Справа № 369/356/14-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.

Провадження № 22-ц/780/6127/14 Доповідач у 2 інстанції Іванова

Категорія 58 30.10.2014

УХВАЛА

Іменем України

30 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - Іванової І.В.,

суддів - Сліпченка О.І., Олійника В.І.

при секретарі -Петленко І.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Легбанк» та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Легбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2, до Публічного акціонерного товариства «Легбанк», реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договорів, застосування реституції,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року ПАТ «Легбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 лютого 2008 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір про надання останньому 5 000 000 грн. у вигляді не відновлювальної відкличної кредитної лінії з кінцевим терміном повернення 18.02.2011 року із щомісячною сплатою 17% річних. В подальшому до кредитного договору були укладені додаткові угоди, за якими загальний розмір кредитних зобов'язань був збільшений до 9 300000 грн., продовжено термін користування кредитними коштами до 30.09.2013 року, змінено відсоткову ставку до 25% річних.

Оскільки станом на січень 2014 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість по сплаті кредиту в сумі 9300000 грн., по сплаті відсотків в сумі 915893,09 грн., пеня за прострочення сплати кредиту - 347794,52 грн. та пеня за порушення процентів за користування кредитом - 21632,62 грн., позивач Банк просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 10585320 грн. і в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмети іпотеки: земельну ділянку площею 0,2451 га, земельну ділянку площею 0,6500 га та домоволодіння загальною площею 828 кв.м, що знаходяться у АДРЕСА_1 стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 3441 грн.

При розгляді справи ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2, звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Легбанк» про визнання кредитного договору та договорів іпотеки недійсними.

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що за рішенням суду від 31.03.2014 року ОСОБА_2 визнано недієздатним та її призначено опікуном останнього. Посилалась, що між банком та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту, додаткові угоди та договори іпотеки, які є недійсними, оскільки на час їх укладення останній не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, тому просила визнати дані договори недійсними з моменту їх укладення.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2014 року у задоволенні позову ПАТ «Легбанк» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2 задоволено.

Суд визнав недійним кредитний договір, укладений 21 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком Легбанк» та додаткові угоди до нього.

Визнано недійним договір іпотеки, укладений 21 серпня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Легбанк» та ОСОБА_2, за яким в іпотеку передано земельну ділянку площею 0,2451 га, що розташована: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та домоволодіння загальною площею 675,2 кв.м, житловою площею 192,0 кв.м, та договори про внесення змін до договору іпотеки.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 02 серпня 2011 року між Акціонерним комерційним банком «Легбанк» та ОСОБА_2, за яким в іпотеку передано земельну ділянку площею 0,6500 га, що розташована: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та договір про внесення змін до договору іпотеки.

Знято заборону, накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на земельну ділянку площею 0,2451 га, кадастровий номер 3222482000:05:010:0029, що розташована: АДРЕСА_1 цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та домоволодіння загальною площею 675,2 кв.м, житловою площею 192,0 кв.м, що складається з: жилого будинку А, матеріал - цегла, загальною площею 675,2 кв.м, житловою площею 192,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 0,6500га, кадастровий номер 3222482000:10:001:0530, що розташована: АДРЕСА_1 відповідно до договорів іпотеки, укладених між Акціонерним комерційним банком «Легбанк» та ОСОБА_2.

Крім того, суд стягнув з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Легбанк» кошти в розмірі 2 904 308,24 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ПАТ «Легбанк» та представник позивача за зустрічним позовом подали апеляційні скарги.

Так, ПАТ «Легбанк», мотивуючи тим, що судом не враховано той факт, що ОСОБА_2 здійснював дії щодо виконання умов кредитного договору, в тому числі дії щодо отримання кредитних коштів та витрачання їх на особисті потреби, сплати процентів за користування кредитом, що на його думку свідчить про те, що правочини були вчинені ним свідомо, відповідали його інтересам, не порушували його права та інтереси третіх осіб, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову банку.

Представник позивачки за зустрічним позовом у своїй апеляційній скарзі не погодився з рішенням в частині стягнення з ОСОБА_2 коштів, просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників апелянтів на підтримання своїх скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, приходить до наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову Банку та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що згідно висновку амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 на період укладення кредитного договору та додаткових угод до нього страждав на хронічний психічний розлад у вигляді посттравматичного стресового розладу, який ускладнений хронічним алкоголізмом, що позбавляло його у той час здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, при цьому рішенням Києво-Святошинського районного суду київської області від 31 березня 2014 року ОСОБА_2 визнано недієздатним та його опікуном призначено ОСОБА_7, тому суд за її позовом визнав спірні договори недійсними і застосував наслідки недійсності правочину.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

Правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, відповідно до ст. 212 ЦПК України.

Судом першої інстанції вірно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21 лютого 2008 року між АКБ „Легбанк», правонаступником якого є ПАТ «Легбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір за яким ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 5 000 000 грн. на строк до 18 лютого 2011 року зі сплатою 17% річних та зі сплатою одноразової комісії за відкриття кредитної лінії в розмірі 0,1% від суми ліміту в день отримання траншів.

