ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" жовтня 2014 р. Справа № 908/2568/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.
при секретаріТоміній І.В.
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2956 З/3-11) на рішення господарського суду Запорізької області від 28.08.14 у справі № 908/2568/14
за позовом Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства, м. Вільнянськ, Запорізької області
до Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Вільнянськ, Запорізької області
про стягнення 11 681,93 грн.,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2014 року Орендне виробниче управління житлово-комунального господарство звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1 заборгованості за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 100 від 01.01.2005, укладеного між сторонами, 11681,93 грн. заборгованості, з яких: 8845,45 грн. основного боргу, 265,36 грн. 3% річних, 744,12 грн. пені. Крім того, просив судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року у справі № 908/2568/14 (суддя Черкаський В. І.) позов задоволено.
Стягнуто з Приватного підприємця ОСОБА_1 на користь Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства 8845,45 грн. основного боргу, 265,36 грн. 3% річних, 744,12 грн. пені, 1827,00 грн. судового збору.
Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року у справі № 908/2568/14 скасувати в частині стягнення 744,12 грн. пені та прийняти нове рішення, яким стягнути пеню у розмірі 487,78 грн. Крім того, просить судові витрати пропорційно скасованої частини віднести на позивача. Заявник вважає, що судом невірно розрахована та стягнута сума пені, так як сума вказаних цифр складає 487, 78 грн., що на 265, 36 грн. менше. Судом двічі порахована сума нарахованих 3% річних у розмірі 265, 36 грн., тому оскаржуване рішення суду в частині стягнення зайво нарахованої пені в сумі 265, 36 грн. не може вважатися законним та обґрунтованим.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№9313 від 21.10.2014р.) з вимогами скарги не погоджується, оскільки не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ПП ОСОБА_1 Стверджує, що в апеляційній скарзі апелянт не вказав жодного порушення господарським судом Запорізької області норм матеріального чи процесуального права при прийнятті рішення по справі, таким чином рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству України. Проте, зазначає, що апелянт невірно розрахував та зазначив в апеляційній скарзі суму пені в розмірі 487,78 грн. У зв'язку з зазначеним, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, позивач у відзиві просить розглянути апеляційну скаргу ПП ОСОБА_1 без участі його представника у зв'язку з неможливістю його прибуття.
У судове засідання 27.10.2014р. уповноважені представники позивача та відповідача (заявника апеляційної скарги) не прибули, відповідач про причини неявки апеляційний господарський суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог чинного законодавства, доказом чого є відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення - копії ухвали апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження уповноваженій особі позивача, наявне в матеріалах справи та відзив позивача. Копія ухвали, що направлялась відповідачеві повернулася на адресу апеляційного господарського суду з довідкою пошти, в якій зазначена причина повернення - "за закінченням терміну зберігання", що в силу приписів ст. 64 ГПК України є свідченням належного повідомлення.
Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та відповідача, за наявними матеріалами у справі - в порядку ст.75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на скаргу доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 84 ГПК України, судове рішення повинно містити, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.
Проте, зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення частково не відповідає, враховуючи наступне.
Матеріали справи свідчать, що 01.01.2005 року між Орендним виробничим управлінням житлово-комунального господарства м. Вільнянська Запорізької області (енергопостачальна організація) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (споживач) був укладений договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 100 (договір), у відповідності до умов якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання з постачання споживачеві теплової енергії в гарячій воді в потрібних йому обсягах в приміщення за адресою АДРЕСА_2 (магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»), а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором (розділ 1 договору).
Згідно з п.п. 6.1, 6.2, 6.3 договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, згідно виставлених планових рахунків. Рахунки за фактично спожиту теплову енергію надаються споживачеві з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.
Згідно з п. п. 10.1., 10.2. договору цей договір набирає сили з моменту його підписання.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Доказів припинення дії договору сторони не надали. Отже, умови договору є дійсними і на момент розгляду даного спору судом.
Матеріали справи свідчать, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 8845,45 грн. за період з 01.01.2014 р. по 15.07.2014 р. Дана заборгованість виникла у зв'язку з тим, що за спожиту відповідачем теплову енергію за період з 01.01.2014 року по 30.04.2014 року позивачем було нараховано 13845,45 грн. (8028,74 грн. + сальдо, яке на 01.01.2014р. становило 5816,71 грн.).
Відповідач за період з 01.01.2014 року по 15.07.2014 року частково сплатив заборгованість за спожиту теплову енергію у сумі 5000,00 грн. Залишок несплаченої заборгованості складає 8845,45 грн.
Існування та розмір даної заборгованості підтверджується: актом звірки взаємних розрахунків за 2014 р., актом прийняття - передачі наданих послуг №2 від 03.02.2014 р. за період з 01.01.2014-31.01.2014, актом прийняття - передачі наданих послуг №2 від 28.02.2014 за період 01.02.2014 - 28.02.2014, актом прийняття - передачі наданих послуг №4 від 02.04.2014 за період 01.03.2014 -31.03.2014, актом прийняття - передачі наданих послуг №4 від 14.04.2014 за період 01.04.2014-10.04.2014, підписані без зауважень як з боку енергопостачальної організації, так і з боку споживача без зауважень (а.с. 25-29). Тобто, сам відповідач визнав існування цього боргу саме у цьому розмірі (доказів у спростування зазначеного та погашення цього боргу відповідачем не надано).
Статтею 277 ГК України визначено, що абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.40 «Правил користування тепловою енергією», затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 року №1198 споживач теплової енергії зобов'язаний своєчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи, що теплопостачальне підприємство свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, а споживач, в порушення своїх зобов'язань за договором, частково здійснював оплату за надані йому послуги, колегія суддів, погоджуючись з судом першої інстанції, вважає дані обставини достатніми для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 8845,45 грн.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 744,12 грн. за порушення умов договору.
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав свої зобов'язання у повному обсязі за укладеним договором. Отже він вважається таким, що порушив строки оплати виконаних робіт.
Статтею 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 ЦК України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно зі статтею 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).
Відповідно до ст. 549 ЦК України та статті 231 ГК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.
Особливості порядку застосування штрафних санкцій передбачено статтею 232 Господарського кодексу України, відповідно до частини 6 якої, нарахування таких санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платник коштів сплачує на користь їхнього одержувача за прострочення платежу, пеню в розмірі встановленому угодою сторін. Пунктом 3 Закону передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2.3 договору за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію встановлена відповідальність у вигляді стягнення пені у розмірі 0,5% належної до стягнення сплати суми за кожен день прострочення, але не вище подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивачем за спірний період заявлена до стягнення з відповідача пеня у розмірі 744,12 грн., яка і була стягнута з останнього за рішенням місцевого господарського суду. З такою сумою пені не погоджується відповідач та в апеляційній скарзі стверджує, що до стягнення підлягає 487,78 грн. пені.
Судом апеляційної інстанції були перевірені дані розрахунки позивача і відповідача та встановлено, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог у розмірі 744,12 грн. Разом з цим, є не вірним і підрахунок відповідача, здійснений при подачі апеляційної скарги.
Так, розрахунок пені є наступний:
- за період 17.01.14-30.01.14 - 5816,71 грн. х 13%/100 днів/365 днів х 14 днів = 29,00 грн.;
- за період 31.01.14-19.02.14 - 9093,75 грн. х 13%/100 днів/365 днів х 20 днів = 64,78 грн.;
- за період 20.02.14-27.02.14 - 6093,75 грн. х 13%/100 днів/365 днів х 8 днів = 17,36 грн.;
- за період 28.02.14-30.03.14 - 8851,53 грн. х 13%/100 днів/365 днів х 31 днів = 94,42 грн.;
- за період 31.03.14-14.04.14 - 10271,97 грн. х 13%/100 днів/365 днів х 15 днів = 54,88 грн.;
- за період 15.04.14-29.04.14 - 10271,97 грн. х 19%/100 днів/365 днів х 15 днів = 80,21 грн.;
- за період 16.06.14-15.07.14 - 8845,45 грн. х 19%/100 днів/365 днів х 30 днів = 138,13 грн.
Загальна сума пені за цим розрахунком складає 478,78 грн.
Тому, рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені у розмірі 744,12 грн. підлягає зміні, та має бути стягнуто з відповідача за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію пеня у розмірі 478,78 грн., оскільки заявлена позивачем до стягнення пеня у цьому розмірі є помилковою (зайво включена сума 265,34 грн.). А суд першої інстанції помилково прийняв цю суму, без відповідного перерахунку, тобто припустився арифметичної помилки.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
3% річних не є штрафними санкціями, так як вони носять компенсаційний характер і є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав свої зобов'язання у повному обсязі за укладеним договором. Отже він вважається таким, що порушив строки оплати наданих послуг.
Розглядаючи позовні вимоги Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства в частині стягнення з відповідача 3% річних, суд першої інстанції, перевіривши розрахунки позивача, правомірно задовольнив 3% річних у заявленому розмірі - 265,36 грн. (дана сума також не заперечується самим відповідачем).
Судом апеляційної інстанції були перевірені дані розрахунки та встановлена їх відповідність як нормам чинного законодавства, так і визначення періоду, за який відповідна сума нарахована.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача щодо стягнення пені, тоді як в іншій частині рішення прийнято у повній відповідності до норм чинного законодавства.
Судові витрати відповідно до ст. 44 та 49 ГПК України підлягають перерозподілу та покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 2 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 28.08.14 у справі № 908/2568/14 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Вільнянськ, Запорізької області (70002, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний НОМЕР_1) на користь Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Ціолковського, буд. 12; код ЄДРПОУ 03345645) 8845,45 грн. основного боргу, 265,36 грн. 3% річних, 478,78 грн. пені, 1777,81 грн. судового збору.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Ціолковського, буд. 12; код ЄДРПОУ 03345645) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (70002, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний НОМЕР_1) 24,60 грн. за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови складено 30.10.14
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Гончар Т. В.
Суддя Гребенюк Н. В.