Судове рішення #39337100

Ухвала

іменем україни

15 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Парінової І.К., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, кредитної спілки «Добробуд», третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до договору кредиту № КСД-01577 від 14 лютого 2007 року, укладеного між кредитною спілкою «Добробуд» (далі - КС «Добробуд») і ОСОБА_4, останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн строком до 14 лютого 2012 року зі сплатою 24 % за користування кредитним коштами. В той же день з метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором між КС «Добробуд» та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 14, згідно з умовами якого остання зобов'язалася відповідати за належне виконання позичальником умов кредитного договору. 15 березня 2013 року між КС «Добробуд» та позивачем було укладено договір відступлення права вимоги, зокрема, за зобов'язаннями ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у розмірі 63 357 грн. Відповідачі свої зобов'язання належним чином не виконують, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 69 196 грн 07 коп., яку позивач просив стягнути солідарно на свою користь.

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 та КС «Добробуд», у якому просив визнати недійсним договір від 15 березня 2013 року, укладений між КС «Добробуд» та ОСОБА_3 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 14 лютого 2007 року № КСД-01577, укладеним між ним та КС «Добробуд». В обґрунтування вимог зазначив, що він належним чином виконував умови договору до 2010 року, після чого його виконання стало неможливим у зв'язку з тим, що з лютого 2010 року офіс кредитора було опломбовано, бухгалтерські, касові та договірні документи, які стосуються діяльності КС «Добробуд» вилучено правоохоронними органами, рахунки арештовано, тому кошти в рахунок оплати кредиту не приймалися. Позивач вважає, що договір про відступлення права вимоги не відповідає вимогам законодавства, а саме ст. ст. 512, 513, 514, 517 ЦК України, оскільки відсутні докази передачі первісним кредитором новому кредиторові документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Крім того, вважав, що ОСОБА_3 пропущено строк позовної давності та просив застосувати наслідки такого пропуску.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 15 березня 2013 року, укладений між КС «Добробут» та ОСОБА_3 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2014 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2014 року скасовано. Ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2007 року № КСД-01577, укладеним між КС «Добробуд» та ОСОБА_4, у розмірі 69 196 грн 07 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 6 000 грн, заборгованості за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 60 846 грн 58 коп., інфляційні втрати в розмірі 703 грн 60 коп. та 3 % річних у розмірі 1 645 грн 89 коп. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 14 лютого 2007 року між КС «Добробуд» та ОСОБА_4 укладено договір № КСД-01577, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн, строком на 60 місяців, тобто до 14 лютого 2012 року зі сплатою 24 % річних за користування кредитним коштами. Згідно графіку доданого до кредиту, позичальник до 06 числа кожного наступного місяця, щомісячно зобов'язаний сплачувати кредиторові тіло кредиту в розмірі 250 грн та проценти за користування кредитом у розмірі 305 грн або 295 грн, залежно від кількості днів у місяці (а.с. 12).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту від 14 лютого 2007 року № КСД-01577, у той же день між КС «Добробуд» та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 14, за умовами якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за належне виконання позичальником своїх зобов'язань.

Відповідно до п. 6.2.6 зазначеного кредитного договору кредитор має право уступати вимогу з повернення кредиту третій стороні без згоди на це позичальника, але зобов'язується інформувати його при виникненні цієї ситуації в 5-ти денний термін. Позичальник не має права робити переказ боргу третій стороні без письмової згоди на це кредитора.

15 березня 2013 року між КС «Добробуд» та ОСОБА_3 укладено договір № 14, згідно з умовами якого кредитна спілка відступила ОСОБА_3 право вимоги до ОСОБА_4, ОСОБА_5 за вищевказаними договорами, а новий кредитор повинен був перерахувати на рахунок КС «Добробуд» заборгованість позичальника в розмірі 63 357 грн.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 513, 514, 517 ЦК України, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, посилаючись на відсутність доказів переходу прав у зобов'язанні до нового кредитора. Крім того, суд зазначив, що розмір заявлених позовних вимог не співпадає із сумою заборгованості відповідача, а також відсутні докази внесення новим кредитором грошових коштів за договором відступлення прав вимоги, як того вимагає п. 2.2 даного договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та стягуючи на користь ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором, апеляційний суд виходив із того, що через неналежне виконання відповідачами за первісним позовом зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача, до якого перейшло право вимоги первісного кредитора згідно з умовами договору від 15 березня 2013 року. Відмовляючи в зустрічному позові ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір відступлення прав вимоги відповідає вимогам закону, доказів недодержання положень ст. 203 ЦК України в момент укладення спірного договору позивачем не надано.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Обґрунтовуючи зустрічний позов та заперечуючи проти позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 посилався на безпідставність позовних вимог, оскільки відсутні докази передачі кредитною спілкою прав вимоги новому кредитору. Також звертав увагу на те, що порука ОСОБА_5 припинилася з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підстави визнання правочину недійсним викладені в ст. 215 ЦК України, згідно якої якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Зі змісту договору поруки, укладеного між КС «Добробуд» та ОСОБА_5, вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вищевказаних норм матеріального права порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково, не пред'явить вимоги до поручителя.

Ухвалюючи рішення про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя, апеляційний суд не звернув уваги на те, що оскільки строк дії кредитного договору № КСД-01577 від 14 лютого 2007 року встановлено до 14 лютого 2012 року, порука припиняється в разі не пред'явлення вимог до поручителя в шестимісячний строк від указаної дати.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України, не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, зокрема, не з'ясував на підставі яких документів було укладено договір відступлення, чи були у первісного кредитора належним чином завірені копії документів, які стосуються діяльності КС «Добробуд», чи дотримані вимоги закону при укладенні цього договору та відповідно, чи є докази переходу права вимоги до нового кредитора.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині позову ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, апеляційний суд належним чином не перевірив заперечення ОСОБА_4 та, встановивши наявність у останнього кредитної заборгованості, не з'ясував дійсний її розмір та не дослідив її розрахунок, у тому числі на момент укладення договору відступлення прав вимоги, тому обставини щодо цього також підлягають перевірці судом на загальних підставах відповідно до вимог ст. ст. 60, 214 ЦПК України.

Крім того, судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам та запереченням ОСОБА_4 щодо внесення ним останнього платежу за кредитом 12 січня 2010 року та пропуском ОСОБА_3 строку позовної давності в зв'язку з цим.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13).

Апеляційний суд на наведені норми права уваги не звернув, та не з'ясував коли настав строк виконання ОСОБА_4 кредитного зобов'язання та моменту виникнення у кредитора права на позов, що також має значення для обчислення строку пред'явлення вимог до поручителя.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.С. Олійник

Судді: В.І. Амелін

В.П. Гончар

І.К. Парінова

В.О. Савченко


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація