підставі рішення Старосамбірського райвиконкому від 17.11.1988р. № 307. ОСОБА_3, відповідач у справі, є власником будинковолодіння № 138 по вул. Зеленій у цьому ж населеному пункті, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.05.2009р..
Відповідно до свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, виданого забудовнику ОСОБА_16, батьку позивача, 20.09.1963р. на підставі згоди (довідки) директора Старосамбірського радгоспу від 28.04.1963р., біля садиби (будинковолодіння) позивача і до будинковолодіння ОСОБА_14, власником якого тепер є ОСОБА_3, проходить спільний вигін шириною 3 м. (а.с.7).
Відповідно до свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, виданого забудовнику ОСОБА_7, батьку відповідача ОСОБА_3, 06.06.1974р. на підставі рішення Стрільбищенської сільської ради народних депутатів трудящих від 05.11.1973 № 62р., до садиби (будинковолодіння) відповідача проходить заїзд шириною 4.3 м., проте він закінчується на межі садиби (а.с.8).
Рішенням Стрільбицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області № 343 від 05.06.2009р. "Про передачу земельних ділянок у власність" ОСОБА_3 безкоштовно передано у власність земельну ділянку в с. Стрільбичі у розмірі 0.2258 га, в тому числі: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - 0.0885 га, яка розташована в АДРЕСА_1, та для ведення особистого селянського господарства площею 0.1373 га, яка розташована в АДРЕСА_1 (а.с.5). На підставі цього 25.08.2009р. ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 542944 площею 0.0885 га для будівництва і обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_2
Листом № 321/01-45 від 09.06.2009р. Старосамбірська РДА Львівської області повідомила ОСОБА_1, що при проведенні комісією у складі сільського голови с. Стрільбичі Старосамбірського району, начальника управління Держкомзему у Старосамбірському районі, начальника відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури райдержадміністрації обмірів земельних ділянок в натурі розбіжностей в розмірах виданих свідоцтв на забудову садиби в сільських населених пунктах УРСР ОСОБА_16 від 20.09.1963р. та ОСОБА_7 від 06.06.1974 р. на фактично обміряних не виявлено, а на картографічному плані с. Стрільбичі, виготовленого інститутом "УКРГНИИТИЗ" у 1971р. та свідоцтві ОСОБА_1 нанесений спільний проїзд шириною 3 м. до присадибних ділянок, на свідоцтві ОСОБА_7 даний проїзд не вказаний.
Відповідно до ч.1, ч.4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених у ст.61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами в розумінні ст.57 ЦПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.
Ст.152 Земельного кодексу України передбачає право власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-який порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків.
Нормами діючого раніше і чинного законодавства України встановлено, що неможливо надання земельної ділянки особі без можливості заїзду до неї, тому що це суперечить змісту права власності, адже відсутність заїзду до земельної ділянки позбавляє власника можливості користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Проте в судовому засіданні позивачем та його представником не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він є власником земельної ділянки, до якої йому тепер обмежено доступ через встановлену огорожу. Свідоцтво на забудову садиби, на яке посилається позивач, не стосується тієї земельної ділянки, до якої ніби то мав вести заїзд, про який ведеться спір. Крім того, не зважаючи на нагадування суду, позивачем також не було додано документів, що земельна ділянка під належним йому будинковолодінням № 136 по вул. Зеленій в с. Стрільбичі ним приватизована.
В продовження, в свідоцтві на забудову садиби, виданому батьку позивача, нанесений заїзд між будинковолодіннями ОСОБА_16, батька позивача, та ОСОБА_17 шириною 3 м.. Як видно із плану забудови, вказаний вигін іде до володіння ОСОБА_14, яке тепер належить ОСОБА_3, проте якої він довжини і де саме має закінчуватися в свідоцтві не зазначено. В свідоцтві на забудову садиби, виданому батьку відповідача - ОСОБА_7, вказаний вигін (заїзд) взагалі не нанесений.
При з'ясуванні того, чи був взагалі такий заїзд вздовж садиби відповідача, суд не може взяти до уваги пояснень жодного із свідків, оскільки половина із них вказали, що такий заїзд був і позивач постійно ним користувався, а інші ніколи не бачили цього заїзду, вказують, що огорожу навколо будинку ОСОБА_3 поставив ще його батько задовго до оформлення документів відповідачем, а такого заїзду біля будинку ніколи не існувало. Суд не може в даному випадку посилатися на покази одних свідків, відкидаючи інші, а тому буде виходити із наявних у матеріалах справи документів. Аналогічним чином, лист Державної інспекції сільського господарства Львівській області № 1379/3-21-8 від 07.03.2014р., на який посилається позивач, не є належним доказом існування заїзду, оскільки не містить жодного посилання на документи суміжного землекористувача. Крім того, як зазначив в судовому засіданні представник Стрільбицької сільської ради, в день обстеження земельної ділянки позивача представники Державної інспекції сільського господарства приїжджали в сільську раду, проте не включили нікого з сільської ради в склад комісії. Також не був присутній при такому обстеженні відповідач і жодних документів комісії не представляв. Таким чином Державною інспекцією сільського господарства Львівської області в непередбачений законами України спосіб і без огляду документів інших землекористувачів, чиї земельні ділянки межують із земельною ділянкою ОСОБА_1, було надано висновок про наявність спільного заїзду і порушень під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_3.
У зв'язку з тим, що в судовому засіданні не здобуто жодних доказів продовження заїзду, що нанесений на план забудови садиби батька позивача, через земельну ділянку ОСОБА_3 на вигін, і позивачем не доведено сам факт перешкоджання йому у користуванні таким заїздом шляхом обмеження доступу до його земельної ділянки, так як жодних правовстановлюючих документів на будь-яку земельну ділянку, в тому числі і на якій розміщений його будинок, у суд представлено не було, суд не встановив жодних неправомірних дій відповідача ОСОБА_3 і Стрільбицької сільської ради під час оформлення документів на земельну ділянку і облаштуванні огорожі навколо такої.
Судом встановлено, що Стрільбицькою сільською радою Старосамбірського району ніколи не приймалися рішення про встановлення заїзду через земельну ділянку ОСОБА_3, технічна документація на спільний заїзд ніколи не оформлялася, частина земельної ділянки ОСОБА_3 для облаштування спільного заїзду не вилучалася і до земель комунальної власності для громадського користування не зараховувалася. Інші документи, які підтверджують або спростовують існування заїзду довшого, ніж до межі земельної ділянки ОСОБА_3, відсутні, а нанесений у свідоцтві на забудову садиби батька позивача заїзд шириною 3 м фактично проходить між садибами позивача і суміжного землекористувача ОСОБА_17 і із свідоцтва не вбачається, якої він має бути довжини і чи має своє продовження через земельну ділянку ОСОБА_3. Відсутність заїзду через земельну ділянку відповідача ОСОБА_3 підтверджується також викопіюванням з генерального плану с. Стрільбичі за 1976р. та викопіюванням з картографічного плану с. Стрільбичі за 1976р. і відповідними поясненнями спеціаліста. Також в листі Старосамбірської РДА № 321/01-45 від 09.06.2009р., на який посилаються позивач і його представник як на доказ наявності заїзду, вказано лише, що на картографічному плані с. Стрільбичі, виготовленому інститутом "УКРГНИИТИЗ" у 1971р., який в судовому засіданні дослідити не вдалося у зв'язку з невжиттям позивачами заходів щодо його отримання, нанесений спільний проїзд шириною 3 м до присадибних ділянок. Проте факт такого проїзду відповідачем ОСОБА_3 і не оспорювався в судовому засіданні, оскільки він ним користується для доїзду до свого будинковолодіння, що добре видно із фотознімка, який є в матеріалах справи. А доказів того, що цей заїзд має своє продовження по земельній ділянці ОСОБА_3 в даному листі немає. Аналогічно про ширину заїзду до будинковолодіння ОСОБА_16, батька позивача, йдеться у листі відповіді Старосамбірської РДА ОСОБА_1 № 653/01-45 від 07.10.2010р.. Наявність спільного заїзду вздовж земельної ділянки ОСОБА_1 і до межі будинковолодіння ОСОБА_3 підтверджується також рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 15.08.2011р. за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні спільним заїздом, проте доказів того, що цей заїзд проходить і далі через земельну ділянку ОСОБА_3 і його довжину в судовому засіданні так і не здобуто.
Оскільки існування спільного заїзду через земельну ділянку ОСОБА_3 та порушення будь-яких прав позивача шляхом встановлення огорожі на межі земельної ділянки ОСОБА_3 не знайшло свого підтвердження, правової підстави для визнання оскаржуваного рішення Стрільбицької сільської ради Старосамбірського району та Державного акту у зв'язку з порушенням ч.3 ст.83 Земельного кодексу України відсутні. З врахуванням наведеного і з цих підстав оскаржуване рішення сесії сільської ради та оспорюваний Державний акт не можуть бути визнані недійсними і скасовані.
Відповідно до п.4 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Позивач ОСОБА_18 не скористався цим наданим йому правом та не довів суду, в який спосіб встановлення огорожі на межі земельної ділянки ОСОБА_3 порушує його права, оскільки жодних доказів розміщення належної йому земельної ділянки за садибою ОСОБА_3 в суд надано не було. Показання свідків в цій частині суд не може взяти до уваги з вищенаведених підстав. Крім того, покази свідків не можуть підтверджувати наявність чи відсутність в особи права користування чи власності на землю, оскільки ці права підтверджуються виключно правовстановлюючими документами. У зв'язку з цим відсутні підстави для зобов'язання ОСОБА_3 знести огорожу, що стоїть на межі його земельної ділянки.
З приводу застосування термінів позовної давності у даній справі, на чому наполягав відповідач та його представник, суд вважає за доцільне роз'яснити, що відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. У ст.76 ЦК УРСР було передбачено, а також у ст.261 ЦК України встановлено початок перебігу строку позовної давності. Проте порушення, пов'язані із користуванням власником своїм майном, мають тривалий характер, оскільки весь час порушуються права власника майна. Тому згідно ЦК України постійно відбувається початковий момент перебігу позовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця, та за положеннями ст.268 ЦК України до таких вимог позивача позовна давність не може бути застосована. Вказана позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України у справі про виселення від 03.02.2010р..
На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.15-16, 321, 386 ЦК України, ст.ст.12, 116, 118, 152-153 ЗК України, ст.ст. 10, 11, 60, 209, 214-215 ЦПК України, суд-
У Х В А Л И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Стрільбицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Держземагенства у Старосамбірському районі Львівської області, про визнання незаконним рішення Стрільбицької сільської ради від 05.06.2009р., скасування Державного акту про право власності на землю та усунення перешкод у користуванні спільним заїздом - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Старосамбірський районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.І. Ференц