____________________________________________________________________________________________________________________________________Справа № 520/10983/14-ц

Провадження № 2/520/5935/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.09.2014 року Київський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Реви С.В.,

при секретарі Бродецькій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Молодіжного житлово-будівельного товариства «ДОМ», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з вказаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи були уточнені та відповідно до яких просять суд:

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення технічного поверху серії ЯЯЯ № 076722, загальною площею 127,5 кв.м., яке знаходиться в АДРЕСА_1, виданого 10 лютого 2005 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ОСОБА_3;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення серії САС № 628396, загальною площею 18,2 кв.м., яке знаходиться в АДРЕСА_1, виданого 18 березня 2009 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ОСОБА_3;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення серії САС № 628422, загальною площею 17,5 кв.м., яке знаходиться в АДРЕСА_1, виданого 18 березня 2009 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ОСОБА_3;

- судові витрати покласти на МЖБТ «ДОМ» та ОСОБА_3;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_2, а ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3, тому вважають, що їм на праві спільної сумісної власності, в порядку ст. 382 ЦК України належать всі приміщення в цьому будинку, в тому числі і ті, які на підставі свідоцтв про право приватної власності серії ЯЯЯ № 076722 від 10 лютого.2005 року, серії САС № 628396 від 18 березня 2009 року, серії САС № 628422 від 18 березня 2009 року належать ОСОБА_3.

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що приміщення, які належать ОСОБА_3 на підставі вищевказаних свідоцтв про право власності, загальною площею 127,5 кв.м., 18,2 кв.м., 17,5 кв.м. є технічними приміщеннями, а тому відповідно не можуть належати останній на праві приватної власності, тому такі свідоцтва видані всупереч законодавству України і є такими, що порушують їх права, у зв'язку з чим повинні бути скасовані.

Не погодившись з вказаним позовом, представник відповідача МЖБТ «ДОМ» Ляховецька Я.М. надала заперечення проти позову, в яких просить суд відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог у повному обсязі за безпідставністю, посилаючись на те, що ОСОБА_3 виконала всі вимоги договорів інвестування від 04 вересня 2003 року, від 12 вересня 2003 року та від 10 березня 2004 року, а саме сплатила грошові кошти в повному обсязі, на підставі чого ОСОБА_3 й було видано акти приймання-передачі нежитлових приміщень загальною площею 127,5 кв.м, 18,2 кв.м., 19,1 кв.м..

Більш того, представник МЖБТ «ДОМ» Ляховецька Я.М. посилається на те, що на момент укладення угод МЖБТ «ДОМ» було уповноважено укладати відповідні угоди, оскільки по-перше МЖБТ «ДОМ, як кооперативу відповідно до ст. 384 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про кооперацію» належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, по-друге на момент будівництва та здачі будинку в експлуатацію нежитлові приміщення не мали і не мають ознак технічних, оскільки не використовуються для експлуатації та обслуговування будинку і є окремими об'єктами правовідносин.

Також в матеріалах справи є письмові заперечення проти позову ОСОБА_5, який представляє інтереси відповідачки ОСОБА_3, в яких просить суд відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки нежитлові приміщення загальною площею 127,5 кв.м, 18,2 кв.м., 19,1 кв.м., що розташовані в будинку АДРЕСА_1 не є технічними, оскільки не були призначені для розміщення технічного, інженерного обладнання для забезпечення будинку, а відповідно є саме нежитловими, що надає їм статусу окремих об'єктів цивільних правовідносин, у зв'язку з чим режим спільної сумісної власності передбачений ст. 382 ЦК України, на ці нежилі приміщення не розповсюджується.

Між тим, як зазначає представник ОСОБА_3, що ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2, ні їх представники не надали жодного доказу в обґрунтування того, що приміщення загальною площею 127,5 кв.м., 18,2 кв.м., 19,1кв. м. є саме вестибюлем, електрощитовою та даховою котельною, на що останні посилались в обґрунтування своїх позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити у повному обсязі. Представник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_7 також підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_5 у судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у їх задоволені посилаючись на те, що у власність нежитлові приміщення загальною площею 127,5 кв.м., 18,2 кв.м., 19,1 кв.м. у будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 отримала на підставі укладених з МЖБТ «ДОМ» договорів інвестування від 04 вересня 2003 року, від 12 вересня 2003 року та від 10 березня 2004 року. Саме на підставі даних угод та після сплати грошових коштів, ОСОБА_3 було видано акти приймання-передачі відповідних нежитлових приміщень від 12 лютого 2005 року, від 12 лютого 2005 року та від 20 грудня 2004 року.

Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, однак в запереченнях проти позову, представник МЖБТ «ДОМ» Ляховецька Я.М. також просила суд розглядати справу без представника МЖБТ «ДОМ».

При цьому, в судове засідання, яке відбулося 11 вересня 2014 року, з'явилася представник Виконавчого комітету Одеської міської ради - ОСОБА_8, яка пред'явлені вимоги не визнала та просила суд відмовити у їх задоволені посилаючись на необґрунтованість позовних вимог та недоведеність обставин, якими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовують свої вимоги. Посилаючись при цьому на те, що будинок АДРЕСА_1 був побудований та прийнятий у експлуатацію відповідно до акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об'єкта в експлуатацію (1-ша черга) від 24 грудня 2003 року та акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об'єкта в експлуатацію (2-га черга) від 18 листопада 2004 року, які в свою чергу затверджені розпорядженням Київської районної адміністрації № 2096 від 25 грудня 2003 року та розпорядженням Київської районної адміністрації № 1691 від 18 листопада 2004 року. Враховуючи чинність вказаних документів, забудовник - МЖБТ «ДОМ», виконав всі умови при будівництві будинку АДРЕСА_1 та передачі власникам майна, в тому числі й ОСОБА_3.

Також, представник Виконавчого комітету Одеської міської ради зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали жодного доказу у обґрунтування того, що приміщення загальною площею 127,5 кв.м., 18,2 кв.м., 19,1 кв.м. є саме вестибюлем, електрощитовою та даховою котельною, на що останні посилались в обґрунтування своїх позовних вимог. Крім того, зазначила, що свідоцтва про право власності були видані органами місцевого самоврядування на підставі та у відповідності до повноважень, передбачених Тимчасовим положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, тому визнавати незаконним та скасовувати свідоцтва про право власності ОСОБА_3 не має жодних правових підстав.

Вислухавши доводи, думку та пояснення учасників процесу по справі, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, ознайомившись та дослідивши матеріали справи і надані докази, суд вважає, що у задоволені позову слід відмовити з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що будинок АДРЕСА_1, в якому перебувають приміщення загальною площею 127,5 кв.м., загальною площею 18,2 кв.м., загальною площею 19,1 кв.м., які належать ОСОБА_3, було побудовано МЖБТ «ДОМ» та введено до експлуатації двома чергами. Перша черга будівництва була введена в експлуатацію відповідно до акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об'єкта в експлуатацію від 24 грудня 2003 року, який затверджений розпорядженням Київської районної адміністрації за № 2096 від 25 грудня 2003 року, друга черга будівництва була введена в експлуатацію відповідно до акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об'єкта в експлуатацію від 18 листопада 2004 року, який затверджений розпорядженням Київської районної адміністрації за № 1691 від 18 листопада 2004 року.

ОСОБА_3 є власницею трьох нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1, а саме власницею нежитлового приміщення загальною площею 19,1 кв. м., що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 березня 2009 року серії САС № 628422, власницею нежилого приміщення загальною площею 127,5 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності від 10 лютого 2005 року серії ЯЯЯ № 076722 та власницею нежитлового приміщення загальною площею 18,2 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 березня 2009 року серії САС № 628396.

Право власності на вищевказані нежитлові приміщення з подальшою видачею свідоцтв про право власності було набуто ОСОБА_3 на підставі укладених з МЖБТ «ДОМ» інвестиційних договорів та актів приймання-передачі до них.

В матеріалах справи містяться належним чином завірені забудовником - МЖБТ «ДОМ» виписка з інвестиційного договору від 04 вересня 2003 року, виписка з інвестиційного договору від 12 вересня 2003 року, виписка з інвестиційного договору від 10 березня 2004 року.

Також матеріали справи містять належним чином завірені копії свідоцтв про право власності серії ЯЯЯ № 076722 від 10 лютого 2005 року, серії САС № 628396 від 18 березня 2009 року, серії САС № 628422 від 18 березня 2009 року.

Як, вбачається з виписок з інвестиційних договорів та безпосередньо з свідоцтв на право власності ОСОБА_3, саме на підставі інвестиційного договору від 04 вересня 2003 року та акту приймання-передачі від 12 лютого 2005 року ОСОБА_3 було отримано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 18,2 кв.м., на підставі інвестиційного договору від 12 вересня 2003 року та акту приймання-передачі від 12 лютого 2005 року отримано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 19,1 кв.м., на підставі інвестиційного договору від 10 березня 2004 року та акту приймання передачі від 20 грудня 2004 року було отримане право власності не нежитлове приміщення загальною площею 127,5 кв.м..

