Справа №489/5038/13-к 03.11.2014 03.11.2014 03.11.2014

Провадження: № 11-кп/784/471/14 Головуючий суду першої інстанції:

Категорія: ст. 149 ч. 2, ст. 303 ч. 3 КК України Крутій Ю.П.

Доповідач апеляційного суду:

Маркова Т.О.

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2014 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючої - Погорєлової Г.М.

суддів -Гребенюк В.І., Маркової Т.О.

за участю секретаря - Демянюк І.А.

розглянув за матеріалами кримінального провадження № 12013160080000096 апеляційні скарги заступника начальника відділу прокуратури Миколаївської області Якименка О.П., захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10.06.2014 року відносно

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня народження, уродженки с. Білолісся Татарбунарського району Одеської області, громадянки РФ, проживаючої АДРЕСА_1,

обвинуваченій у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 149, ч. 3 ст. 303 КК України,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 дня народження, уродженки с. Введенка Саратського району Одеської області, громадянки України, проживаючої АДРЕСА_1,

обвинуваченій у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 149, ч. 3 ст. 303 КК України,

учасники судового провадження

прокурор: Халявко В.В.

обвинувачені: ОСОБА_6, ОСОБА_5

захисники: ОСОБА_4, ОСОБА_8

перекладача: ОСОБА_9

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та вимог апеляційних скарг.

Вироком суду ОСОБА_6 визнана виною у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 149, ч. 3 ст. 303 КК України та їй призначено покарання:

- за ч. 2 ст. 149 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі без конфіскації майна;

- за ч. 3 ст. 303 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Вироком суду ОСОБА_5 визнана винною у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 149, ч. 3 ст. 303 КК України та їй призначено покарання:

- за ч. 2 ст. 149 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі без конфіскації майна;

- за ч. 3 ст. 303 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Вироком ухвалено стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_10 2 000 грн., ОСОБА_11 5 000 грн., ОСОБА_12 5 000 грн., ОСОБА_13 10 000 грн., ОСОБА_14 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочинами.

В апеляційній скарзі прокурор просить:

1. вирок скасувати в частині призначеного покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинувачених внаслідок м'якості;

2. ухвалити новий вирок, яким призначити

- ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 149 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного їй на праві власності майна, за ч. 3 ст. 303 КК України у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного їй на праві власності майна;

- ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 149 КК України у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного їй на праві власності майна, за ч. 3 ст. 303 КК України у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного їй на праві власності майна4

- в решті вирок залишити без змін;

- в ході апеляційного розгляду дослідити матеріали, які характеризують особу ОСОБА_6 та ОСОБА_5

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить скасувати вирок в частині засудження ОСОБА_5, а кримінальне провадження відносно неї закрити за відсутністю складу кримінальних правопорушень.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачена ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок без змін.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

Не оспорюючи кваліфікацію дій та доведеність вини ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в інкримінованих їм злочинах, прокурор вказує в апеляційній скарзі, що вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у застосуванні закону, що не підлягав застосуванню та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених внаслідок м'якості.

Зазначає, що призначаючи ОСОБА_6 та ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, суд врахував в якості обставин, які пом'якшують покарання, обставини які не передбачені ч. 1 ст. 66 КК України, при цьому не мотивував чому саме обставини щодо сімейного стану та стану здоров'я обвинувачених суд визнає пом'якшуючими та такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Апелянт посилається на те, що суд не врахував, що невизнання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 своєї вини свідчить про те, що вони не усвідомили протиправність своїх дій та намагалися уникнути відповідальності.

Вказує, що незрозумілим є твердження суду щодо відсутності в діях обвинувачених тяжких наслідків та визнання цього як обставини, що пом'якшує покарання, оскільки суд визнав доведеним факт спричинення злочинною діяльністю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 шкоди психічному та фізичному здоров'ю потерпілих.

Зазначає, що суд не мотивував рішення про не призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_4 вказує, що в показаннях потерпілих ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_12, ОСОБА_10, покладених в основу обвинувального вироку, містяться суттєві суперечності з приводу описуваних ними фактичних обставин. Зокрема, потерпілі вказували, що обвинувачені перешкоджали їх вільному пересуванню і спробам покинути місцезнаходження і звернутися до правоохоронних органів. В той же час потерпілі зазначали, що мешкали від ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в окремій квартирі, двері якої на замок ззовні не зачинялися, а тому захисник вважає, що кожна з потерпілих мала змогу вільно покинути вказане приміщення, а також звернутися до правоохоронних органів за допомогою.

На думку апелянта суд незаконно поклав в основу обвинувачення і доведеності вини протоколи впізнання по фотознімкам, акти амбулаторних психіатричних експертиз, тому що ці докази є похідними від показань потерпілих, мають суперечності.

Вказує, що судом при розгляді справи та постановленні вироку допущені суттєві порушення кримінального процесуального закону, а саме: суддею одноособово проводилися підготовчі засідання по справі, без перекладача ОСОБА_6 проводився розгляд клопотань про продовження строків тримання під вартою, судом не виконано вимог ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 18.04.2013 року.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачена ОСОБА_6 вказує, що на досудовому слідстві та в судовому засіданні її вина не доведена, а обвинувачення грунтується на суперечливих показаннях потерпілих, які обмовили її.

Вказує, що суд 1 інстанції правильно застосував до неї ст. 69 КК України, оскільки вона має хронічні захворювання, потребує операції в умовах спеціалізованої медичної установи, позитивно характеризується, вперше притягається до кримінальної відповідальності, має матір 1930 року народження, яка проживає одна та потребує догляду.

Зазначає, що органами досудового розслідування не були виконані вказівки, зазначені в ухвалі апеляційного суду Миколаївської області від 18.04.2013 року, та не з'ясовані обставини, які мають значення для встановлення істини у справі. Зокрема, не підтверджена наявність в смт Моніно Московської області Російської федерації саун «ЖБК» та «Біокомбінат» та квартири по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_3.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що навесні 2011 року громадянка Російської Федерації ОСОБА_6, керуючись корисливим мотивом, обрала в якості джерела прибутку протиправну діяльність з вербування, переміщення, передачі, отримання молодих жінок з метою експлуатації їх праці у сфері проституції в смт. Моніно Щолківського району Московської області Російської Федерації.

Здійснюючи підготовку до злочинної діяльності, ОСОБА_6 вирішила залучити до вчинення запланованих нею злочинів співучасників з числа осіб, які постійно проживають на території України, яких вона мала намір використовувати як вербувальників молодих жінок.

Навесні 2011 року ОСОБА_6, реалізуючи злочинний план в частині пошуку співучасників майбутніх злочинів, залучила до участі у злочинній діяльності іншу особу, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження (далі - інша особа), яка постійно проживала на території України, офіційно не працювала і не мала законного джерела доходів.

Обговоривши спільну злочинну діяльність, ОСОБА_6 запропонувала іншій особі підшукувати малозабезпечених молодих жінок, що знаходилися в уразливому стані, чию працю ОСОБА_6 планувала експлуатувати в сфері проституції, і здійснювати їх вербування.

За задумом ОСОБА_6, інша особа, достовірно знаючи про те, що жінки, яких вона вербує, будуть займатися проституцією, в ході проведених вербувальних бесід, для отримання згоди жінок на виїзд за кордон, повинна була використовувати обман, що виражався в повідомленні потерпілим завідомо неправдивих відомостей про дійсну мету поїздки до Російської Федерації та характер їх передбачуваної трудової діяльності.

Інша особа, бажаючи отримувати власну матеріальну вигоду від здійснення зазначеної злочинної діяльності, керуючись корисливим мотивом, прийняла пропозицію ОСОБА_6, давши свою згоду на спільне вчинення злочинів.

У цей же період часу, навесні 2011 року, ОСОБА_6 залучила до злочинної діяльності громадянку України - ОСОБА_5, яка тривалий час проживала з ОСОБА_6, під її керівництвом займалася проституцією в смт. Моніно Щолківського району Московської області і була обізнана з особливостями сутенерства.

Отримавши згоду ОСОБА_5 на спільну злочинну діяльність, ОСОБА_6 визначила, що ОСОБА_5, перебуваючи в смт. Моніно Щолківського району Московської області, спільно з нею буде отримувати осіб, яких інша особа перемістила з України до Російської Федерації, в смт. Моніно Щолківського району Московської області, і забезпечувати їхнє заняття проституцією.

Реалізуючи злочинний план в частині здійснення вербування жінок, працю яких ОСОБА_6 планувала експлуатувати в сфері проституції, інша особа підшукувала молодих малозабезпечених дівчат, які перебували в уразливому стані, обумовленому збігом тяжких сімейних та особистих обставин.

Здійснюючи вербування, інша особа, за вказівкою ОСОБА_6, використовувала обман, який виражався в повідомленні потерпілим завідомо неправдивих відомостей, зміст яких мав істотне значення для поведінки жінок та прийнятті ними рішення про виїзд за кордон з метою подальшого працевлаштування.

Так, інша особа, будучи обізнаною про те, що на території Російської Федерації ОСОБА_6 і ОСОБА_5 примусять жінок, яких вона вербувала, до заняття проституцією, пропонувала потерпілим роботу, яка потребує високої кваліфікації та спеціальної освіти: продавцями в торгових точках, які нібито належали ОСОБА_6, або робітниками з ведення домашнього господарства в її домоволодінні.

Прагнучи отримати згоду потерпілих на виїзд до Російської Федерації, інша особа за взаємною домовленістю з ОСОБА_6 використовувала потребу співрозмовника в триманні матеріальних засобів, акцентувала увагу потерпілої на сумі майбутнього доходу, гарантувала безкоштовний проїзд до місця передбачуваного працевлаштування, а також проживання за рахунок роботодавця.

Особам, готовим вступати в статеві зв'язки з чоловіками за грошову винагороду, інша особа пропонувала виїхати до Російської Федерації для систематичного заняття проституцією.

При цьому інша особа, діючи узгоджено з ОСОБА_6, прагнучи зацікавити дівчат отримати їх згоду на виїзд до Російської Федерації для заняття проституцією, використовувала обман, що виражався в повідомленні потерпілим завідомо неправдивих відомостей про розмір доходу від заняття даним видом діяльності.

Про завербованих нею жінок інша особа у телефонному режимі повідомляла ОСОБА_6, яка визначала дату виїзду потерпілих з України, розробляла маршрут переміщення жінок з України до Російської Федерації.

По прибуттю зазначених осіб у смт. Моніно Щолківського району Московської області, ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_5, отримавши потерпілих, повідомляли їм про дійсну мету їх приїзду і згодом експлуатували потерпілих, використовуючи їх працю в сфері проституції.

При цьому ОСОБА_5, за вказівкою ОСОБА_6, контролювала поведінку осіб, отриманих з метою їх експлуатації, а також здійснювала безпосереднє звідництво потерпілих з чоловіками, які бажали скористатися сексуальними послугами за плату.

Кошти, отримані в результаті сексуальної експлуатації потерпілих, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 звертали на свою користь.

Крім цього, ОСОБА_6 і ОСОБА_5, систематично перебуваючи на території України, самостійно підшукували молодих жінок, що знаходилися в уразливому стані, обумовленому збігом тяжких особистих і сімейних обставин, а потім, з метою подальшої сексуальної експлуатації, здійснювали їх вербування та переміщення з України в смт. Моніно Московської області Російської Федерації.

При здійсненні вербування, ОСОБА_6, а також діюча з нею за попередньою домовленістю ОСОБА_5, використовували обман, якій виражався в повідомленні потерпілим завідомо неправдивих відомостей про характер передбачуваної роботи.

Таким чином, в період з травня 2011 по червень 2012 років ОСОБА_6, керуючись корисливим мотивом, за попередньою змовою з ОСОБА_5 та іншою особою здійснили ряд злочинів, пов'язаних з вербуванням, переміщенням, передачею та отриманням осіб, у тому числі і неповнолітніх, з метою експлуатації їх праці у сфері проституції в смт. Моніно Щолківського району Московської області, а так само пов'язаних із залученням потерпілих у заняття проституцією, з використанням обману і їх уразливого стану, при наступних обставинах.

У травні 2011 року інша особа, перебуваючи в с. Антонівка Миколаївського району Миколаївської області, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, здійснюючи пошук осіб, працю яких вони планували експлуатувати у сфері проституції, познайомилася з ОСОБА_14

Дізнавшись про те, що у вказаний період часу ОСОБА_14 не працює і не має джерела доходів, її батьки зловживають алкоголем, інша особа, вирішила використовувати ці обставини для реалізації свого злочинного наміру та, керуючись корисливим мотивом, з метою подальшої сексуальної експлуатації, здійснила вербування потерпілої ОСОБА_14

Проводячи вербувальну бесіду, інша особа, використовуючи потребу ОСОБА_14 в отриманні матеріальних засобів, використовувала обман, який виразився в повідомленні ОСОБА_14 завідомо неправдивих відомостей про характер запропонованої в Російській Федерації роботи.

Достовірно знаючи про те, що в смт. Моніно Щолківського району Московської області ОСОБА_14 під керівництвом ОСОБА_6 і ОСОБА_5 буде надавати платні сексуальні послуги, інша особа приховала цей факт від потерпілої ОСОБА_14, запропонувавши їй виїхати до Російської Федерації під приводом нагляду за своїми дітьми, а так само виконання господарських робіт у домоволодінні ОСОБА_6

ОСОБА_14, перебуваючи в уразливому стані, обумовленому збігом тяжких сімейних і матеріальних обставин, будучи введеною в оману щодо справжніх намірів іншої особи, а так само ОСОБА_6 і ОСОБА_5, отримавши від іншої особи усні гарантії своєї безпеки в майбутній поїздці, дала свою згоду на виїзд до Російської Федерації.

Таким чином, інша особа з використанням обману, що виразилося в повідомленні завідомо неправдивих відомостей при вербуванні для роботи за кордоном і уразливого сталу потерпілої ОСОБА_14, за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, втягнула її до заняття проституцією.

Заручившись згодою ОСОБА_14 на виїзд до Російської Федерації, інша особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, з метою подальшої сексуальної експлуатації, здійснила переміщення ОСОБА_14 в с. Зелене Миколаївського району Миколаївської області, де передала її ОСОБА_6 і ОСОБА_5

При цьому, контролюючи поведінку ОСОБА_14, інша особа під приводом збереження документа, забрала у потерпілої паспорт громадянина України на її ім'я, який згодом передала ОСОБА_6 і ОСОБА_5

ОСОБА_6 визначила дату виїзду ОСОБА_14 з України в Російську Федерацію, а також придбала їй проїзний документ на потяг, сполученням «Миколаїв-Москва».

01.06.2011 року ОСОБА_6 і ОСОБА_5, отримавши ОСОБА_14, діючи за попередньою змовою між собою, керуючись корисливим мотивом, з метою експлуатації ОСОБА_14, використовуючи уразливий стан останньої, на потязі «Миколаїв-Москва» перевезли ОСОБА_14 з м. Миколаєва (Україна) у смт. Моніно Щолківського району Московської області, до місця постійного проживання ОСОБА_6

Прибувши за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_5 за вказівкою ОСОБА_6 повідомила ОСОБА_14 про дійсну мету її приїзду до Російської Федерації - для заняття проституцією.

ОСОБА_14, яка раніше проституцією не займалася, зажадала у ОСОБА_5 повернути її назад, до України.

Однак ОСОБА_6 і ОСОБА_5, переслідуючи мету отримати за рахунок тривалої експлуатації ОСОБА_14 значний фінансовий прибуток, використовуючи боргову кабалу як один з механізмів контролю над потерпілою, повідомили ОСОБА_14 про те, що вона зобов'язана повернути кошти, витрачені ОСОБА_6 на її переміщення з України до Російської Федерації.

При цьому точна сума грошових коштів, яку ОСОБА_14 повинна повернути ОСОБА_6, остатньою не називалась.

Оскільки грошей на зворотну дорогу у ОСОБА_14 не було, документ, що засвідчує її особистість, перебував у ОСОБА_6, ОСОБА_14 була змушена прийняти умови сутенерів.

Після чого, ОСОБА_5, діючи узгоджено з ОСОБА_6, та за вказівкою останньої, відвезла ОСОБА_14 до квартири, яку ОСОБА_6 знімала спеціально для осіб, що займалися проституцією під її керівництвом, де довела до відома потерпілої ОСОБА_14 правила поведінки та порядок надання платних сексуальних послуг, встановлений ОСОБА_6

У період з 01.06.2011 року по 16.08.2011 року ОСОБА_14, перебуваючи під постійним контролем ОСОБА_6 і ОСОБА_5, які забезпечували її заняття проституцією, в умовах фактичної та психологічної ізоляції, надавала платні сексуальні послуги в саунах клієнтам, яких для неї знаходила ОСОБА_5 в смт. Моніно Щолківського району Московської області.

Кошти, отримані в результаті сексуальної експлуатації ОСОБА_14, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 звертали на свою користь.

У червні 2011 року в с. Зелене Миколаївського району Миколаївської області, інша особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, продовжуючи злочинну діяльність, спрямовану на вербування молодих жінок з метою їх сексуальної експлуатації, познайомилася з ОСОБА_13

Під час бесіди з ОСОБА_13, інша особа з'ясувала, що та є неповнолітньою і знаходиться в уразливому стані, обумовленому збігом тяжких особистих і сімейних обставин, прагне бути матеріально незалежною від батьків і підшукує роботу для того, щоб мати можливість самостійно оплатити подальше навчання у вищому навчальному закладі.

Дану обставину інша особа вирішила використовувати для реалізації свого злочинного наміру, після чого, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, керуючись корисливим мотивом, повторно, з метою подальшої сексуальної експлуатації, здійснила вербування неповнолітньої ОСОБА_13

При вербуванні ОСОБА_13, інша особа, діючи узгоджено з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, достовірно знаючи про те, що останні в смт. Моніно Щолківського району Московської області будуть експлуатувати працю ОСОБА_13 у сфері проституції, використовувала обман, який виразився в повідомленні ОСОБА_13 завідомо неправдивих відомостей про мету виїзду до Російської Федерації і характер майбутньої роботи.

Так, інша особа, використовуючи потребу неповнолітньої ОСОБА_13 в отриманні матеріальних засобів, запропонувала їй виїхати до Російської Федерації для подальшого працевлаштування продавцем одягу в одному з магазинів, які нібито належать ОСОБА_6, гарантувала їй безкоштовне проживання, а так само високий дохід від передбачуваної трудової діяльності. Крім цього, інша особа, прагнучи отримати згоду ОСОБА_13 на виїзд до Російської Федерації, запевнила її про повну безпеку майбутньої поїздки.

Неповнолітня ОСОБА_13, перебуваючи в уразливому стані, обумовленому збігом тяжких сімейних і матеріальних обставин, будучи введеною в оману щодо справжніх намірів іншої особи, ОСОБА_6 і ОСОБА_5, отримавши від іншої особи гарантії особистої безпеки в майбутній поїздці, дала свою згоду на виїзд до Російської Федерації.

Таким чином, інша особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, повторно, керуючись корисливим мотивом, з використанням обману, що виразилося в повідомленні завідомо неправдивих відомостей при вербуванні для роботи за кордоном і уразливого стану неповнолітньої ОСОБА_13, втягнули її до заняття проституцією.

Після чого в червні 2011 року інша особа, діючи узгоджено з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, здійснила переміщення ОСОБА_13 з України до Російської Федерації, що виразилося в наступному.

Інша особа за погодженням з ОСОБА_6, визначила дату виїзду ОСОБА_13 до Російської Федерації, придбала їй проїзний документ на потяг, сполученням «Миколаїв-Москва».

03.06.2011 року інша особа, продовжуючи свої злочинні дії, контролюючи поведінку потерпілої, доставила ОСОБА_13 на залізничний вокзал м. Миколаєва, проінструктувавши її про поведінку з співробітниками прикордонної служби при перетині державного кордону України.

04.06.2011 року по прибуттю ОСОБА_13 до Російської Федерації, на залізничному вокзалі м. Москви її зустріла ОСОБА_5, яка діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6, з метою подальшої сексуальної експлуатації ОСОБА_13, перемістила потерпілу до місця проживання ОСОБА_6, за адресою: АДРЕСА_1.

У зазначеному домоволодінні ОСОБА_6 і ОСОБА_5, продовжуючи свої злочинні дії, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_13 неповнолітня, повідомили останній про те, що вона прибула до Російської Федерації для заняття проституцією.

ОСОБА_13, не бажаючи займатися проституцією, зажадала від ОСОБА_5 і ОСОБА_6 повернути її назад, до України.

Однак ОСОБА_6 і ОСОБА_5, переслідуючи мету отримати за рахунок тривалої експлуатації ОСОБА_13 значний фінансовий прибуток, використовуючи боргову кабалу як один з механізмів контролю над потерпілою, повідомили ОСОБА_13 про те, що вона зобов'язана повернути кошти, витрачені ОСОБА_6, на її переміщення з України до Російської Федерації.

При цьому точна сума грошових коштів, яку ОСОБА_13 повинна повернути ОСОБА_6, не обговорювалася.

Оскільки у потерпілої ОСОБА_13 грошей на зворотну дорогу не було, паспорт громадянина України на її ім'я знаходився у ОСОБА_6, ОСОБА_13 була змушена прийняти умови сутенерів.

Після цього ОСОБА_5, діючи узгоджено з ОСОБА_6, та за вказівкою останньої, відвезла ОСОБА_13 до квартири, яку ОСОБА_6 знімала спеціально для осіб, що займалися проституцією під її керівництвом.

Перебуваючи в зазначеній квартирі, ОСОБА_5 довела до відома потерпілої ОСОБА_13 правила поведінки та порядок надання платних сексуальних послуг, встановлений ОСОБА_6

У період з червеня 2011 по грудень 2011 років ОСОБА_13, перебуваючи під постійним контролем ОСОБА_6 і ОСОБА_5, в умовах фактичної та психологічної ізоляції, надавала платні сексуальні послуги клієнтам, яких для неї знаходила ОСОБА_5 в саунах смт. Моніно Щолківського району Московської області.

Кошти, отримані в результаті сексуальної експлуатації ОСОБА_13, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 звертали на свою користь.

У вересні 2011 року в с. Зеленому Миколаївського району Миколаївської області інша особа, повторно, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, керуючись корисливим мотивом, з метою подальшої експлуатації, здійснила вербування неповнолітньої ОСОБА_12

При цьому інша особа, проводячи вербувальну бесіду з ОСОБА_12, прагнучи отримати її згоду на виїзд до Російської Федерації, використовувала обман, який виразився в повідомленні потерпілій завідомо неправдивих відомостей про характер майбутньої роботи за кордоном.

Так, інша особа, достовірно знаючи про те, що по приїзду до Російської Федерації ОСОБА_12 під керівництвом ОСОБА_6 і ОСОБА_5 буде надавати платні сексуальні послуги, приховала від потерпілої цей факт, запропонувавши їй виїхати до Російської Федерації для догляду за ОСОБА_6

Використовуючи потребу ОСОБА_12 в отриманні матеріальних засобів, інша особа гарантувала їй високий заробіток, безкоштовний проїзд до Російської Федерації, а також високий дохід від пропонованої трудової діяльності.

ОСОБА_12, перебуваючи в уразливому стані, обумовленому збігом тяжких сімейних і матеріальних обставин, будучи введеною в оману щодо справжніх намірів іншої особи, дала свою згоду на виїзд до Російської Федерації.

Таким чином, інша особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, повторно, керуючись корисливим мотивом, з використанням обману, що виразився в повідомленні завідомо неправдивих відомостей при вербуванні для роботи за кордоном, і уразливого стану неповнолітньої ОСОБА_12, втягнули її до заняття проституцією.

Для отримання згоди батьків неповнолітньої ОСОБА_12 на виїзд доньки за кордон, інша особа зустрілася з матір'ю потерпілої - ОСОБА_15

У ході зустрічі інша особа повідомила ОСОБА_15 завідомо неправдиві відомості про майбутню роботу ОСОБА_12, навмисно приховавши від ОСОБА_15, що дійсна мета виїзду ОСОБА_12 до Російської Федерації - експлуатація її праці у сфері проституції.

24.09.2011 року приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_16 завірила підпис ОСОБА_15 у заяві про надання дозволу на тимчасовий виїзд її неповнолітньої дочки - ОСОБА_12, до Російської Федерації в супроводі іншої особи.

Після цього інша особа, продовжуючи злочинні дії і реалізуючи злочинний умисел, спрямований на переміщення ОСОБА_12 з України до Російської Федерації з метою експлуатації, оплатила витрати, пов'язані з оформленням паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_12, за погодженням з ОСОБА_6 визначила дату виїзду ОСОБА_12 з України, а також придбала для неї проїзний документ на потяг, сполученням «Миколаїв-Москва».

При цьому з метою контролю за поведінкою потерпілої, інша особа забрала у ОСОБА_12 паспорт громадянина України на її ім'я.

Наприкінці вересня 2011 року інша особа, супроводжуючи ОСОБА_12, здійснила її переміщення з України до місця проживання ОСОБА_6, за адресою: АДРЕСА_1.

У зазначеному домоволодінні ОСОБА_6 і ОСОБА_5, а так само присутня при цьому інша особа, продовжуючи свої злочинні дії, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_12 неповнолітня, повідомили останній про те, що вона прибула до Російської Федерації для заняття проституцією.

ОСОБА_12, не бажаючи займатися проституцією, зажадала від ОСОБА_5 і ОСОБА_6 повернути її назад, до України.

Однак ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_17, переслідуючи мету отримати за рахунок тривалої експлуатації ОСОБА_12 значний фінансовий прибуток, використовуючи боргову кабалу як один з механізмів контролю над потерпілою, повідомили ОСОБА_12 про те, що вона зобов'язана повернути кошти, витрачені ОСОБА_6, на її переміщення з України до Російської Федерації.

При цьому точна сума грошових коштів, яку ОСОБА_12 повинна повернути ОСОБА_6, не повідомлялася.

Після чого ОСОБА_5, діючи узгоджено з іншою особою і ОСОБА_6, за вказівкою останньої, відвезла ОСОБА_12 до квартири, яку ОСОБА_6 знімала спеціально для осіб, що займалися проституцією під її керівництвом.

Перебуваючи в зазначеній квартирі, ОСОБА_5 довела до відома потерпілої ОСОБА_12 правила поведінки та порядок надання платних сексуальних послуг, встановлений ОСОБА_6

У період з вересня 2011 по жовтень 2011 років ОСОБА_12, перебуваючи під постійним контролем ОСОБА_6 і ОСОБА_5, в умовах фактичної та психологічної ізоляції, надавала платні сексуальні послуги клієнтам, яких для неї знаходила ОСОБА_5 в саунах смт. Моніно Щолківського району Московської області.

Кошти, отримані в результаті сексуальної експлуатації ОСОБА_12, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 звертали на свою користь.

У лютому 2012 року в с. Зелене Миколаївського району Миколаївської області інша особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, повторно, керуючись корисливим мотивом, з метою подальшої сексуальної експлуатації, здійснила вербування ОСОБА_11

Дізнавшись під час бесіди про те, що ОСОБА_11 знаходиться в уразливому стані, обумовленому важким матеріальним становищем, інша особа, запропонувала їй виїхати до Російської Федерації для заняття проституцією.

У ході вербування ОСОБА_11 для досягнення злочинного результату інша особа використовувала обман, що виразився в умисному приховуванні від ОСОБА_11 відомостей, повідомлення яких мало істотне значення для поведінки потерпілої і прийняття нею рішення про виїзд за кордон.

Так, проводячи з ОСОБА_11 вербувальну бесіду, інша особа, за взаємною домовленістю з ОСОБА_6, робила основний упор на створення ілюзії високооплачуваної роботи, використовуючи потребу ОСОБА_11 в отриманні матеріальних засобів, акцентувала її увагу на сумі майбутнього доходу від заняття проституцією.

ОСОБА_11, яка не мала досвіду заняття проституцією, перебуваючи в уразливому стані, обумовленому збігом тяжких сімейних та особистих обставин, будучи введеною іншою особою в оману щодо розміру доходу від проституції та умов майбутньої діяльності, розраховуючи значно поліпшити своє матеріальне становище, отримавши від іншої особи усні гарантії своєї безпеки на час перебування в Російській Федерації, дала згоду виїхати до ОСОБА_6

Таким чином інша особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, повторно, керуючись корисливим мотивом, з використанням обману, що виразився в повідомленні завідомо неправдивих відомостей при вербуванні для роботи за кордоном, і уразливого стану ОСОБА_11, втягнули її до заняття проституцією.

Отримавши згоду ОСОБА_11 на виїзд, інша особа повідомила про це ОСОБА_6, яка визначила дату виїзду ОСОБА_11 з України, а також оплатила придбання проїзних документів на потяг, сполученням «Миколаїв - Москва».

У лютому 2012 року інша особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 і ОСОБА_5, з метою подальшої експлуатації праці ОСОБА_11 у сфері проституції, здійснили переміщення останньої з України до місця проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 і ОСОБА_5 довели до відома ОСОБА_11 порядок і умови надання сексуальних послуг, після чого в період з лютого 2012 по 01.03.2012 року ОСОБА_11 під їх керівництвом надавала платні сексуальні послуги.

Умови, в яких ОСОБА_11 займалася проституцією, істотно відрізнялися від тих, які їй при вербуванні гарантувала інша особа.

Так, ОСОБА_11 перебувала під постійним контролем ОСОБА_6 і ОСОБА_19, вона не мала можливості вільного розпорядження собою, сексуальні послуги надавалися тим клієнтам, яких для неї знаходила ОСОБА_5

Кошти, отримані ОСОБА_20 в результаті надання платних сексуальних лослуг, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 звертали на свою користь.

Таким чином, ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_5 та іншою особою, здійснювали експлуатацію праці ОСОБА_11 у сфері проституції.

На початку червня 2012 року ОСОБА_6 і ОСОБА_5, здійснюючи пошук осіб, працю яких вони планували експлуатувати у сфері проституції, прибули в с. Тузли Татарбунарського району Одеської області, де познайомилися з ОСОБА_10

Під час бесіди з ОСОБА_10, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 з'ясували, що та знаходиться в уразливому стані, обумовленому збігом тяжких особистих і сімейних обставин, а саме ОСОБА_10 самотня, не має родичів в Україні, не має свого житла, офіційно не працевлаштована та перебивається випадковими заробітками.

Отримавши від ОСОБА_10 цю інформацію, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 вирішили використовувати ці обставини для досягнення злочинного результату та діючи за попередньою змовою між собою, повторно, з метою подальшої експлуатації здійснили вербування ОСОБА_10

Під час вербувальної бесіди з ОСОБА_10 для отримання її згоди на виїзд з України, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 використовували обман, що виразився в повідомленні потерпілій ОСОБА_10 завідомо неправдивих відомостей про мету її поїздки до Російської Федерації.

Використовуючи потребу ОСОБА_10 в отриманні матеріальних засобів, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 запропонували їй виїхати до Російської Федерації під приводом догляду за дітьми ОСОБА_5, приховавши від ОСОБА_10 свої справжні наміри - використовувати її працю у сфері проституції.

Побоюючись, що ОСОБА_10 відмовиться виїжджати за кордон, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 запевнили потерпілу в повній безпеці майбутньої поїздки, гарантували безкоштовний проїзд до Російської Федерації, безкоштовне проживання в будинку ОСОБА_6, а також високу заробітну плату.

ОСОБА_10, яка у вказаний період часу знаходилася в уразливому стані, зумовленому збігом тяжких особистих і сімейних обставин, будучи введеною ОСОБА_6 ї. і ОСОБА_5 в оману щодо їх справжніх намірів і запропоновану трудову діяльність, розраховуючи значно поліпшити своє матеріальне становище, погодилася виїхати до Російської Федерації.

Таким чином, ОСОБА_6 і ОСОБА_5, діючи за попередньою змовою між собою, повторно, з використанням обману і уразливого стану ОСОБА_10, обумовленого збігом тяжких особистих і сімейних обставин, втягнули її до заняття проституцією.

У цей же період часу, на початку липня 2012 року, заручившись згодою ОСОБА_10 на виїзд до Російської Федерації, ОСОБА_6 оплатила оформлення необхідних для її виїзду за кордон документів - паспорта громадянина Республіки Молдова для виїзду за кордон.

Після того, як ОСОБА_10 отримала паспорт громадянина Молдови для виїзду за кордон, ОСОБА_6 з метою контролю над поведінкою потерпілої, забрала у ОСОБА_10 значений документ під приводом його збереження.

