Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1

Справа № 369/12633/13-ц

провадження 2/369/397/14

РІШЕННЯ

Іменем України

29.10.2014 року Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Сохань Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи управління Держземагенства в Києво-Святошинському районі Київської області, реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про визнання незаконним та скасування рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування його реєстрації, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що в 1998 році вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд. У грудні 2013 року їй стало відомо, що відповідачка ОСОБА_4 розпочала на даній земельній ділянці будівництво, яку вона придбала за договором купівлі-продажу у ОСОБА_3 Останній в свою чергу отримав земельну ділянку у власність на підставі рішення Боярської міської ради від 25 лютого 2006 року. Таким чином, ОСОБА_3 отримав у власність земельну ділянку, яка належить їй на праві власності з 1998 року, що суперечить чинному законодавству, порушує її права. Укладений договір купівлі-продажу також є недійсним, оскільки у власність відповідачці перейшла її земельна ділянка.

Просила суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №46/2465 від 25 лютого 2006 року в частині передачі ОСОБА_3; визнати незаконним та скасувати договір купівлі-продажу від 24 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку.

При розгляді справи позивачка позовні вимого уточнювала. Свої вимоги також мотивувала тим, що оскаржуване рішення ради від 25 лютого 2006 року про передачу ОСОБА_3 не приймалось, тому державний акт підлягає визнанню недійсним. Остаточно просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №46/2465 від 25 лютого 2006 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0790га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №584326 на ім'я ОСОБА_3, виданого 13 червня 2007 року, кадастровий номер 3222410300:01:024:0112, та скасувати державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №584326, виданого 13 червня 2007 року, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010732900086; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0790га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 3222410300:01:024:0112, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, укладений 24 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області ОСОБА_1, зареєстрованого за номером 5545 та скасувати реєстрацію договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрацію права власності від 24 жовтня 2013 року за №3050510 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 191929332224).

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги підтримали. Суду пояснили, що після отримання державного акту на право власності на земельній ділянці планувала будувати будинок, завезла бетонні блоки. Але за сімейними обставинами не змогла будуватись, тому земельну ділянку використовувала як огород. Просили задоволити позов.

У судовому засіданні представники відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проти позову заперечували. Суду пояснили, що відповідач ОСОБА_3 у встановленому порядку отримав державний акт на земельну ділянку площею 0,0790га по АДРЕСА_2. Земельна ділянка позивача має іншу площу та інше місце розташування. На підтвердження доводів, що це одна і та ж земельна ділянка, не подано належних та допустимих доказів, оскільки експертиза не була проведена. Тому відповідачка ОСОБА_4 набула правомірно право власності на земельну ділянку. Відсутність в архівах рішення ради про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки не є підставою вважати, що рішення не приймалось. Вказали також, що державний акт позивачка отримала також з порушенням вимог закону, оскільки цільове призначення не відповідало діючому на той час генеральному плану. Просили відмовити в задоволенні позову.

У судове засідання представник Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області не з'явився.

У судове засідання представник реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав суду клопотання про розгляд справи у відсутність представника.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За ст. 6 ЗК України 1990 року, чинного на час отримання ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); тощо. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

У відповідності до ст. 17 ЗК України 1990 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

При розгляді справи судом встановлено, що 02 липня 1997 року були перенесені в натуру межі наданої земельної ділянки 1а, кв.8 ОСОБА_2, що підтверджується наданим суду актом (а.с.17).

На підставі рішення виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №428/2 від 16 грудня 1996 року ОСОБА_2 03 березня 1998 року отримала державний акт ІІ-КВ №010388 на право власності на земельну ділянку площею 0,0998 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

За ст.ст. 22-23 ЗК України, 1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Оскільки ОСОБА_2 отримала у встановленому порядку державний акт на право власності на земельну ділянку, тому право власності у позивача на земельну ділянку площею 0,0998 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд виникло у 1998 році.

За ст. 116 ЗК України, в редакції чинної на час отримання ОСОБА_3 державного акту громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У встановленому ст. 118 ЗК України порядку громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

З державного акту серія ЯЕ №584326 вбачається, що даний акт виданий на підставі рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №46/2465 від 25 лютого 2006 року, на земельну ділянку площею 0,0790 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

З листа Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №02-10/99 від 24 січня 2014 року встановлено, що рішення №46/2465 від 25 лютого 2006 року міською радою не приймалось, що також підтверджується протоколом засідання депутатів чергової 46 сесії 4-го скликання №01-1/46 від 25 лютого 2006 року.

За рішенням Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №09/425 від 21 грудня 2006 року - рішення 46 сесії 4-го скликання, які неоформлені належним чином та відсутні в міській раді вирішено вважати нечинним.

Відповідно до вимог ст..ст. 125, 126 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0790 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, виникло у 2007 році.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Перелік способів захисту порушених прав визначає ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити порушені права чи інтереси і в інший спосіб, який встановлений договором або законом.

Вказана норма кореспондується із ст. 152 ЗК України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Також відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 3 статті 152 Земельного Кодексу України передбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування та шляхом застосування інших, передбачених законом способів.

Статтею 155 ЗК України проголошено, що у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права щодо володіння, користування чи розпорядження належною особі земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною другою статті 158 Земельного кодексу України встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

З матеріалів справи встановлено, що 11 серпня 2014 року були встановлені межові знаки на місцевості земельної ділянки, належної ОСОБА_2, про що складено відповідний акт.

Відповідно до схеми розташування земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, складеного ПП «Перше земельне бюро», земельна ділянка ОСОБА_3 накладається на земельну ділянку ОСОБА_2 повністю. На підстав наведеного суд приходить до висновку, що за рішення ради від 25 лютого 2006 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку, яка належить позивачу з 1998 року. Тому рішення ради є незаконним та порушує права позивача, на його підставі був виданий державний акт, тому суд визнає рішення ради та державний акт недійсним.

За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №60/10 від 08 жовтня 2013 року за заявою ОСОБА_3 земельній ділянці надано адресу замість АДРЕСА_2 - АДРЕСА_3.

24 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0790 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222410300:01:024:0112.

За ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи

Так, за правилом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 2.6. «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04 травня 1999 року із змінами затвердженими Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах № 144 від 23 серпня 2001 року передбачено, що кадастровий план земельної ділянки складається в масштабі, який забезпечує чітке зображення всіх елементів і написів. На план наносяться, зокрема, межі земельної ділянки з описом суміжних землевласників і землекористувачів, поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі будинків і споруд, розташованих на земельній ділянці, межі угідь та зон обмежень щодо використання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2.9 «Інструкції заповнення державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, регіональні, районні та міські центри державного земельного кадастру та їх структурні підрозділи. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп'ютерної техніки».

Оскільки за договором купівлі-продажу земельної ділянки була відчужена земельна ділянка, яка належить позивачу, право власності на яку на час укладення правочину не припинено, не вилучено, тому договір підлягає визнанню недійсним, оскільки предметом договору виступила земельна ділянка, яка накладається на земельну ділянку ОСОБА_2 Доказів іншого місця розташування земельної ділянки ОСОБА_4 суду подано не було.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 19, 38, 39, 152, 155, 158 Земельного Кодексу України, ст.ст. 15, 16, 377 ЦК України, Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04 травня 1999 року із змінами затвердженими Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах № 144 від 23 серпня 2001 року, ст.ст. ст.ст.3,6,15,118-120 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_2 задоволити

Визнати незаконним та скасувати рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №46/2465 від 25 лютого 2006 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0790га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №584326 на ім'я ОСОБА_3, виданого 13 червня 2007 року, кадастровий номер 3222410300:01:024:0112, та скасувати державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №584326, виданого 13 червня 2007 року, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010732900086.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0790га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 3222410300:01:024:0112, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, укладений 24 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області ОСОБА_1, зареєстрованого за номером 5545 та скасувати реєстрацію договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрацію права власності від 24 жовтня 2013 року за №3050510 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 191929332224).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич