У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Олійник А.С.,
суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,
Парінової І.К., Савченко В.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - комунальне підприємство «Житомирський міський центр земельних відносин», про визначення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 лютого 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, із урахуванням уточнених позовних вимог станом на 4 жовтня 2013 року просила встановити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та виділити їй земельну ділянку площею 0,0333 га під наданими їй у власність жилими і допоміжними приміщеннями, а також в оренду 0,07 га, а земельну ділянку, на якій знаходиться спільний двір, площею 0,0227 га, залишити у спільному користуванні сторін.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці 0,3100 га.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 9 вересня 1994 року, їй належить 30/100 частин домоволодіння, а відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом - 24/300 частин цього домоволодіння.
У 2011 році вона звернулась до Житомирської міської ради із заявою про надання їй дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою для складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.
Рішенням Житомирської міської ради від 24 жовтня 2011 року їй було надано такий дозвіл для виділення у власність земельної ділянки площею 0,10 га.
На підставі вказаного рішення міської ради 5 березня 2013 року між нею та комунальним підприємством «Житомирський міський центр земельних відносин» укладено договір на виконання топографо-геодезичних робіт та розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку при поділі земельної ділянки, відповідно до якого розроблено проект угоди між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 про поділ земельної ділянки.
Згідно із розробленим проектом угоди між співвласниками про поділ земельної ділянки їй повинно бути виділено у власність земельну ділянку під належними їй приміщенням та спорудами, загальною площею 0,0033 га, а також в оренду земельну ділянку площею 0,0700 га, а земельну ділянку для надання проходу та проїзду, площею 0,0227 га, - залишено у спільному користуванні.
Проте відповідачі відмовляються підписувати розроблений проект угоди про поділ земельної ділянки, внаслідок чого чинять їй перешкоди у виділенні землі у власність та користування.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 грудня 2013 року позов задоволено. Визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 відповідно до проекту угоди, розробленої комунальним підприємством «Житомирський міський центр земельних відносин» про поділ земельної ділянки, а саме: виділено ОСОБА_3 частину земельних ділянок, загальною площею 0,0333 га, під збудованими жилими та допоміжними будівлями та спорудами; земельну ділянку, площею 0,070 га, під оренду. Земельну ділянку, площею 0,0227 га, на якій розміщено спільний двір, залишено у спільному користуванні співвласників.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 26 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять касаційну скаргу відхилити та залишити рішення апеляційного суду без змін.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1, що складається із житлового будинку, гаража-сараю, літньої кухні, сараю, вбиральні, огорожі, колодязя, та розміщене на земельній ділянці площею 0,3100 га.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 9 вересня 1994 року ОСОБА_3 є власником 30/100 частин указаного домоволодіння.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15 травня 1996 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_3 виділено у приватну власність частину домоволодіння, а саме: жилу кімнату 3-1, площею 12,2 кв.м., жилу кімнату 3-3, площею 14,4 кв.м., веранду ІІІ, площею 5,4 кв.м., сарай Г-1, літню кухню 1/1, 1/4 частину огорожі, вбиральню та криницю, що відповідає частці 30/100 у домоволодінні.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 червня 2011 року ОСОБА_3 є власником 24/300 частин домоволодіння АДРЕСА_1.
Згідно із рішенням Житомирської міської ради № 219 від 24 жовтня 2011 року ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право на земельну ділянку у розмірі 0,1000 га.
5 березня 2013 року між ОСОБА_3 та комунальним підприємством «Житомирський міський центр земельних відносин» укладено договір на виконання топографо-геодезичних робіт та розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку при поділі земельної ділянки, відповідно до якого розроблено проект угоди між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 про поділ земельної ділянки.
Задовольняючи позов та встановлюючи порядок користування земельною ділянкою відповідно до проекту угоди про її поділ між співвласниками, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі є співвласниками домоволодіння та відмовляються підписати вказаний проект угоди, що перешкоджає позивачу оформити права на землю під належним їй нерухомим майном.
Ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що у матеріалах відсутні належні та допустимі докази про те, що сторони на законних підставах користуються земельною ділянкою під домоволодінням АДРЕСА_1. Апеляційний суд роз'яснював сторонам право заявити клопотання про призначення земельної судово-технічної експертизи для встановлення варіантів користування спірною земельною ділянкою між співвласниками, але відповідного клопотання сторін заявлено не було.
Із висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на таке.
Відповідно до ст. 30 ЗК України від 18 грудня 1990 року, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.
Аналогічні положення передбачено ст. 120 ЗК України.
Як роз'яснено у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.
У позовній заяві ОСОБА_3 зазначала, що уся земельна ділянка має площу 0,3100 га, у тому числі 0,1000 га - земельна ділянка, яка була виділена під забудову, а 0,2100 га - розроблена земля, яка не надана у власність.
Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 9 вересня 1994 року вбачається, що спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається із 9/10 частин жилого будинку по АДРЕСА_1, належних померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 на підставі договору про право забудування земельної ділянки, посвідченого Житомирською нотаріальною конторою 8 липня 1948 року, зареєстрованого в Житомирському бюро технічної інвентаризації 5 жовтня 1953 року за реєстровим № 3578.
Із додатку до рішення Житомирської міської ради № 219 від 24 жовтня 2011 року вбачається, що ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку у розмірі 0,1000 га (а.с.18).
Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальний дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції обставини справи не встановив; не дав належну оцінку доказам у справі; не з'ясував розмір земельної ділянки, що перейшла у користування при переході права власності на будинок; не визначив норму матеріального права, яка регулює спірні правовідносини; не з'ясував розмір земельної ділянки, який виділявся під забудову будинку по АДРЕСА_1, оскільки порядок користування земельною ділянкою може встановлюватись у розмірах, визначених під забудову будинку.
У порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України апеляційний суд не усунув допущені порушення норм матеріального та процесуального права, дійшовши висновку, що суд першої інстанції не встановив час та підстави набуття сторонами права на земельну ділянку площею 0,3100 га, але не дав належної оцінки доказам у справі та передчасно дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою.
З огляду на допущені судами порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.
Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: А.С. Олійник
Судді: В.І. Амелін
В.П. Гончар
І.К. Парінова
В.О. Савченко