Ухвала

іменем україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Британчука В.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Леона О.І.,

за участю прокурора Кравченко Є.С.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 07 жовтня 2014 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Харківського районного суду від 18 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2014 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого,

що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 КК.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди: на користь ПП «Геліос-Н» - 43 978,6 грн; на користь ТОВ «Кор-мет» - 2006 грн.

Вирішено питання речових доказів та судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2014 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він, працюючи менеджером по продажі акумуляторних батарей в ПП «Геліос-Н», в період часу з 01 серпня по 01 вересня 2010 року, знаходячись на автомобільному ринку «ЛОСК», який розташований у с. Песочині Харківського району Харківської області повідомив реалізаторам ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що по усному розпорядженню директора ПП «Геліос-Н» - ОСОБА_5 реалізатори повинні віддавати йому кошти від продажу продукції. Далі засуджений, шляхом обману отримав від останніх гроші в сумі 43 978, 6 грн, які обернув на свою користь.

Крім того, ОСОБА_1 в період часу з 06 вересня по 14 вересня 2010 року, будучи звільненим за власним бажанням із займаної посади, повторно шляхом обману повідомив продавцю ОСОБА_6 про необхідність передачі акумуляторних батарей на інші торгівельні точки для їх реалізації. Потім засуджений привласнив батареї, обернувши на свою користь, чим завдав ТОВ «Кор-Мет» матеріальної шкоди на суму 2006 грн.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок суворості, просить судові рішення скасувати і направити справу на новий судовий розгляд. Зокрема оспорює доведеність його винуватості у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 190 КК, та стверджує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи;

- прокурор просить судові рішення скасувати і направити справу на новий судовий розгляд через невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості злочину та його особі внаслідок м'якості. Свої доводи обґрунтовує тим, що засуджений вчинив злочин середньої тяжкості, свою вину не визнав та не відшкодував завдану шкоду, що не дає підстав для призначення йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК.

У запереченні на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_1 наводить аналогічні доводи його касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого та підтримав скаргу сторони обвинувачення, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення з огляду на таке.

З касаційної скарги засудженого вбачається, що він оспорює правильність установлення судом фактичних обставин справи. Проте ці обставини відповідно до вимог ст. 398 КПК 1960 року перегляду в касаційному порядку не підлягають. Касаційний суд також не перевіряє вироків та ухвал щодо неповноти й однобічності досудового і судового слідства. Тому при розгляді доводів, викладених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

За змістом ст. 323 КПК 1960 року вирок є обґрунтованим, якщо його постановлено на підставі матеріалів, повно зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію злочину та про винуватість підсудного у його вчиненні з достовірністю випливають із матеріалів справи. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані та оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які можуть як підтверджувати висновок суду, так і спростовувати його.

Цих вимог закону місцевий суд дотримався.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 190 КК відповідають фактичним обставинам справи, обґрунтовані сукупністю розглянутих у судовому засіданні та наведених у вироку доказів.

Зокрема, вони підтверджуються показаннями свідків: ОСОБА_5, який стверджував, що не давав засудженому розпорядження забирати в реалізаторів кошти від продажу продукції; ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які підтвердили факт передачі грошей ОСОБА_1 за реалізовану продукцію, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які зазначали, що засуджений забрав у них нереалізовані акумуляторні батареї для власної потреби; ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які стверджували, що із-за того, що ОСОБА_1 не вніс коштів на рахунок у підприємства виникла заборгованість. Крім того, винуватість засудженого підтверджується даними, що містяться у протоколах очних ставок, висновках судово-економічних, судово-почеркознавчих експертиз тощо.

Усі наведені докази в повній мірі узгоджуються між собою та з іншими доказами по справі, а тому суд обґрунтовано поклав їх в основу вироку.

Крім того, як убачається із матеріалів справи, показання свідків є детальними та послідовними, незмінними по суті на протязі усього досудового і судового слідства, стверджені ними при проведенні очних ставок із засудженим.

Зазначене дає підстав вважати, що суд першої інстанції, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо винуватості ОСОБА_1 у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчиненого повторно.

Засуджений натомість не навів у касаційній скарзі обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду.

Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Згідно з вимогами ст. 75 КК, якщо суд при призначені покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.

Зазначених вимог закону суд першої інстанції дотримався.

Стверджуючи можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, місцевий суд виходив із того, що засуджений вчинив злочин середньої тяжкості, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває. Також судом було враховано відсутність обтяжуючих покарання обставин.

За таких обставин та з урахуванням того, що ОСОБА_1 вперше притягається до кримінальної відповідальності, місцевий суд зробив обґрунтований висновок про можливість виправлення і перевиховання засудженого без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Тому доводи прокурора про те, що звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК не відповідає ступеню тяжкості злочину та його особі внаслідок м'якості, є непереконливими.

Крім того, зазначені доводи засудженого та прокурора були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Суд ретельно їх з'ясував і мотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи, що ґрунтуються на матеріалах справи.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Оскільки кримінальний закон застосовано судом правильно, істотних порушень кримінально-процесуального закону не допущено, то касаційні скарги засудженого та прокурора задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 394 - 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Харківського районного суду від 18 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та прокурора - без задоволення.

Судді:

В.В. Британчук Ж.М. Єленіна О.І. Леон