Ухвала

іменем україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,

суддів Колесниченка В.М., Кравченка С.І.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 липня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 на вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 12 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 5 лютого 2014 року.

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від

12 лютого 2013 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 364 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на підприємствах будь-якого виду власності на строк 2 роки.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, ч. 6 ст. 7 КПК України 1960 року ОСОБА_5 звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

За цим вироком ОСОБА_5 визнано винним у злочині, вчиненому за наступних обставин.

ОСОБА_5, обіймаючи посаду паспортиста 5-го тарифного розряду Токмацького відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи управління ДАІ УМВС України в Запорізькій області, будучи службовою особою, мав організаційно-розпорядчі обов'язки, пов'язані із прийомом юридичних та фізичних осіб з питань реєстрації, перереєстрації та зняття з обліку транспортних засобів; підготовкою документів, що стали підставою для реєстраційних операцій та підготовки їх до зшивання у справі; персональною відповідальністю за якість заповнення та достовірність внесення облікових даних; з особистою перевіркою документів після оформлення справ та завіренням їх своїм підписом; відповідальністю за належний стан та встановлений нормативними документами строк зберігання справ із матеріалами, які стали підставами для реєстрації, перереєстрації та зняття з обліку транспортних засобів в архіві; контролем обліку й правомірності видачі та знищення номерних знаків «для разових поїздок-транзит»; забезпеченням перевірки власників транспортних засобів за наявними базами АІС «Розшук» при проведення реєстраційних операцій; готуванням звітності щодо обліку використання ВРЕР комунальних послуг та енергоносіїв, наданням відповідної інформації до контролюючих органів.

29 липня 2008 року ОСОБА_5 усупереч вимогам п. 41 Правил державної реєстрації обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок та моделей, причепів та напівпричепів і мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року, зловживаючи службовим становищем всупереч інтересам служби, діючи в інтересах ОСОБА_7 на його прохання, за відсутності власника автомобіля марки «Камаз», державний номерний знак НОМЕР_1,

ОСОБА_8 та без її згоди, підготував документи, які стали підставою для реєстраційних операцій, і завірив їх своїм підписом, знявши таким чином із реєстрації вказаний транспортний засіб, який цього ж дня було незаконно продано, у результаті чого ОСОБА_8 було завдано матеріальної шкоди у розмірі 52 374,33 грн, а також заподіяно шкоду державі у вигляді підриву авторитету й престижу органів державної влади.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 5 лютого 2014 року цей вирок змінено в частині призначеного ОСОБА_5 покарання.

Призначено ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України за ч.1 ст. 364 КК України у виді штрафу в розмірі 2000 грн. та на підставі п.2 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України його звільнено від покарання у зв'язку з закінченням строків давності.

У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений та його захисник просять скасувати оскаржувані судові рішення, а справу щодо ОСОБА_5 закрити за відсутності у його діях складу злочину. При цьому посилаються на неправильне застосування кримінального закону та істотні порушення кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважає необхідним змінити ухвалу суду апеляційної інстанції, виключивши з неї посилання на те, що ОСОБА_5 своїми діями заподіяв шкоду державі у вигляді підриву авторитету й престижу органів державної влади, оскільки настання таких наслідків в пред'явленому обвинуваченні йому не інкримінувалось, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно диспозиції ст. 364 КК України обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони зловживання службовим становищем є наявність корисливого мотиву, інших особистих інтересів чи інтересів третіх осіб. Таким чином у разі кваліфікації дій винної особи за вказаною статтею КК в судовому рішенні повинно бути зазначено, в чому саме полягає наявність такого мотиву і якими доказами це підтверджується.

Згідно зі ст. 399 КПК України 1960 року вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання чи досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2013 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2013 року скасовано, а матеріали справи направлені на новий апеляційний розгляд. Підставою до скасування ухвали апеляційного суду стало те, що суд при розгляді апеляції засудженого та захисника їх доводи ретельно не перевірив та не спростував, відповіді на них не дав, а прийняте рішення належним чином не мотивував, чим порушив вимоги ст. 377 КПК України 1960 року.

Вказаних вимог ст. 399 КПК України 1960 року апеляційний суд при новому апеляційному розгляді не дотримався. Так, суд апеляційної інстанції дав відповідь лише на частину доводів, викладених в апеляції, а обґрунтовуючи правильність вироку в частині доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, крім іншого, не навів обґрунтування наявності корисливого умислу, інших особистих інтересів чи умисних дій в інтересах третіх осіб і в чому такі дії виражались, що є обов'язковою умовою для наявності складу інкримінованого злочину. Посилання в ухвалі апеляційного суду на пояснення ОСОБА_5 (т.1 а.с.69-70) не доводять наявності такого умислу, а лише вказують на виконання ним своїх посадових обов'язків. При цьому апеляційним судом доводи скаржників знову не перевірені, не спростовані, відповіді на них не дані, а рішення суду належним чином не мотивовано.

Крім того, вказавши в своїй ухвалі про те, що діями ОСОБА_5 було заподіяно державі шкоду у вигляді підриву авторитету й престижу органів державної влади колегія суддів апеляційної інстанції фактично вийшла за межі пред'явленого йому обвинувачення, оскільки органами досудового слідства про наявність такої ознаки в діях обвинуваченого не зазначалось.

З огляду на наведене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням матеріалів справи на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно врахувати викладені в цій ухвалі доводи, справу розглянути відповідно до вимог кримінально-процесуального закону та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 5 лютого 2014 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

С у д д і:

підпис підпис підпис

В.І. Орлянська В.М. Колесниченко С.І. Кравченко

Згідно з оригіналом С.І. Кравченко