В подальшому між банком та ОСОБА_2 укладались додаткові угоди до кредитного договору, якими збільшувався ліміт кредитування, продовжувались терміни користування кредитними коштами, змінювалась процентна ставка. Остаточний ліміт кредитування становив 9 300 000 грн. з кінцевим терміном повернення до 30 вересня 2013 року та зі сплатою 25% річних за користування кредитним коштами (т.1 а.с.5-26).

У якості забезпечення виконання умов кредитного договору 21 лютого 2008 року між АКБ „Легбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка площею 0,2451 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та домоволодіння загальною площею 675,2 кв.м, житловою площею 192,0 кв.м, що розташовані у АДРЕСА_1

02 серпня 2011 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого є земельну ділянка площею 0,6500 га, що розташована за тією ж адресою, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

В подальшому до договорів іпотеки вносились зміни відповідно до укладених додаткових угод (т.1 а.с.27-39).

Зобов'язання за кредитним договором та додатковими угодами банк виконав, за відповідачем рахується заборгованість, з розрахунку якої вбачається, що відповідачем було сплачено проценти за користування кредитними коштами в розмірі 6 395 691,76 грн., залишок по тілу кредиту становить 9 300 000 грн., залишок по несплаченим процентам становить 915 893,09 грн., пеня за несвоєчасну сплату суми кредиту в розмірі 347 794,52 грн. та пеня за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 21 632,62 грн. (т.1 а.с.40-47).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 березня 2014 року ОСОБА_2 визнано недієздатним та його опікуном призначено ОСОБА_7, позивачку за зустрічним позовом (т.1 а.с.155-157).

З висновку амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи №239ц від 16 липня 2014 року, вбачається що ОСОБА_2 страждав на період укладення кредитного договору та додаткових угод до нього (21 лютого 2008 року, 25 червня 2010 року, 26 липня 2010 року, договорів іпотеки та змін до них 21 лютого 2008 року, 21 серпня 2008 року, 02 серпня 2011 року, 06 червня 2011 року, 22 лютого 2011 року, 06 березня 2012 року) на хронічний психічний розлад у вигляді посттравматичного стресового розладу, який ускладнений хронічним алкоголізмом. Психічні розлади виражені в ОСОБА_2 значно, вони позбавляли його у той час здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними (т.1 а.с.189-190).

Таким чином, суд першої інстанції вірно з'ясував спірні правовідносини, всебічно встановив обставини, що мають значення для справи у відповідності з ч.1 ст.212 ЦПК України, дослідив усі наявні у справі докази та дав їм оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

Визнаючи спірні договори недійсними, районний суд також дотримався вимог абз.2 п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", із врахуванням вимог ст.225 ЦК України взявши до уваги як висновок амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи, так й інші докази в їх сукупності, що підтверджують доводи позивачки за зустрічним позовом про те, що в момент укладення спірних договорів не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Колегія суддів, вивчивши акт експертизи, погоджується з висновком районного суду про те, що комісія експертів мала достатньо доказового матеріалу для проведення експертизи, висновок є повним та зрозумілим.

Доводи апеляційної скарги позивача банку про те що у експертизі момент вчинення правочину не є конкретним визначеним відрізком часу, оскільки протягом дня психічний стан особи може змінюватись, спростовується актом експертів, де зазначено, що згідно анамнезу та медичній документації захворювання ОСОБА_2 має безперервний, прогредієнтний перебіг без якісних та тривалих ремісій (т.1 а.с.190).

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про те, що експертний висновок не оцінювався у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки інші докази, які містяться в матеріалах даної справи та матеріали справи про визнання особи недієздатною, були предметом розгляду суду першої інстанції та взяті до уваги. Подані позивачем роздруківки, на думку колегії суддів, районним судом обґрунтовано не взяті до уваги оскільки не спростовують висновків експертизи, не довірять якому у колегії суддів не має підстав.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Таким чином, інші доводи апеляційної скарги банку про те, що ОСОБА_2 здійснював дії щодо виконання умов кредитного договору, в тому числі дії щодо отримання кредитних коштів, витрачання їх на особисті потреби, сплачував процентів за користування кредитом, займався громадською діяльністю висновків суду також не спростовують.

Доводи апеляційної скарги представника позивачки за зустрічним позовом про помилковість застосування реституції не можуть бути взяті до уваги, оскільки не відповідають вимогам закону, доказів на спростування розрахунку взятого судом апелянт не представив.

За таких обставин, суд першої інстанції відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно і всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює, дійшов вірного висновку, що ОСОБА_2 під час укладення кредитного договору та додаткових угод до нього, страждав на хронічний психічний розлад у вигляді посттравматичного стресового розладу, який ускладнений хронічним алкоголізмом, що позбавляло його у той час здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, що підтверджується висновком амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи та узгоджується з іншими доказами, дослідженими судом.

За таких обставин судом обґрунтовано застосовано вимоги ст.ст. 203, 215, 225 та 216 ЦК України та встановлено, що права відповідача порушені, а тому підлягають захисту шляхом визнання спірних договорів недійсними із застосуванням наслідків недійсності.

Колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Легбанк» та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду Київської області набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: