ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/1340/14

Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу заступника прокурора Херсонської області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року по справі за адміністративним позовом прокурора Каланчацького району Херсонської області до Каланчацької селищної ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2014 року прокурор Каланчацького району Херсонської області (далі Прокурор) звернувся до суду з адміністративним позовом до Каланчацької селищної ради (далі Каланчацька СР) про визнання протиправними дій відповідача щодо укладання із суб'єктами господарювання угод про сплату орендної плати за фактичне використання земельних ділянок та договорів про використання території селища та про зобов'язання відповідача ініціювати питання про розірвання вказаних угод.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що при проведенні перевірки додержання відповідачем вимог земельного законодавства України при розпорядженні земельними ділянками житлової та громадської забудови в смт. Каланчак, позивачем встановлено, що протягом 2012-2014 років між Каланчацькою СР та приватними підприємцями і юридичними особами укладено 9 тимчасових угод про сплату орендної плати за фактичне використання земельних ділянок та 5 договорів про використання території селища без прийняття селищною радою будь-яких рішень щодо виділення земельних ділянок та проведення земельних торгів, що є порушенням норм земельного законодавства, які регулюють порядок надання земельних ділянок у користування.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, Заступник прокурора Херсонської області подав апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 березня 2014 року Прокурором прийнято постанову №27 про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів органами контролю та органами виконавчої влади при реалізації ними своїх повноважень.

Проведеною перевіркою встановлено, що протягом 2012-2014 років відповідач без прийняття будь-яких рішень щодо виділення земельних ділянок та проведення земельних торгів надав у користування земельні ділянки фізичним особам-підприємцям та юридичним особам, чим порушив ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України. Як встановлено перевіркою, розпорядження землями територіальної громади відбулося у спосіб укладання між Каланчацькою СР та приватними підприємцями, юридичними особами 9 тимчасових угод про сплату орендної плати за фактичне використання земельних ділянок та 5 договорів про використання території селища.

За результатами перевірки Прокурором внесено подання голові Каланчацької СР про усунення порушень шляхом вжиття заходів щодо розірвання угод про сплату орендної плати за фактичне використання земельних ділянок та договорів про використання території селища. Листом від 03 квітня 2014 року за № 265/07-21/07 відповідач відхилив вказане подяння.

Порушення Каланчацькою СР норм земельного законодавства при наданні земель в користування та відхилення відповідачем подання Прокурора і стало підставою для звернення останнього з позовом до суду.

Вирішуючи справу та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що угоди про сплату орендної плати за фактичне використання земельних ділянок та договори про використання території селища жодним чином не закріплюють за суб'єктами господарювання права на землю, оскільки користування земельними ділянками можливе тільки на підставі договорів оренди, чи інших угод, які укладені та зареєстровані у порядку та у спосіб, що передбачені законодавством, яке регулює такі правовідносини.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.12 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі" (далі Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.14 Закону).

Також, положеннями ст.15 Закону визначено істотні умови договору оренди землі, до яких, на ряду з іншими, віднесено: об'єкт оренди, з зазначенням кадастрового номеру, строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням індексації, цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю, умови повернення земельної ділянки орендодавцеві, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Разом з тим, з аналізу тимчасових угод про сплату орендної плати за фактичне використання земельної ділянки вбачається, що вказані правочини не містять вищезазначених істотних умов договору оренди, а спірні договори про використання території селища не містять, зокрема, зазначення індексації в контексті орендної плати, не зазначено кадастровий номер, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю, умови повернення земельної ділянки орендодавцеві, не визначено сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, а тому вказані правочини не можуть вважатись договорами оренди земельних ділянок в розумінні норм Земельного кодексу України та Закону, а положення, передбачені вказаними нормативно-правовими актами для договорів оренди земельних ділянок та для спірних правочинів є необов'язковими, а вимога їх застосування є необґрунтованою та такою, що суперечить нормам земельного законодавства.

Крім того, згідно до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тому, враховуючи передбачену чинним законодавством свободу договору та приймаючи до уваги, що тимчасові угоди про сплату орендної плати за фактичне використання земельної ділянки та Договори про використання території селища відповідають загальним засадам цивільного законодавства, не порушують прав і свобод третіх осіб, колегія суддів приходить до висновку, що Каланчацька СР, укладаючи з контрагентами спірні правочини діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а, відповідно, позовні вимоги Прокурора про визнання протиправними дії відповідача щодо укладання із суб'єктами господарювання угод про сплату орендної плати за фактичне використання земельних ділянок та договорів про використання території селища та про зобов'язання відповідача ініціювати питання про розірвання вказаних угод є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Доводи Прокурора стосовно того, що передача земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності повинна відбуватись за правилами ст.134 ЗК України за результатами земельних торгів, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Так, ч.1 ст.134 ЗК України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Разом з тим, абз.1 ч.2 ст.134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

З листа КП "Бюро технічної інвентаризації" від 14 травня 2014 року за №121 (а.с.48) вбачається, що станом на 31 грудня 2012 року за: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було зареєстроване право власності на нерухоме майно, яке розташовується на спірних земельних ділянках, щодо яких укладені тимчасові угоди про сплату орендної плати за фактичне використання земельної ділянки, а тому з врахуванням наведеного та положень абз.1 ч.2 ст.134 ЗК України колегія суддів приходить до висновку, що укладаючи угоди з контрагентами без проведення земельних торгів Каланчацька С.Р. діяла правомірно.

Отже, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Херсонської області - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик

Суддя: Суддя: О.А. Шевчук Л.Є. Зуєва