Крім цього, ОСОБА_6 визначила дату виїзду ОСОБА_10 з України в Російську Федерацію, а також придбала їй проїзний документ на потяг, сполученням «Миколаїв -Москва».

12.06.2012 року ОСОБА_6 і ОСОБА_5, продовжуючи свої злочинні дії, за попередньою змовою між собою, керуючись корисливим мотивом, повторно, з метою сексуальної експлуатації ОСОБА_10, здійснили її переміщення по території України: з Миколаївської області до державного кордону України - до пункту прикордонного пропуску «хутір Михайлівський» у Сумській області, де ОСОБА_6 і ОСОБА_5, в супроводі яких ОСОБА_10 слідувала до Російської Федерації, були затримані співробітниками правоохоронних органів України.

Таким чином, злочинна діяльність ОСОБА_6, ОСОБА_5, іншої особи посягала на свободу і гідність особи, на статеву свободу жінок, а так само завдала серйозної шкоди психічному і фізичному здоров'ю потерпілих.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, захисника ОСОБА_4, обвинуваченої ОСОБА_5 на підтримку апеляційних скарг, заперечення обвинувачених ОСОБА_6, її захисника ОСОБА_8 та ОСОБА_5 на апеляційну скаргу прокурора, обговоривши доводи апеляційних скарг, вивчивши матеріали кримінального провадження та дослідивши повторно дані про особу обвинувачених в порядку ст. 404 ч.3 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду 1 інстанції про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_5 в скоєнні, кримінальних правопорушень, передбачених ст. 149 ч. 2, ст. 303 ч. 3 КК України, за обставин, встановлених судом, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, аналіз яких наведений у вироку.

Обвинувачена ОСОБА_6 в апеляційній скарзі доведеність вини в пред'явленому їй обвинувачені не оспорює.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 вину не визнала та пояснила, що в смт Моніно Московської області Російської Федерації проживала 4,5 роки на підставі тимчасової реєстрації. Спочатку мешкала у ОСОБА_6, а потім орендувала будинок. На життя заробляла торгівлею одягом на ринку, проституцією ніколи не займалася. Гроші від ОСОБА_6 ні за що не отримувала.

Пояснила, що ОСОБА_14 приїхала в смт Моніно на початку червня 2011 року, де більше двох місяців, проживала в будинку ОСОБА_6, доглядала за її дітьми. Пізніше приїхала ОСОБА_13, яка займалася роботою по господарству (прибирала будинок та подвір'я, мила посуд). Дівчатам за роботу платили по 100 доларів на місяць. В середині вересня 2011 року ОСОБА_13 залишила будинок ОСОБА_6 та пішла до хлопця на ім'я ОСОБА_44. Про вік ОСОБА_13 вона дізналася в Росії, коли святкували її 18-ти річчя.

Приблизно в цей час до смт Моніно в гості приїхала ОСОБА_12, яка пробула 2 тижні та повернулась в Україну.

Поясняла, що ОСОБА_11 є подругою ОСОБА_23 (онучки ОСОБА_6.), яка декілька разів приїздила до смт Моніно. Вперше приїхала разом із ОСОБА_23, 2 тижні проживала в будинку ОСОБА_6, а іншого разу жила в неї. Розповідали їй, що знайшли роботу, але детальніше вона не цікавилась. Проживали у неї приблизно 2 місяці, а потім раптово поїхали.

З ОСОБА_24 познайомилась в с. Тузли, Одеської області. За свої гроші оформила ОСОБА_10 паспорт громадянки Молдови та закордонний паспорт, сплатила за її проїзд з Миколаєва до Москви. Зробила це, оскільки мала намір на те, щоби ОСОБА_10 приїхала до смт Моніно доглядати за її молодшою донькою, якій на той час виповнилося 8 місяців, поки вона сама з'їздить на Україну та оформить документи на дитину.

Стверджує, що потерпілі ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 приїздили до Російської Федерації за власною ініціативою, в пошуках роботи. Займатися проституцією потерпілих вона не примушувала. Дівчата мали власні мобільні телефони, мали змогу вільно пересуватися, в разі чого звернутися до поліції Російської Федерації або до міліції на Україні. Фізичний вплив до дівчат не застосовувала, крім ОСОБА_14, яку вона один раз вдарила за те, що та чіплялася до 14-річного хлопця. Поведінку потерпілих вона не контролювала, тому припускає, що деякі з потерпілих, зокрема ОСОБА_13, могли самостійно займатися проституцією.

Вказує що між нею та потерпілими склалися нормальні відносини. Проте зазначає, що ОСОБА_13 могла образитися на неї та ОСОБА_6, тому що вони змусили її повернутися до України, а ОСОБА_13 не хотіла залишати свого хлопця. Вважає, що потерпілі обмовляють її та ОСОБА_6, тому що хочуть отримати гроші.

Обвинувачена ОСОБА_6 хоча свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 303, ч. 2 ст. 149 КК України не визнала, однак не заперечувала, що потерпілі ОСОБА_14, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_11 в різний час (2011-2012 роках) дійсно проживали у неї в будинку в смт. Моніно Московської області. ОСОБА_12 та ОСОБА_14 знаходились в інтернаті і її донька ОСОБА_17 взяла їх з собою в Москву для роботи по господарству. Вони жили у неї в будинку 2,5 місяці. ОСОБА_14 потім поїхала додому, вона дала їй 300 доларів США та купила одяг. ОСОБА_13 знаходилась в неї З місяці, потім поїхала додому і вона дала їй 400 долларів та через деякий час знову з'явилась у них.

ОСОБА_12 приїхала до Москви з її дочкою ОСОБА_17. Спочатку була в неї, потім пішла до ОСОБА_5, там була 1-2 дні, далі знову повернулась до неї. Всього була 10-12 днів, не більше.

ОСОБА_11 приїхала з її онукою ОСОБА_23 та була в неї в гостях близько тижня.

В смт. Татарбунарах Одеської області біля кафе, де вона була разом із ОСОБА_5 познайомились із ОСОБА_10. Наняли її для роботи на будівництві, але вона не справилась. Тоді ОСОБА_5 запропонувала доглядати за її дитиною, якій було 7 місяців, на що ОСОБА_10 погодилась, але сказала, що в неї немає документів. Гроші на переоформлення документів давала ОСОБА_5.

Вважає, що дівчата її обмовляють, тому що побачили в неї гроші, крім того, вони приїхали до Росії, щоб вийти заміж. Твердить, що не примушувала дівчат надавати послуги сексуального характеру. Документи у дівчат вона не забирала, лише попросила, щоб вони склали їх у себе, а їй переписали їх дані.

Винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, в скоєні яких вона обвинувачується, за наведених у вироку обставин підтверджено послідовними показаннями потерпілих ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, свідків ОСОБА_26, даними, що містяться у заявах потерпілих ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_27, протоколах пред'явлення особи для впізнання за участю потерпілих, протоколах обшуку, даних аналітичного звіту оперативно-розшукового відділу Одеського прикордонного загону та іншими доказами, зміст яких докладно наведений у вироку, яким суд дав належну оцінку.

З наведених доказів убачається, що ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_6 запропонувала й переконала ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 займатися проституцією, для чого організувала їх виїзд до м. Москви, придбавши квитки та оформивши належні документи для виїзду з України. При цьому в них відбирали паспорти та тримали зачиненими в квартирі, чим позбавляли зв'язку й можливості вільно залишити місце свого перебування

Згідно зі ст. 1 «Конвенції ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами» від 2 грудня 1949 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, Сторони в цій Конвенції зобов'язуються накладати кару на кожного, хто зводить, умовляє, спокушає з метою проституції іншу особу, або експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою цієї особи.

Відповідно до підпункту а) статті 3 «Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності», прийнятого резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року, ратифікованого Україною 4 лютого 2004 року, «торгівля людьми» означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою, або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у виді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація означає експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації.

Згідно з підпунктом б) цієї статті згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію, про яку йдеться в підпункті а), не береться до уваги, якщо було використано будь-який із заходів впливу, зазначених у підпункті а).

Під уразливим станом, що передбачено ст. 149 КК України, слід розуміти зумовлений фізичними або психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин. Уразливим стан особи слід визнавати в усіх випадках, коли за обставин справи її згода на вербування, переміщення, переховування, передачу чи одержання була вимушеною, одержаною під впливом зазначених суб'єктивних та/або об'єктивних причин і не відповідала її справжнім інтересам.

Як правильно встановлено судом на підставі показань потерпілих, свідків та інших зібраних у справі доказів, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 погодилися займатися проституцією через відсутність роботи, постійного місця проживання, вкрай тяжке матеріальне становище, аж до неможливості придбати продукти харчування, оплатити житло й забезпечити інші нагальні життєві потреби свої та своїх непрацездатних членів сім'ї, для яких вони були єдиними годувальниками.

Враховуючи викладене, суд дійшов правильного висновку про те, що згода ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 на зайняття проституцією була не добровільною, а вимушеною, зумовленою уразливим становищем внаслідок збігу об'єктивних тяжких особистих та сімейних обставин, що істотно обмежувало їх у можливості вільного вибору, та не відповідала їх справжнім інтересам. Сукупність таких обставин була використана ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для впливу на волю вказаних осіб з метою їх експлуатації.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_13 пояснила, що про можливість поїхати в Росію та працювати там продавцем, запропонувала їй ОСОБА_17 - донька ОСОБА_6, пообіцяла високу заробітну плату та повідомила, що проживати вона буде в будинку ОСОБА_6.

На той момент їй було 17 років. ОСОБА_17 купила їй квиток на поїзд «Миколаїв-Москва», на Курському вокзалі її зустріла ОСОБА_5 та відвезла до будинку ОСОБА_6, який, як вона потім дізналася, знаходиться в Щолківському районі смт Моніно Московської області. Між нею, ОСОБА_6.(яку всі називали «тітка ОСОБА_6») та ОСОБА_5 відбулася розмова про те, що вона не буде торгувати одягом, а насправді буде надавати сексуальні послуги за гроші, тобто займатися проституцією.

Вона відмовилася, тоді ОСОБА_6 і ОСОБА_5 сказали, що в неї немає виходу, їй необхідно «відпрацювати» гроші, витрачені на квиток та їжу. При цьому точної суми не називали, не казали на протязі якого часу їй доведеться цим займатися. ОСОБА_6 забрала її паспорт, ідентифікаційний код, свідоцтво про народження. ОСОБА_5 відвезла її до квартири, яка знаходилась не в смт Моніно, а в населеному пункті по сусідству (назву вона не пам'ятає). В квартирі знаходились інші дівчата: ОСОБА_27 і ОСОБА_14.. Через деякий час їх перевезли до смт Моніно в будинок, який знаходився через пару вулиць від будинку ОСОБА_6.

Загалом в Росії вона перебувала приблизно 6 місяців. Весь цей час займалася проституцією під керівництвом ОСОБА_6 і ОСОБА_5. ОСОБА_6 була головною людиною в цій справі, їй віддавалися всі гроші. ОСОБА_5 працювала на ОСОБА_6, проте ніяких грошей за це не отримувала, також займалася проституцією, возила дівчат до сауни, де на них чекали клієнти, забирала у клієнтів гроші. ОСОБА_17 займалася тим, що підшукувала на території України дівчат та відправляла їх до Росії і з цього отримувала прибуток.

В Росії вона познайомилася із ОСОБА_12, яка була неповнолітня і також не знала з якою метою їде до Росії. ОСОБА_6 і ОСОБА_5 сказали їй пояснити ОСОБА_12 чим необхідно займатися. ОСОБА_12 відмовлялася займатися проституцією, тому вона працювала замість неї.

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 обмежували її та інших дівчат у пересуванні, у спілкуванні з родичами, не дозволяли виходити на вулицю. В неї не було можливості користуватися інтернетом, скайпом. Їй видали мобільний телефон, номер якого вона не могла дізнатися, грошей на рахунку ніколи не було. Дзвонити додому їй дозволяли 1 раз на місяць, при розмові були присутні ОСОБА_6 і ОСОБА_5, підказували, що треба казати. Перед поверненням в Україну їй віддали паспорт та дали 100 доларів.

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_11 пояснила, що з ОСОБА_6 і ОСОБА_5 познайомилась у 2003 році, оскільки дружила з онукою ОСОБА_6 - ОСОБА_23 та часто бувала у них в гостях. На початку лютого 2012 року приїхала до с. Зелене і залишилась ночувати в будинку матері ОСОБА_23 - ОСОБА_17. ОСОБА_17 запропонувала їй поїхати до ОСОБА_6 в Росію займатися проституцією. Пообіцяла, що вона заробить значну суму грошей, буде мати золото та подарунки та що її ніхто не буде ображати. До цього проституцією вона не займалася, але погодилася, тому що їй були потрібні гроші на лікування та забезпечення своєї дитини.

В лютому 2012 року разом з ОСОБА_23 та її дочкою потягом поїхала до Москви. Їх зустріла ОСОБА_5 і відвезла до будинку ОСОБА_6 в АДРЕСА_1. Там ОСОБА_5 пояснила як треба «працювати з клієнтами» і ввечері цього ж дня разом із ОСОБА_5 поїхала до сауни.

В будинку ОСОБА_6 знаходилась 3 тижні. Весь цей час займалася проституцією. Повернулася на Україну 01.03.2012 року, а вже 16.03.2012 року знову поїхала до ОСОБА_6 і перебувала там до 10.05.2012 року.

ОСОБА_6 і ОСОБА_5 не виконали своїх обіцянок, тому що обіцяли заробітну плату в розмірі 1 000 доларів на місяць, але обманули. За перші 3 тижні їй заплати 7 000 руб. За наступні 2 місяці заплати 2,5 тис. руб. та при цьому звинуватили в тому, що хтось з дівчат в будинку вкрав 5 тис. руб. Першого разу документи в неї не забирали, а вдруге її паспорт знаходився у ОСОБА_6.

Майже на всі виклики клієнтів з нею та іншими дівчатами до саун їздила ОСОБА_5, яка забирала гроші за послуги. В той час, коли ОСОБА_6 і ОСОБА_5 їздили в Україну, гроші збирала вона і віддавала брату ОСОБА_6.

Потерпіла ОСОБА_14 в суді підтвердила, що із ОСОБА_5 і ОСОБА_6 познайомилась в с. Зелене. Вони запропонували їй заробити грошей та поїхати в Росію доглядати за дитиною, на що вона погодилась. На поїзді сполученням «Миколаїв-Москва» 1-го чи 2-го липня 2011 року ОСОБА_17 з дітьми, ОСОБА_5 та вона прибули до Москви та приїхали до смт Моніно на вул. Пісочна, 25 до будинку ОСОБА_6. Ще в дорозі ОСОБА_17 забрала її паспорт, який віддала ОСОБА_6.

Вже в Москві ОСОБА_5 розповіла їй, що вона повинна займатися проституцією. Вона ніколи раніше не займалася проституцією, тому відмовилася, але ОСОБА_6 їй погрожувала, сказала, що не віддасть їй паспорт, а грошей на повернення додому в неї теж не було. Її попередили, що якщо вона буде займатися проституцією 3 місяці, то їй заплатять 500 долларів.

Вона пропрацювала 2,5 місяці, отримала 200 долларів та разом із ОСОБА_17 повернулася в Україну. Через деякий час до неї зателефонувала ОСОБА_17 та вмовила її знову поїхати до Росії. Вона погодилася і поїхала ще на 3 місяці. В першій приїзд вона проживала на квартирі в смт.Лосіно-Петровському з ОСОБА_27 та ОСОБА_13, але ОСОБА_6 сказала, що необхідно переїжджати, тому що сусіди зрозуміли, що вони займаються проституцією, тому вони переїхали до ОСОБА_6. Коли вона приїздила другого разу ОСОБА_6 найняла їм будинок в смт Моніно поряд із своїм будинком.

ОСОБА_5 шукала клієнтів, відвозила дівчат на таксі до саун «Біокомбінат» і «ЖБК», разом з дівчатами надавала сексуальні послуги, забирала у клієнтів гроші. ОСОБА_6 віддавала ОСОБА_5 накази, забирала всі гроші собі. ОСОБА_6 і ОСОБА_5 контролювали поведінку дівчат, обмежували їх у пересуванні, не дозволяли спілкуватися з родичами, дзвонити по телефону.

Самостійно залишити територію Російської Федерації вона не могла, а також не могла звернутися до правоохоронних органів.