Судом встановлено, що саме виписками з інвестиційного договору від 04 вересня 2003 року, інвестиційного договору від 12 вересня 2003 року, інвестиційного договору від 10 березня 2004 року, підтверджуються наступні обставини по справі.

Пунктом 1.1. вищевказаних договорів визначено, що предметом інвестиційного договору є співпраця Сторін (МЖБТ «ДОМ» та ОСОБА_3) по інвестуванню та будівництву нежилих приміщень (загальною площею 125,7 кв.м., загальною площею 18,2 кв.м., загальною площею 19,1 кв. м.) в жилому будинку АДРЕСА_1.

Пунктом 3.1.1. вищевказаних договорів було встановлено обов'язок МЖБТ «ДОМ» організовувати будівництво об'єкту, зазначеного у п.1.1. цих договорів, згідно з проектно-кошторисною документацією.

Пунктом 6.2. інвестиційних договорів передбачено, що обов'язки за цим договором вважаються виконаними після проведення остаточних розрахунків по будівництву.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 повністю виконала свої зобов'язання за інвестиційними договорами б/н від 04 вересня 2003 року на будівництво нежитлового приміщення 18,2 кв.м., за інвестиційним договором б/н від 12 вересня 2003 року на будівництво нежитлового приміщення 19,1 кв.м., за інвестиційним договором б/н від 10 березня 2004 року на будівництво нежитлового приміщення 127,5 кв.м., а саме у повному обсязі сплатила грошові кошти, що підтверджується довідкою МЖБТ «ДОМ» за № 70/5/2 від 13 травня 2005 року.

Крім того, даний факт у своїх запереченнях підтверджує і представник забудовника - МЖБТ «ДОМ».

Положеннями ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

В даному випадку підставою набуття права власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення загальною площею 127,5 кв.м., загальною площею 18,2 кв.м., загальною площею 19,1 кв.м. є інвестиційні договори від 04 вересня 2003року, від 12 вересня 2003 року та від 10 березня 2004 року.

За приписами ч. 2 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

З огляду на вище зазначене, суд вважає, що ОСОБА_3 правомірно набула у власність нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 127,5 кв.м., загальною площею 18,2 кв.м., загальною площею 19,1 кв.м., оскільки інше прямо не випливає із закону та незаконність набуття права власності ОСОБА_3 на вищевказані нежитлові приміщення не встановлена судом.

При цьому, державна реєстрація прав на нерухоме майно, в період оформлення ОСОБА_3 свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення загальною площею 127,5 кв.м., загальною площею 18,2 кв.м., загальною площею 19,1 кв.м. здійснювалась КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року за № 7/5 (в редакції, яка діяла на час видачі свідоцтв, а саме від 28 травня 2004 року та 06 лютого 2009 року).

Пунктом 1.1. вказаних Положень (в редакції 28 травня 2004 року та 06 лютого 2009 року) визначено, що це тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі - Положення) визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

Пунктом 1.6. Положень передбачено, що реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Пунктом 3.6. Положень встановлено, що реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» було виготовлено технічні паспорти на нежитлові приміщення, які в подальшому були зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_3, а саме: технічний паспорт № 56367.55 від 18 лютого 2009 року на приміщення загальною площею 18.2 кв. м. в АДРЕСА_1, технічний паспорт № 56373.55 від 18 лютого 2009 року на приміщення загальною площею 19.1 кв. м. в АДРЕСА_1, та технічний паспорт № 2495 м/с від 05 січня 2005 року на нежитлове приміщення загальною площею 127.5 кв. м. в АДРЕСА_1.

Пунктом 2.1. Положень передбачено, що для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.

Пунктом 3.3. Положень встановлено виключний перелік підстав у реєстратора для відмови у проведені державної реєстрації прав на нерухоме майно, зокрема у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо: заявлене право не є таким, що підлягає реєстрації відповідно о цього Положення; об'єкт нерухомого майна розташований на території, реєстрацію прав власності на якій здійснює інше БТІ; із заявою про реєстрацію прав власності на нерухоме майно звернулась особа, яка не може бути заявником відповідно до цього Положення; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства; заявлене право вже зареєстроване; не проведено інвентаризаційних робіт або вони проведені не тим БТІ, яке здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно; право власності на нерухоме майно виникло на підставі договорів відчуження, за наявності інформації про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, виникло без дотримання встановленого порядку відчуження; відчуження нерухомого майна відбулося без отримання витягу з Реєстру прав або строк його дії закінчився; при укладені договорів між юридичними особами, які нотаріально не посвідчені, не надано правовстановлювальний документ попереднього власника.

Під час розгляду справи ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2, ні їх представники не надали суду доказів відносно незаконності здійснення реєстратором КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» реєстрації права власності ОСОБА_3 на вищезазначені нежитлові приміщення та безпосередньо доказів того, що правочини, які стали підставою набуття права власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення є набутими незаконно.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи норми вищевказаного Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року за № 7/5 та наявні матеріали справи суд дійшов до висновку, що КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» у відповідності до положень діючого на момент видачі оскаржуваних свідоцтв про право власності законодавства здійснив реєстрацію права власності ОСОБА_3 не нерухоме майно з подальшою видачею свідоцтв про право власності серії ЯЯЯ № 076722 від 10 лютого 2005 року, серії САС № 628396 від 18 березня 2009 року, серії САС № 628422 від 18 березня 2009 року, а саме на нежилі приміщення загальною площею 125,7 кв.м., загальною площею 18,2 кв.м., загальною площею 19,1 кв.м. в жилому будинку АДРЕСА_1.

При цьому суд критично ставиться до тверджень ОСОБА_1, та ОСОБА_2 стосовно того, що спірні нежитлові приміщення, є допоміжними приміщеннями житлового будинку АДРЕСА_1 і відповідно не можуть перебувати у власності ОСОБА_3, з огляду на наступне.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до законодавства чинного на момент укладення договорів інвестування визначення допоміжних приміщень містилось у ч.1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», під допоміжними приміщеннями розумілось (підвали, сараї тощо) цього фонду.

За приписами ч. 3 ст. 4 ЖК України визначено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення у жилих будинках призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Більш того, з державних будівельних норм України «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення В.2.2-15-2005» (із змінами та доповненнями) від 01 січня 2006 року вбачається, що нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду, є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку, що будь-які нежитлові приміщення розташовані у будинку можуть бути предметом цивільних угод та можуть передаватись (набуватись) у власність, якщо при цьому вони не є допоміжними приміщеннями.

Частиною 2 статті 382 ЦК України встановлено, що правовий режим щодо допоміжних приміщень та приміщень загального користування у дво- або багатоквартирному будинку. За власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюється приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Зазначені приміщення, що знаходяться у спільній власності, є невід'ємною частиною будинку, а тому переходять до набувача разом із відчуженням самої квартири.

Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1).

З матеріалів справи вбачається, що приміщення загальною площею 18.2 кв.м., 19.1 кв.м. та 127.5 кв.м. в АДРЕСА_1 є нежилим приміщенням, що вбачається з технічного паспорту, а саме за № 56367.55 від 18 лютого 2009 року, за № 56373.55 від 18 лютого 2009 року, та за № 2495 м/с від 05 січня 2005 року, а відповідно до журналів (які є додатками до технічних паспортів) дані нежитлові приміщення є вбудованими в житловому будинку АДРЕСА_1.

Допоміжними приміщеннями, згідно вимог вказаного Закону «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» можна вважати приміщення, які призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, також законодавством України, встановлено перелік приміщень, які можуть відноситись до допоміжних.

Віднесення приміщень до допоміжних, пов'язане насамперед з їх цільовим призначенням, а саме для експлуатації та обслуговування будинку, оскільки комунікації проходять практично через всі приміщення будинку, включаючи квартири, однак це не є підставою для віднесення таких приміщень до допоміжних та до спільної власності власників квартир, які знаходяться у жилому будинку.

Таким чином, приміщення може визнаватись допоміжним приміщенням лише у випадку, якщо воно відповідає загальній ознаці допоміжних приміщень, а саме - призначено для експлуатації та обслуговування будинку.

При цьому, суд зазначає, що поняття допоміжного та нежилого приміщення не є тотожними, оскільки законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування мешканців будинку; а нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не входить до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідно до проектної та дозвільної документації, опалення будинку АДРЕСА_1 передбачено від центральних міських мереж, що підтверджується Висновком управління архітектури та містобудування Одеської міської ради за № 756/01.

В матеріалах справи міститься запит ОСОБА_3 б/н від 02 вересня 2014 року до обслуговуючої організації ОК «МЖСТ ДОМ», яка обслуговує будинок АДРЕСА_1, та згідно із відповіддю голови ОК «МЖСТ ДОМ» за № 46/1/14 від 04 вересня 2014 року, в спірних нежитлових приміщеннях не розміщується жодного технічного обладнання будинку (інженерних комунікацій та технічних пристроїв, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо) в тому числі такого, без доступу до якого експлуатація будинку є неможливою.

Після отримання права власності на житлові приміщення, ОСОБА_3 уклала з МЖБТ «ДОМ» договір оренди нерухомого майна від 11 лютого 2005 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передала МЖБТ «ДОМ» у тимчасове користування нежитлове приміщення загальною площею 127,5 кв.м. для розміщення там обладнання котельної.

Згідно із технічним паспортом № 2495 м/с від 05 січня 2005 року, дане приміщення не є даховою котельною, відповідно останнє будувалось не як допоміжне, а як нежитлове за кошти ОСОБА_3, крім того, враховуючи, що опалення будинку відповідно до дозвільної документації передбачено від центральних міських мереж, суд приходить до висновку, що розміщення у нежитловому приміщенні ОСОБА_3 загальною площею 127,5 кв.м. додаткового обладнання на підставі договірних відносин не надає даному приміщенню статусу допоміжного, оскільки це б суперечило принципу недоторканості права власності, передбачено ст. 321 ЦК України.

Положеннями ч. 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на те, що спірні приміщення на момент будівництва та після здачі будинку в експлуатацію є вестибюлем, даховою котельною та електрощитовою не було підтверджено в ході судових засідань належними та допустимими доказами, оскільки з наданих копій листів проектів не вбачається, що саме на підставі даного проекту було здійснено будівництво будинку АДРЕСА_1.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ч. 1 та 2 ст. 57 ЦПК України).

Оцінивши всі обставини у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що спірні приміщення є нежитловими, а отже є окремими об'єктами цивільних правовідносин, у зв'язку з чим посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на те, що вказані нежитлові приміщення є допоміжним приміщенням в будинку АДРЕСА_1 і відповідно до ст. 19 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та ст. 382 ЦК України є спільною власністю громадян - власників квартир будинку є безпідставними.

До аналогічного висновку дійшов і Вищий спеціалізований суд України в ухвалі від 14 березня 2012 року по справі № 6-4651св12, а також в ухвалі від 05 вересня 2012 року по справі № 6-16051св12, в якій зазначає що «для правильного вирішення спору суд з'ясовує не лише характеристику спірного приміщення за наданими міською радою документами, але й детально перевіряє, чи є спірне приміщення допоміжним; тобто, чи знаходитися у ньому технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась з його частина для обслуговування будинку».

Таким чином, суд дійшов до висновку, що допоміжні приміщення та нежилі приміщення є різними об'єктами та мають різний правовий статус, відповідно нежилі приміщення багатоквартирного будинку можуть виступати об'єктами цивільно-правових угод без завдання шкоди інтересам власників квартир будинку, оскільки норма ст. 382 ЦК України на такі правовідносини не розповсюджується.

Більш того, для встановлення факту, до якого об'єкту відноситься нерухомість, до допоміжного чи до нежилого, необхідно встановити чи є в такому приміщенні технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась з його частина для обслуговування будинку. Матеріалами справи та встановленими обставинами в ході розгляду справи повністю підтверджують той факт, що спірні приміщення є нежитловими.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Під час розгляду справи на думку суду ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 та ні їх представники не довели суду того, що спірні нежитлові приміщення беззаперечно належить до допоміжних приміщень, тоді як з матеріалів справи вбачається, що спірні нежитлові приміщення належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, а також не наведено інших підстав для визнання незаконними вищевказаних свідоцтв. Виконавчий комітет Одеської міської ради видав оскаржувані свідоцтва у дотримання положень чинного на той момент законодавства, а саме Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (в редакції, яка діяла на час видачі свідоцтв, а саме від 28 травня 2004 року та 06 лютого 2009 року).

Оцінивши всі обставини у їх сукупності, з урахуванням пояснень, суд дійшов до висновку, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки оскаржувані свідоцтва про право власності видані уповноваженим на те органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Отже, з огляду на вищевказане, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованими та безпідставними, які слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 7-8, 10-11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 41, 55 Конституції України, ст.ст. 16, 21, 183, 216, 228, 316-317, 319, 325, 331, 355, 368-369, 382, 384, 393 ЦК України, ст. 4 ЖК України, ст. 19 Закону України «Про кооперацію», Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог до ОСОБА_3, Молодіжного житлово-будівельного товариства «ДОМ», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення за безпідставністю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду міста Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Рева С. В.