Ухвала
іменем україни
30 вересня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Крещенка А. М.,
суддів: Сахна Р. І., Пузиревського Є. Б.,
за участю прокурора Деруна А. І.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представників
цивільного відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами захисника засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_5, а також засудженого ОСОБА_2 на вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 грудня
2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від
04 лютого 2014 року.
Вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2013 року засуджено:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,
за ч. 2 ст. 367 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на строк 3 роки без штрафу.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю
3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК;
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що не має судимості,
за ч. 2 ст. 367 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на строк 3 роки без штрафу.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю
3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Постановлено стягнути з Радомишльського РЕМу на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду - 26 333,50 грн; моральну шкоду - 80 000 грн, а всього 106 333,50 грн.
Вирішено питання про стягнення судових витрат і про долю речових доказів.
Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 04 лютого
2014 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 змінив, вирок в частині вирішення цивільного позову скасував, а справу в цій частині направив на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. В решті вирок місцевого суду залишив без зміни.
За вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винними та засуджено за вчинення злочину за таких обставин.
ОСОБА_2, обіймаючи посаду головного інженера Радомишльського району електричних мереж Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго»», тобто будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов'язками, 18 червня 2011 року, отримавши повідомлення про пошкодження опори електропередач № 37 на КТП- 446 Л-2 у с. Межирічці Радомишльського району Житомирської області у виді відкосу, що мало призвести до провисання електропроводів нижче встановленої нормативно-правовими актами межі, а саме: п. 2.4.65 Правил улаштування електроустановок, затвердженого наказом Міністерства палива і енергетики України від 05 січня 2006 року № 3 та передбачених п. 9.1 «Інструкції з експлуатації повітряних ліній електропередач напругою 35кВ і вище», затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України від
09 липня 2007 № 324 (СОУ-Н ЕЕ 20.502:2007), достовірно знаючи про необхідність відновлення опори, маючи реальну можливість негайно провести аварійно-відновлювальні роботи на повітряній лінії (ПЛ), залишив факт аварійності лінії поза увагою. Натомість дав формальну вказівку майстру дільниці, який за вказаною лінією електропередач не закріплений, провести відновлювальні роботи, строку на виконання таких робіт не встановив і не проконтролював у подальшому виконання доручення, тобто не забезпечив негайного проведення аварійно-відновлювальних робіт на ПЛ.
ОСОБА_1, обіймаючи посаду майстра дільниці вказаного району електричних мереж, тобто обіймаючи посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, отримавши вказівку від ОСОБА_2 про необхідність проведення ремонтно-відновлювальних робіт пошкодженої опори електропередач № 37 у вказаному селі, маючи реальну можливість виконати свої службові обв'язки щодо вжиття заходів для негайного проведення аварійно-відновлювальних робіт на ПЛ, залишив дану вказівку поза увагою, пошкоджену опору не оглянув, не визначив стан її аварійності, не забезпечив негайне проведення
аварійно-відновлювальних робіт та не доповів про це керівництву.
В результаті таких дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дроти лінії ЛЕП опустились на небезпечну відстань до непідключеної лінії радіофідера, яка проходила під ними та 21 липня 2011 року приблизно о 17.00 год. сталось замикання дротів, що спричинило заструмлення пошкодженої лінії радіофідера струмом лінії ЛЕП та ураження електричним струмом 220 Вт неповнолітнього ОСОБА_8 від чого настала смерть останнього.
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_2, посилаючись на однобічність, неповноту досудового й судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що потягло за собою неправильне застосування кримінального закону, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а кримінальну справу направити на нове розслідування. Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений вказує на те, що матеріали справи не містять достатньо доказів на підтвердження його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину. На думку засудженого, докази на які посилаються місцевий та апеляційний суди є не допустимими. Крім того, засуджений зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам
ст. 377 КПК 1960 року.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, посилаючись на однобічність, неповноту досудового й судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що потягло за собою неправильне застосування кримінального закону, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 скасувати, а кримінальну справу направити на нове розслідування. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує на те, що матеріали справи не містять достатньо доказів на підтвердження вини її підзахисних. Крім того, на думку захисника, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам
ст. 377 КПК 1960 року.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які кожен окремо підтримали доводи, наведені в касаційних скаргах, і просили скасувати постановлені судові рішення, а справу направити на нове розслідування, думку представників цивільного відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4, котрі також підтримали касаційні скарги, пояснення прокурора, який вважав, що доводи в касаційних скаргах є безпідставними, а постановлені у справі судові рішення - законними та обґрунтованими, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
Фактичні обставини справи, які були предметом перевірки й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року перегляду в касаційному порядку не підлягають, а тому колегія суддів при перегляді справи за касаційними скаргами засудженого
ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_5 на вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, постановлену щодо цього вироку, виходить із фактичних обставин, установлених рішеннями місцевого та апеляційного судів.
Твердження скаржників про недоведеність винуватості засуджених у вчиненні наведеного у вироку злочину є безпідставним, оскільки протилежний висновок суду в цій частині ґрунтується, у відповідності до вимог ст. 323 КПК 1960 року, на неупередженій оцінці безпосередньо досліджених ним доказів та на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Такий висновок відповідає дослідженим у судовому засіданні доказам, зокрема: показанням потерпілої ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18,
ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22,
ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, показанням спеціаліста
ОСОБА_26, даним, що містяться у протоколах слідчих дій, у висновках експертів, у матеріалах службового розслідування проведеного керівництвом ПАТ «Укртелеком», у виписці зі службового журналу Радомишльського РЕМ про пошкодження опори № 37, а також іншим доказам, що містяться у матеріалах кримінальної справи, достовірність яких у колегії суддів суду касаційної інстанції сумніву не викликає.
Проаналізувавши всі досліджені по справі докази в їх сукупності, в тому числі й ті, на які посилаються засуджений ОСОБА_2 та захисник ОСОБА_5 у касаційних скаргах, та давши належну оцінку доводам засуджених, висунутим на свій захист із приводу обставин справи, місцевий суд обґрунтовано визнав доведеною винуватість
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину та правильно кваліфікував їх дії за ч. 2 ст. 367 КК.
Погоджуючись із цими висновками, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судових рішень із направленням справи на нове розслідування.
Об'єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому була надана відповідь на всі доводи захисника і наведені докладні мотиви залишення апеляції захисника без задоволення. Свої висновки, з якими погоджується колегія суддів із цього питання, апеляційний суд належним чином умотивував. Їх підтверджено доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно
перевірив і належним чином оцінив. Ухвала цього суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.
Покарання засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 призначено відповідно до загальних засад, передбачених ст. 65 КК, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особи та є справедливим. Застосування до засуджених положень ст. 75 КК колегія суддів також вважає правомірним.
Клопотання засудженого ОСОБА_2 щодо застосування до нього Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року слід залишити без розгляду, оскільки відповідно до статей 9-13 вказаного Закону питання про можливість застосування положень цього закону повинно вирішуватись у порядку виконання вироку.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би були безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень у справі, не встановлено.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 394-396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI Перехідних положень КПК 2012 року, колегія суддів
ухвалила:
Вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від
02 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від
04 лютого 2014 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу останнього та захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Судді:
А. Крещенко Р. Сахно Є. Пузиревський