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_12 пояснила, що з ОСОБА_17 познайомилась, коли вчилася в школі-інтернаті, де також навчалися діти ОСОБА_30. В гостях у ОСОБА_17 познайомилась із ОСОБА_6. Спочатку доглядала за матір'ю ОСОБА_6 в с. Татарбунари Одеської області, потім дивилася за дітьми ОСОБА_17.

В кінці вересня 2011 року ОСОБА_17 запропонувала поїхати в Росію допомагати ОСОБА_6 по господарству (їздити за покупками, прибирати будинок, виконувати інші доручення). За цю роботу обіцяли 100 доларів в місяць. Казали, що буде проживати в будинку ОСОБА_6.

ОСОБА_17 сплатила за виготовлення її паспорту та купила для неї квиток на поїзд «Миколаїв-Москва». Через деякий час ОСОБА_5 повідомила, що вона повинна займатися проституцією. Вона була у шоковому стані, відмовлялася, їздила в сауни «ЖБК» і «Біокомбінат», які розташовані на території смт Моніно, але замість неї сексуальні послуги клієнтам надавала ОСОБА_31. Проживала у приватному будинку і не могла самостійно виходити на вулицю, годували зіпсованою їжею. Її та інших дівчат весь час контролювали ОСОБА_17, ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Одного разу вона взяла у клієнта телефон і подзвонила сестрі на Україну, попросила допомоги. Після цього ОСОБА_5 і ОСОБА_17 намагались з'ясувати, яким чином вона зв'язалась з сестрою, залякували її тим, що відправлять в іншу країну де її не знайдуть. ОСОБА_6 її вдарила. ОСОБА_17 казала, що вона повинна відпрацювати борг за квиток і паспорт, заставляли дзвонити сестрі і казати, що все добре, примушуючи залишатися в Росії. Вона відмовлялася. ОСОБА_30 відвезла її на Україну, де вона звернулась до міліції із заявою, що у неї забрали паспорт.

В момент перебування в смт. Моніно їй було 16 років.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_10 пояснила, що вона громадянка Молдови, приїхала з с. Караклія в якому проживала разом із братом, батьки померли, навчалася в інтернаті, закінчила технікум, працювала на швейній фабриці. Поїхала в Україну в Одеську область працювати на будівництві, проживала із хлопцем, з яким на момент знайомства з ОСОБА_6 і ОСОБА_5 посварилася і тому не мала постійного місця проживання.

З ОСОБА_6 та ОСОБА_5 познайомилася в червні-липні 2012 року в с. Тузли Одеської області. Її відвезли до с. Татарбунари і через добу повідомили, що плани змінилися і необхідно їхати до Миколаєва, а потім до Росії. Пояснили, що вона буде доглядати за маленькою дитиною. Обіцяли до 200 доларів в місяць, проживання, харчування та одяг за їх кошт.

В цей момент вона почала сумніватися, але ОСОБА_5 заспокоїла її і сказала, що якби вони планували зробити їй щось погане, то не стали привозити до себе додому, знайомити з родиною. Крім цього, вона перебувала в тяжких особистих обставинах. В Молдові їй зробили закордонний паспорт, за який сплатила ОСОБА_6, та забрала собі на зберігання. Також ОСОБА_6 придбала квиток на поїзд «Миколаїв-Москва».

До Москви вона їхала разом із ОСОБА_6., ОСОБА_5 та дівчиною на ім'я ОСОБА_26 (прізвища не знає), яка дорогою хотіла їй щось повідомити, але їм заборонили спілкуватися. По дорозі в Росію їх з потягу зсадили прикордонники, приїхала міліція та всіх чотирьох відвезли до Миколаєва.

Про дійсну мету поїздки до Росії вона дізналася в Миколаєві, коли на дверях кабінету побачила табличку з надписом про «торгівлю людьми». ОСОБА_6 одразу відвели до іншого кабінету, а ОСОБА_5 в коридорі на болгарській мові попередила, що вона повинна казати, що їхала доглядати дитину.

Крім показань потерпілих, вина обвинуваченої ОСОБА_5 підтверджується такими матеріалами кримінального провадження:

Даними заяв потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від 17.04.2012 року, про те, що ОСОБА_5 примушувала їх займатися проституцією. (т. 1 а.п. 189-190);

За даними протоколів пред'явлення особи для впізнання від 12.06.2012, 26.06.2012, 17.07.2012, 20.07.2012, 03.08.2012 року на пред'явлених фотознімках потерпілі ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_10, свідок ОСОБА_32 впізнали ОСОБА_5 як особу, яка разом із ОСОБА_6 примушувала їх займатися проституцією після приїзду в смт Моніно Московської області Російської Федерації. (т.1 а.с.210-212,,217-220, 221-224,229-232,237-240)

Згідно даним протоколу особистого обшуку ОСОБА_5 від 12.06.2012 року, у неї, крім інших речей, були виявлені паспорта на ім'я ОСОБА_32 та ОСОБА_10, мобільний телефон марки «Nokia» з SIM-карткою та блокнот з записами, оглянутий в ході огляду предметів (т. 2 а.п. 9, 10-16).

За даними протоколу виїмки від 02.07.2012 року, у потерпілої ОСОБА_13 вилучено картку мобільного оператора «Билайн», якою користувалась обвинувачена ОСОБА_5 та на якій зафіксовані номери телефонів (т. 2 а.п. 17, 18-22)

Даними протоколу особистого обшуку від 12.06.2012 р., згідно якого в ході особистого обшуку гр. ОСОБА_5 було вилучено чорну сумку, металеві вироби жовтого кольору, паспорт гр. України серії НОМЕР_3, паспорт гр. України на ім'я ОСОБА_32 серії НОМЕР_4, паспорт гр. Молдови на ім'я ОСОБА_10 серії НОМЕР_5, блокнот з записами, мобільний телефон Нокіа, аркуші паперу з записами номерів телефонів та імен, квитанція про перевід грошових коштів № НОМЕР_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_5;

Згідно даним протоколу огляду предметів від 19.07.2012 року, в ході якого була оглянута сторінка в мережі загального доступу Інтернет під назвою "ОСОБА_11". При перегляді сторінки з меню "Друзі" був оглянутий повний список друзів з підписами, серед яких зокрема були анкети: ОСОБА_30, яка зі слів ОСОБА_11 приходиться рідною дочкою ОСОБА_6, яка в країні підшукувала дівчат; ОСОБА_5, яка зі слів ОСОБА_11, зустрічала дівчат в Росії, а також займалась проституцією, приймала виклики та збирала гроші з клієнтів;

Відповідно до даних аналітичного звіту оперативно-розшукового відділу Одеського прикордонного загону встановлені факти перетину кордону ОСОБА_17, ОСОБА_23, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_32. Основними напрямками слідування зазначеними особами були Молдова-Україна-Російська Федерація, Російська Федерація-Україна, Україна-Молдова. Крім того, встановлені факти спільного перетину державного кордону України вказаними особами, що найчастіше це робили ОСОБА_6 та ОСОБА_5, починаючи з кінця 2007 року з періодичністю 2-6 разів на рік (т. 2 а.п. 34-49) Були встановлені факти перетинів ДКУ громадянками ОСОБА_17, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_32, при цьому остання використовувала 3 паспортних документи, один з яких значиться в базі даних як загублений, викрадений або оголошений недійсним документ. Громадянки України ОСОБА_13 та ОСОБА_14 перетинали кордон в 2011-2012 р. в пунктах пропуску для залізничного сполучення. Відомості щодо перетинів кордону ОСОБА_33, ОСОБА_23 та ОСОБА_10 в базі даних "Ризик" КАІС "Гарт-1/П" відсутні.

Також встановлено ряд фактів вивезення ними з України до Російської Федерації наступних осіб: громадяни України ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, громадянка Молдови ОСОБА_43.

За даними протоколу про результати здійснення оперативно-технічних заходів з використанням технічних засобів від 05.10.2012 року, яким зафіксований зміст телефонних розмов між ОСОБА_17, ОСОБА_6, ОСОБА_23, ОСОБА_5 з приводу підшукання молодих жінок з метою їх подальшої експлуатації в сфері проституції (т. 2 а.п. 53-124).

Апеляційний суд вважає, що кожний окремий з наведених доказів оцінений судом 1 інстанції з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів в достатній мірі підтверджує вину обвинуваченої ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 149 ч. 2, ст. 303 ч. 3 КК України, тобто у вербуванні, переміщенні, одержанні людини, вчинених з метою експлуатації, з використанням обману, уразливого стану особи, вчинені щодо неповнолітнього, щодо кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб та у втягненні особи в зайняття проституцією з використанням обману і уразливого стану цієї особи, вчиненого щодо кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, щодо неповнолітнього.

Твердження захисника ОСОБА_4 щодо наявності в показаннях потерпілих суперечностей з приводу викладення фактичних обставин справи, є необгрунтованим, оскільки з аудіо-запису судового розгляду кримінального провадження в суді 1 інстанції вбачається, що показання, допитаних в судовому засіданні потерпілих ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_10, збігаються у найдрібніших деталях.

Так, потерпілі вказували на одних і тих самих осіб, які шляхом обману вивезли їх до Російської Федерації та змусили займатися проституцією, називали однакові адреси, за якими їх утримували проти їх волі, в ідентичній формі розповідали про встановлений обвинуваченими порядок надання клієнтам-чоловікам сексуальних послуг за гроші.

З показань потерпілих вбачається певна схема, за якою обвинувачені здійснювали свої злочинні наміри: місця, в яких вони підшукували дівчат, особи потерпілих, які були приблизно однакового віку та перебували в уразливому стані, переміщення потерпілих потягом сполученням «Миколаїв-Москва», наявність на території Московської області квартир та будинків для утримання завербованих дівчат, встановлений обвинуваченими чіткий порядок експлуатування потерпілих в сфері проституції.

Слід визнати необґрунтованими доводи захисника ОСОБА_4 про допущені судом суттєві порушення кримінального процесуального закону, а саме про проведення по даному кримінальному провадженню підготовчого судового засідання суддею одноособово, про розгляд клопотання про продовження тримання під вартою ОСОБА_6 без перекладача та невиконання вимог ухвали апеляційного суду від18.04.2013 року.

Як вбачається з матеріалів провадження 30 жовтня 2013 року Ленінський районний суд м. Миколаєва повторно в колегіальному складі суду та за участю перекладача провів підготовче засідання у даному проваджені, що не вплинуло на законність прийнятого судом рішення.

Неможна погодитись з доводом захисника про невиконання органами розслідування ухвали апеляційного суду від 18.04.2013 року.

12.06.2013 року слідчим управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області на підставі Мінської Конвенції 1993 року « Про правову допомогу і правові відношення у цивільних, сімейних та кримінальних справах» на виконання ухвали апеляційного суду до компетентних органів Російської Федерації було направлено клопотання про виконання процесуальних дій, однак з невідомих причин відповідь не була отримана. Оскільки ці дії не можуть бути виконані з об'єктивних причин, підстав для скасування судового рішення немає.

Що стосується порушення прав ОСОБА_6 при розгляді клопотання про продовження тримання її під вартою без перекладача, то це питання не входить до кола повноважень захисника ОСОБА_4, який захищає інтереси ОСОБА_5, а крім того, сама ОСОБА_6 не вважає це порушенням її права, оскільки вирок не оскаржила.

Доводи прокурора про те, що суд 1 інстанції призначив обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі обвинувачених внаслідок м'якості є слушними, з чим погоджується і колегія суддів.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України при призначенні покарання суд по винен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та об ставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила зло чин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Однак на порушення зазначених вимог суд, призначаючи засудженій ОСОБА_6 та ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, не навів у вироку обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ними злочинів і впливають на пом'якшення покарання.

Відповідно до вимог ст. 69 КК України і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 8 постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 23.10.2003 року № 7 призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за такий злочин, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному випадку застосування ст. 69 КК України суд у мотивувальній частині вироку зобов'язаний зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.

Як вбачається із вироку суду, при призначенні ОСОБА_6 і ОСОБА_5 покарання за ст.ст. 149 ч. 2, 303 ч.3 КК України, суд врахував ступень тяжкості вчиненого злочину та дані, що характеризують особу обвинувачених.

Обґрунтовуючи рішення про призначення обвинуваченим покарання із застосування ст.69 КК України, суд послався на такі обставини, як скоєння злочину вперше, відсутність тяжких наслідків.

Суд, крім того, врахував позитивну характеристику ОСОБА_6, наявність у неї тяжких захворювань, знаходження на її утриманні матері похилого віку. Для ОСОБА_5 суд врахував негативну характеристику та наявність на утриманні двох малолітніх дітей, 2007 та 2011 року народження.

З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки при призначенні обвинуваченим покарання судом недостатньо враховано ступінь тяжкості скоєних ними злочинів, один із яких, а саме злочин, передбачений ч. 2 ст. 149 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, а злочин, передбачений ч.3 ст.303 КК України є тяжким. Суд також безпідставно зазначив, як обставину, що пом'якшує покарання ОСОБА_6, утримання матері похилого віку, оскільки ця обставина не є підставою для пом'якшення призначеного покарання.

Крім того, не можна погодитись із висновком суду про відсутність тяжких наслідків з огляду на перенесений виражений стан емоційного стресу неповнолітніх потерпілих ОСОБА_13, ОСОБА_12, потерпілої ОСОБА_14, що підтверджено висновками амбулаторних психологічних експертиз.

Проте, підставами для застосування ст. 69 КК України є лише такі пом'якшуючи покарання обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Однак, таких обставин матеріали кримінального провадження не містять.

Таким чином, при застосуванні ст. 69 КК України суд послався на обставини, які не є такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь вчиненого злочину, що не відповідає вимогам цієї статті та є неправильним застосуванням кримінального закону.

Крім того, судом залишено поза увагою ставлення обвинувачених до скоєного. Разом з тим, згідно з матеріалами кримінальної справи, протоколом судового засідання ОСОБА_6 і ОСОБА_5. вину не визнали і спростовують свою причетність до вчинених злочинів. У апеляційній скарзі ОСОБА_5 та запереченнях ОСОБА_6 також оспорюють висновки суду щодо доведеності їх винності у вчиненні злочинів.

Таким чином, висновки суду 1 інстанції стосовно наведених пом'якшуючих покарання обставин не відповідають фактичним обставинам справи. За таких обставин призначене ОСОБА_6 і ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 149, ч. 3 ст. 303 КК України із застосуванням ст. 69 України не можна вважати достатнім для їх виправлення і попередження вчинення ними нових злочинів.

Згідно вимогам ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим внаслідок м'якості.

Виходячи з викладеного, на підставі п.2 ч.1 ст. 420 КПК України вирок суду 1 інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого покарання, з постановленням нового вироку.

При призначенні покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 колегія суддів враховує, що вони вперше притягуються до кримінальної відповідальності, вчинення ними декількох злочинів - особливо тяжкого та тяжкого.

Крім того, колегія враховує позитивну характеристику та стан здоров'я ОСОБА_6, знаходження на її утриманні матері похилого віку. При призначені ОСОБА_5 покарання колегія крім того, враховує негативну характеристику та знаходження на її утриманні двох малолітніх дітей.

З урахуванням конкретних обставин справи та даних про особу обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 слід призначити покарання в межах санкції ч.2 ст. 149, ч.3 ст. 303 КК України, без застосування ст. 69 КК України.

Керуючись ст.ст. 405, 407, п.2 ч.1 ст.420, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд ,-

З а с у д и в :

Апеляційну скаргу заступника начальника відділу прокуратури Миколаївської області Якименка О.П. задовольнити, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2014 року відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_5 скасувати в частині призначеного покарання та ухвалили новий вирок в цій частині.

Призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 149 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного їй на праві власності майна, за ч. 3 ст. 303 КК України у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного їй на праві власності майна;

Призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 149 КК України у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного їй на праві власності майна, за ч. 3 ст. 303 КК України у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного їй на праві власності майна.

Початок строку відбування покарання засудженим ОСОБА_6 і ОСОБА_5 обчислювати з моменту затримання з 12 червня 2012 року.

В іншій частині вирок суду 1 інстанції залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3-х місяців з дня проголошення, а засудженим - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Копія вироку суду апеляційної інстанції підлягає врученню засудженим та прокурору негайно після його проголошення. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а тим, що не були присутні в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуюча :

Судді :