Справа № 466/6165/13 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.

Провадження № 22-ц/783/1684/14 Доповідач в 2-й інстанції: Шашкіна С. А.

Категорія: 6

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого судді: Шашкіної С.А.

Суддів: Богонюка М.Я.,Ванівського О.М.

При секретарі: Цар М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 грудня 2013 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 05 грудня 2013 року позов Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2, третя особа-Львівська міська рада про демонтаж самовільно влаштованої огорожі задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 демонтувати самовільно влаштовану огорожу з бетонних блоків шириною 2,25 м., довжиною 11м., висотою2,10 м.,у подвір'ї будинків №5 та №5-а на АДРЕСА_1

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2. В апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, при неповно з'ясованих обставинах справи. Вказує, що згідно висновку спеціаліста та технічних висновків спірна огорожа та ворота відповідають усім вимогам містобудування та архітектурним вимогам. Крім того, апелянт зазначає, що споруджена огорожа не порушує прав інших осіб, зокрема, і Львівської міської ради, оскільки така розташована на межі земельної ділянки, яка закріплена для обслуговування будинків №5 та №5-а по АДРЕСА_1 та зведення такої було узгоджено зі всіма сусідами для захисту прав та інтересів жителів вказаних будинків. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання скарги, пояснення представників Шевченківської РА ЛМР та Львівської міської ради на її заперечення, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід відхилити.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно ст. 31 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про планування і забудову територій" рішення органів виконавчої влади та самоврядування з питань забудови й іншого використання територій, прийняті в межах повноважень, визначених законом, є обов'язковими для суб'єктів містобудування.

Згідно із ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

В свою чергу, відповідно до п. 3.5 розділу V Положення про розмежування повноважень між виконавчими рганами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 219 від 19.10.2006 року, до повноважень районної адміністрації у галузі будівництва належить зокрема, розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом, департаментом містобудування порядку щодо фактів самовільного будівництва.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 самочинно влаштувала огорожу з бетонних блоків шириною 0,25 м., довжиною 11 м., висотою 2,10 м.,у подвір'ї будинків №5,№5-а по АДРЕСА_1 про що ЛКП «Варшавське -407» було складено відповідний акт.(а.с.6)

Розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації ЛМР від 28.05.2013 року ОСОБА_2 було зобов'язано у місячний строк з дня отримання розпорядження демонтувати самовільну влаштовану огорожу у подвір'ї будинків №5,№5-а по АДРЕСА_1 у зв'язку з порушенням п.2.1,п.3.2,п.3.4,п.3.3, Положення про порядок влаштування огорож у м.Львові, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №834 від 09.09.2011 року.

Дане розпорядження доведено до відома відповідачки, і таке нею не оскаржувалось, про що вона ствердила в суді апеляційної інстанції, тому в силу ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування» є обов'язковим для виконання.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 пропонувалось подати необхідні документи щодо влаштування бетонної огорожі (а.с.5,8), однак, нею таких документів надано не було.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції обґрунтовано врахував вимоги п.1.6.1 Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, затвердженого рішенням виконкому від 09.09.2011р. №835, де зазначено, що до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відноситься влаштування будь - якої огорожі (окрім тимчасової переносної або декоративної) на земельній ділянці, яка не знаходиться у користуванні на умовах оренди чи не належить на правах приватної власності фізичній чи юридичній особі, проведення будівництва або наявність на ній будівельних матеріалів.

Крім того, відповідно до п.2.1. Положення про порядок влаштування огорож у м. Львові, затвердженого рішенням виконкому від 09.09.2011р. №834 огорожі земельних ділянок необхідно влаштовувати по межі земельних ділянок, визначених документами на землекористування (державним актом, договором оренди). Відповідно до п.5.1 даного Положення особа, яка має намір влаштувати огорожу, повинна отримати дозвіл (розпорядження голови районної адміністрації) на проведення таких робіт.

Відтак, посилання апелянта на те, що нею отримано технічні висновки на відповідність здійснених робіт по влаштуванню огорожі та виїзних воріт на подвір'я не можуть бути взяті до уваги, оскільки за отриманням відповідного дозволу на проведення таких робіт відповідач не зверталась, отже порушила наведені вище вимоги зазначених Положень.

На підставі наведених вище обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у відповідача права на облаштування огорожі на земельній ділянці при відсутності документів на землекористування такою.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Посилання відповідачки на те, що вона не є власником квартири АДРЕСА_1 правильних висновків суду не спростовують, оскільки не мають правового значення при покладенні обов'язку щодо виконання рішення районної адміністрації щодо демонтажу самовільно влаштованої огорожі.

Як ствердили представники позивача та третьої особи, відповідачкою порушені права Львівської міської ради, яка дозволу у встановленому законом порядку на спорудження огорожі не давала, а крім того, відсутня згода на таке будівництво всіх мешканців вищезазначених будинків, про що стверджують звернення та скарги одного з сусідів відповідачки. Щодо існування між ними спору не заперечила й сама ОСОБА_2.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді: