ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2014 р. Справа №909/870/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Гнатюк Г.М.

Кравчук Н.М.

при секретарі: Лук'яненко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Госедло Р.І. по довіреності №07/14 від 30.07.2014р.

від відповідача (скаржника): Федорів В.І. по довіреності №5/01-ю-02 від 09.01.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Івано-Франківськ

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.08.2014р. (суддя Фанда О.М.)

по справі №909/870/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", с.Поляниця Івано-Франківської області

до відповідача: Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Івано-Франківськ

про стягнення збитків в сумі 2 612 345,46грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог №1488 від 14.08.2014р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2013р. залишеним без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2013р. у справі №909/870/13 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" до Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Івано-Франківськ про стягнення збитків в сумі 1 715 356,80грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2014р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2013р. та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2013р. скасовано. Справу №909/870/13 передано на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

При новому розгляді справи №909/870/13, господарським судом Івано-Франківської області 15.08.2014р. (суддя Фанда О.М.) винесено рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" щодо стягнення з Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" 2 612 345,46грн. збитків та 52 246,91грн. - судового збору.

Дочірнє підприємство "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Івано-Франківськ, не погоджуючись з рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.08.2014р., звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, як таке, що винесене з порушенням норм матеріального права, є необґрунтованим і незаконним.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивачем необґрунтовано визначено позовну вимогу. Предметом договору позики є дизельне паливо, яке має родові ознаки і не може бути збитками у розумінні ст.224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст.22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки збитки це не окреме зобов'язанням, а є додатковими вимогами до основного зобов'язання.

22.09.2014р. на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги №1120/01-ю від 19.09.2014р., в яких скаржник зазначив наступне. Судом першої інстанції не виконано вказівок, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 13.05.2014р. та не досліджено: 1) питання правової природи відносин позики; 2) можливості виконання зобов'язання щодо повернення позиченого майна; 3) питання, чи є вартість позиченого майна збитками. Також, на його думку, не досліджено факту відсутності аналогічної продукції у відповідача, про наявність і використання якої останній неодноразово зазначав, і готовий виконати свої зобов'язання, однак у зв'язку з обраним позивачем способом захисту свого порушеного права у вигляді стягнення збитків, зробити це не може, оскільки вважає, що позивач свідомо намагається стягнути збитки, а згодом і повернути паливо.

Одночасно апелянт звертає увагу суду, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки першочерговою мала бути лише вимога про повернення позики. Також скаржник зауважує, що для застосування такого виду господарської санкції як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення. На думку апелянта, в його діях відсутня протиправна поведінка, причинно-наслідковий зв'язок та вина, а позивачем не доведено розмір збитків, а відтак судом першої інстанції неправомірно стягнуто збитки, тому просить рішення скасувати та відмовити у позові повністю.

23.09.2014р. на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу №14 від 22.09.2014р., в якому позивач зазначив, що судом першої інстанції виконано вказівки Вищого господарського суду України щодо наявності або відсутності переданої позивачем відповідачу продукції, оскільки судом було неодноразово витребувано у відповідача (апелянта) інформацію щодо наявності в нього дизельного палива Л-0,20-40 в кількості 178 683,00літра. Однак, у відповідь відповідачем було надано суду лише договір поставки товарів від 01.03.2013р., проте доказів наявності палива останній не надав. Також відповідачем (апелянтом), при розгляді справи в суді першої інстанції заявлялось клопотання про продовження строку розгляду справи, з метою надання йому можливості для виконання договору позики та повернення майна в натурі, однак договір не виконаний до цього часу. Одночасно, позивач зазначив, що підставою для стягнення збитків за наявності між сторонами договірних відносин було їх порушення, тобто невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань.

Посилаючись на ст.220 ГПК України та ст.612 ЦК України, позивач вважає, що спосіб захисту його порушеного права є правильним, оскільки вказані норми передбачають, що у разі прострочення чи невиконання боржником зобов'язання, кредитор має право відмовитись від прийняття виконання основного зобов'язання і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Також в обґрунтування доводів, викладених у відзиві, позивач посилається на ст.623 ЦК України, ст.ст.216,224 ГК України. Відтак, позивач вважає, що рішення господарського суду винесене у відповідності до обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, і просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення залишити без змін.

У судових засіданнях 15.10.2014р. та 29.10.2014р. представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу №14 від 22.09.2014р., а також зазначив, що збитки, які ним заявлено до стягнення в розумінні ст.22 ЦК України є реальними збитками, тобто витратами, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідач (апелянт) з'явився у судове засідання 29.10.2014р., підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі. На вимогу суду, надав докази, які підтверджують фактичне знаходження на підприємстві дизельного палива (розшифровка виробничих запасів по філії ДП «Івано-Франківський облавтодор», в якій вказано, що залишок дизельного палива станом на 30.09.2914р. на балансі підприємства становить 11,6тн.). Одночасно представник скаржника зауважив, якщо б позивачем від початку було обрано спосіб захисту порушеного права у вигляді витребування переданого за договором майна, то він би зміг повернути таке дизельне паливо, однак, не всю кількість одночасно, а поступово. Відтак, просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення господарського суду.

