ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2014 року Справа № 903/624/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М.- головуючого

Коваленка В.М. (доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м. Луцьк

на постанову та постановувід 09.07.2014 р. Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 р. господарського суду Волинської області

у справі№ 903/624/13 господарського суду Волинської області

за заявою приватного підприємств "Виробничо-комерційна фірма "Волинь-Продакшн", м. Луцьк

до боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Транспорт" ЛТД, м. Луцьк Волинської області

провизнання банкрутом

ліквідаторарбітражний керуючий Пурій Р.П.

голова комітету кредиторів ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України"

представники сторін в судове засідання не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Волинської області від 25.06.2013 року, що винесена у справі № 903/624/13, прийнято до розгляду заяву приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Волинь-Продакшн" (далі - Кредитор, Підприємство) про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Транспорт" ЛТД (далі - Боржник, Товариство) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 08.07.2013 року порушено провадження у справі про банкрутство Товариства, введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном Товариства строком на сто п'ятнадцять календарних днів - до 30.10.2013 року, а розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Кравчука Г.П., справу ж призначено до розгляду в судовому засіданні тощо.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 02.12.2013 року (залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2014 року) зокрема вирішено питання про заміну розпорядника майна у справі: відсторонено арбітражного керуючого Кравчука Г.П. від виконання обов'язків розпорядника майна Боржника, а розпорядником майна Товариства призначено арбітражного керуючого Пурія Р.П.

Постановою господарського суду Волинської області від 24.12.2013 року (суддя - В.А. Войціховський) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Пурія Р.П., якого зобов'язано виконати дії та заходи у ліквідаційній процедурі, передбачені нормами Закону про банкрутство.

Не погодившись із цією постановою суду, публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (АТ "Укресімбанк") в особі філії АТ "Укресімбанк" у м. Луцьку (далі-Банк) звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Волинської області від 24.12.2013 року, а справу направити до місцевого суду на новий розгляд на стадію розпорядження майном

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 року (головуючий суддя - Бригинець Л.М., судді: Демидюк О.О., Савченко Г.І.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову господарського суду Волинської області від 24.12.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як постанову господарського суду Волинської області від 24.12.2013 року, так і постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 року та передати справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду на стадію розпорядження майном.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 26, 27 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про визнання Товариства банкрутом, місцевий суд вказав, внаслідок аналізу фінансового стану Боржника, інвентаризації його активів та матеріальних цінностей на підставі доказів встановлено перебування Боржника кризовому становищі, а розмір визнаних кредиторських вимог Боржника перевищує балансову вартість виявлених у нього активів, фінансові ж результати діяльності Товариства становлять збитки. Також суд вказав, що формування комітету кредиторів не відбулось за відсутністю кворуму на зборах кредиторів, а тому відповідні рішення комітетом кредиторів не приймались. У зв'язку з цим та по закінченні процедури розпорядження майном, а також за відсутністю заяв від інвесторів на участь у справі, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання Боржника банкрутом та призначення ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Пурія Р.П., що виконував обов'язки розпорядника майна та кандидатура якого відповідає вимогам законодавства.

Апеляційним судом вказані висновки були підтримані у повному обсязі.

Заперечуючи наведені висновки судів попередніх інстанцій, заявник в касаційній скарзі зазначив, що кандидатура арбітражного керуючого Пурія Р.П. для призначення ліквідатором Товариства не була погоджена, так як з його вини не був сформований комітет кредиторів Боржника - неналежним чином виконані повноваження щодо скликання зборів кредиторів. Скаржник зазначив, що ці обставини не були досліджені судами, а тому було обмежено право кредиторів щодо прийняття рішень у справі про банкрутство.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними запереченнями, оскільки вони викладені всупереч норм законодавства та встановлених судами всіх обставин справи.

Так, порядок та підстави визнання боржника банкрутом визначені, зокрема, нормами ст.ст. 27, 37 Закону про банкрутство.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 37 Закону про банкрутство у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Такими випадками є, зокрема:

закінчення процедури розпорядження майном за відсутності клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації або ліквідації, відсутності пропозицій від інвесторів (ч. 4 ст. 27);

подання клопотання комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (ч. 8 ст. 26, ч. 2, 3 ст. 27 Закону про банкрутство) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в оскаржуваних постановах, а також вказано в прийнятій 14.05.2014 року у даній справі постанові касаційного суду (за результатами перегляду судових рішень про, зокрема, заміну розпорядника майна у справі), збори кредиторів Товариства відповідно до норм Закону про банкрутство були визнані неповноваженими за відсутністю кворуму - протокол зборів кредиторів від 19.12.2013 року (т. 17 а.с. 143-144), а тому обрання членів комітету кредиторів та формування комітету кредиторів Товариства у справі не відбулось ні під час виконання повноважень попереднім розпорядником майна -Кравчуком Г.П., ні під час виконання повноважень новопризначеним розпорядником майна - Пурієм Р.П.

Вказаним обставинам та доказам (протоколу) суди надали належну правову оцінку.

Крім викладеного, суд касаційної інстанції зазначає, що виходячи з приписів ст.ст. 27, 37 Закону про банкрутство, не лише рішення та клопотання комітету кредиторів про визнання Боржника банкрутом є достатньою правовою підставою для ухвалення судом відповідного рішення та застосування щодо боржника процедури ліквідації, оскільки таке питання вирішується судом на підставі оцінки доказів у справі, виходячи з встановлених обставин.

До того ж, виходячи з приписів ч. 4 ст. 27 Закону про банкрутство, відсутність будь-якого рішення з боку комітету кредиторів по закінченні процедури розпорядження майном Боржника не позбавляє господарський суд права протягом п'яти днів після закінчення процедури розпорядження майном боржника, за наявності ознак банкрутства, прийняти постанову про визнання боржника банкрутом та відкрити ліквідаційну процедуру, якщо інше не передбачено цією статтею.

Стосовно підстав визнання боржника банкрутом слід зазначити про наступне.

Так, нормами ч. 4 ст. 205 Господарського кодексу України передбачено, що у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі.

Стаття 1 Закону про банкрутство визначає категорію "банкрутство", як визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Таким чином ознаки, що складають категорію "банкрутство" відносно боржника встановлюються господарським судом за результатами розгляду справи та на підставі відповідних доказів в їх сукупності, а не лише на підставі клопотання комітету кредиторів.

Так, в результаті наданій і місцевим, і апеляційним судом в оскаржуваних постановах правовій оцінці наявному у справі звіту розпорядника майна Боржника стосовно фінансового, майнового стану Товариства, із доданням доказів стосовно викладених в цьому звіті відомостей (інвентаризаційних описів, переліків майна тощо - т. 17 а .с 102-127), співставленні відомостей стосовно розміру активів, балансової вартості майна Боржника та розміру визнаних у справі вимог кредиторів, судами було встановлено перебування Боржника у кризовому стані, а результати господарської діяльності свідчили про збитки Боржника, що в свою чергу свідчить про неспроможність Боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

До викладеного колегія суддів вважає за необхідне додати, що відповідно до норм ч. 2 ст. 77 Закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011 року зберігається можливість укладення мирової угоди на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Отже, суд першої інстанції, проаналізувавши стан фінансово-господарської діяльності Боржника, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання Боржника банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури.

Стосовно заперечення скаржника щодо непогодженої кредиторами кандидатури арбітражного керуючого Пурія Р.П., колегія суддів наголошує, як вже було вказано вище та встановлено судами попередніх інстанцій: формування комітету кредиторів у справі не відбулось, що унеможливило прийняття відсутнім у справі комітетом кредиторів рішення відповідно до вимог ч. 8 ст. 26 Закону про банкрутство - про призначення арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора).

У зв'язку із цим касаційний суд погоджується із рішенням судів і в частині призначення ліквідатором у справі - арбітражного керуючого Пурія Р.П. - особи, що виконувала обов'язки розпорядника майна Товариства, оскільки такий висновок відповідає нормам діючого законодавства і обставинам справи.

Таким чином суд касаційної інстанції, переглядаючи постанову суду першої інстанції про визнання Боржника банкрутом, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, погоджується із обґрунтуванням та висновками цих судів про наявність підстав, відповідно до Закону про банкрутство, для визнання Боржника банкрутом.

За таких обставин справи, касаційні вимоги публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" щодо неправомірності визнання Боржника банкрутом із настанням відповідних правових наслідків для останнього не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувані постанови цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 26, 27, 37, 77 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 205 Господарського кодексу України та ст.ст. 41, 20, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 р. та постанову господарського суду Волинської області від 24.12.2013 р. у справі № 903/624/13 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 30.10.2014 року.