Скасовуючи рішення та постанову судів попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України у постанові від 13.05.2014р. вказав на необхідність дослідження фактичного знаходження переданої позивачем відповідачу продукції та можливості повернення її позивачу, а у випадку встановлення факту відсутності продукції чи її втрати суду необхідно встановити дійсну вартість втраченої продукції та розглянути позовну вимогу про відшкодування збитків. Також, ВГСУ звернув увагу судів попередніх інстанцій на норми ст.ст.22,1166 ЦК України та ст.224 ГК України.

На виконання вказівок, викладених у вищевказаній постанові ВГСУ, колегією судів Львівського апеляційного господарського суду, протягом розгляду справи, було витребувано у відповідача (апелянта) засвідчені належним чином докази, підтверджені бухгалтерським обліком підприємства фактичного знаходження в нього дизельного палива Л-0,20-40 у кількості 178 683,00 тис. літрів. У судове засідання 29.10.2014р., представником апелянта надано суду розшифровку виробничих запасів по філії ДП «Івано-Франківський облавтодор», в якій вказано, що залишок дизельного палива станом на 30.09.2914р. на балансі підприємства становить 11,6тн.

Відповідно ст.99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення господарського суду Івано-Франківської області мотивовано тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача, позивач поніс витрати, що становлять вартість наданого відповідачу дизельного пального, на загальну суму 2 612 345,46грн., які за своєю правовою природою є збитками, а відтак, господарський суд зробив висновок, що у спірних правовідносинах наявний причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача. Разом з цим, судом першої інстанції встановлено, що відсутності своєї вини у заподіянні збитків позивачу відповідачем в порушення вимог ч.1ст.33 ГПК України не доведено і не надано до суду доказів фактичного знаходження переданої позивачем відповідачу продукції та можливості її повернення позивачу, внаслідок чого суд дійшов до висновку, що розмір заявлених до стягнення збитків є доведеним. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши в діях відповідача наявність всіх обов'язкових елементів складу правопорушення, задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з рішенням господарського суду, з огляду на таке.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання визначається, зокрема ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, яка визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення її прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від установленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Предметом спору в даному випадку є вимога позивача про стягнення збитків внаслідок неповернення відповідачем переданого за договором позики №0208-Г/А-11 від 02.08.2011р. дизельного палива Л-0,20-40 в кількості 180 тис. літрів, що для позивача є втратами, які становлять вартість неповерненого дизельного палива в сумі 2 612 345,46грн.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Так, в силу ч.2 ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності згідно ст.623 ЦК України та ст.224 ГК України.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність правопорушення, що включає в себе певні елементи, зокрема, збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки, причинний зв'язок між ними, вину.

Відсутність хоча б одного елементу складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести факт заподіяння йому збитків, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем свого обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач кваліфікує грошові кошти, які становлять вартість неповернутого дизельного палива, яке було передано відповідачу за договором позики, як реальні збитки. Однак, позивачем не доведено, які саме витрати він поніс або мав понести для відновлення свого порушеного права, що мало бути доведено при обґрунтуванні розміру збитків. Відтак, вказані грошові кошти є виключно вартістю товару, повернення якого позивач має право вимагати на умовах укладеного між сторонами договору позики, норм Цивільного та Господарського кодексів України, якими регулюються положення щодо виконання зобов'язань, а не збитками, у розумінні статті 22 ЦК України,

Колегія суддів також звертає увагу на те, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними договору і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України №905/5295/13 від 12.03.2014р.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позову, а саме, не доведеність позивачем належними засобами доказування понесення ним реальних збитків, їх розміру та складу правопорушення, що тягне за собою цивільну правову відповідальність, господарський суд дійшов невірного висновку щодо задоволення позовних про відшкодування збитків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження та спростовують висновки, викладені в оспорюваному рішенні суду першої інстанції, а позовні вимоги про стягнення збитків в сумі 2 612 345,46грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог №1488 від 14.08.2014р.) підлягають залишенню без задоволення з підстав необґрунтованості та недоведеності позивачем.

Таким чином, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.08.2014р. по справі №909/870/13 скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.105 ГПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Таким чином, згідно ст.49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Івано-Франківськ - задоволити.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.08.2014р. по справі №909/870/13 скасувати.

Прийняти нове рішення - у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", с.Поляниця Івано-Франківської області (с.Поляниця, Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, п/р 26008057005558 в ПАТ КБ «Приватбанк» м.Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 31067573, МФО 305299) на користь Державного бюджету України (отримувач - УДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код ЄДРПОУ 38007620, МФО 825014, рахунок отримувача 31216206782006, банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір у сумі 26 123,46грн. за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

Господарському суду Івано-Франківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 31.10.2014р.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді Г.М. Гнатюк

Н.М. Кравчук